Президент України Володимир Зеленський призначив дату проведення першого саміту в рамках «Кримської платформи» – ініціативи, покликаної, крім Донбасу, включити в міжнародний порядок денний і проблему окупованого Росією півострова. Саміт має відбутися 23 серпня в Києві напередодні 30-річчя Незалежності України.
У Росії заяви щодо «Кримської платформи» лунали задовго до того, як стала відома дата проведення саміту. У грудні минулого року речниця російського МЗС Марія Захарова не виключила участь у цій ініціативі Москви, але за умови, що будуть обговорюватися, в тому числі постачання води і електроенергії на півострів. При цьому Георгій Мурадов, якого російська влада називає представником Криму при президенті Росії, заявив, що «намагання Києва організувати міжнародний майданчик із питання належності Криму продиктовані бажанням «розігріти» тему, яка вже не є актуальною в сьогоднішній світовій політиці». Мурадов при цьому апелював до російського законодавства, яке захищає територіальну цілісність Росії, не згадавши, що анексія півострова не визнана значною більшістю країн світу.
Слова Мурадова не відповідають реакції інших країн у зв’язку зі створенням «Кримської платформи». Коли про дату проведення саміту стало відомо, інтерес до «Кримської платформи» висловила представниця дипломатичного відомства Австралії, а раніше зі схожими заявами виступали представники Великої Британії, Молдови, Канади, Словаччини, США, Туреччини, а також інших країн.
Очікується, що на перший саміт до Києва приїдуть голови держав і урядів тих країн, які висловлять бажання брати участь в обговоренні питань деокупації окупованого Росією Криму. За словами заступника міністра закордонних справ України Еміне Джеппар, «Кримська платформа» не тільки покликана підтримувати міжнародний консенсус невизнання анексії півострова Росією, але й буде майданчиком для обговорення санкцій і проблем, що з’явилися після подій 2014 року: порушення прав людини і питання безпеки в Азовсько- Чорноморському регіоні і Східному Середземномор'ї. Джеппар сказала, що запрошення для участі в саміті буде відправлене і в Москву.
Поки найбільш відкрито про підтримку цілей «Кримської платформи» висловилася Туреччина. Під час недавнього офіційного візиту до Києва міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу сказав, що Анкара підтримує повну деокупацію півострова, а Володимир Зеленський заявив, що Україна і Туреччина можуть змінити ситуацію в Криму і на Чорному морі «на свою користь».
Те, чому ситуація з Кримом зближує Анкару і Київ, пояснює співробітник Інституту міжнародних досліджень Карлового університету в столиці Чехії Празі Ян Шир.
– Чому Туреччина так охоче підтримала, і була заява міністра закордонних справ Мевлюта Чавушоглу, «Кримську платформу», ініціативу, яку в Києві вважають перспективною в плані вирішення проблем навколо Криму?
– По-перше, треба сказати, що ця платформа відкрита для всіх, ініціативу озвучив президент Зеленський у перебігу засідання Генасамблеї ООН восени минулого року, тобто вона відкрита, в тому числі і для Туреччини. При цьому в Туреччини є особливі інтереси не тільки стосовно Росії, але і стосовно всього Азовсько-Чорноморського регіону. Очікується, що «Кримська платформа» буде переговорним майданчиком для вирішень деяких питань, пов’язаних із Кримом, а Крим – це те, що Туреччину цікавить у першу чергу, тому що там відбувається величезна мілітаризація. Перехід Криму до Росії загалом став великим зсувом балансу сил у регіоні, на шкоду інтересам Туреччини. І це, звичайно, момент, який Анкару не особливо влаштовує, тому цілком зрозуміло, що вона зацікавлена в будь-яких міжнародних справах, де вона може відстоювати свою позицію.
Підводні човни Чорноморського флоту в Севастополі
– Під час недавнього візиту міністра закордонних справ Туреччини до Києва йшлося про оборону і військову співпрацю з Україною. Чи може це викликати більш рішучу реакцію Росії?
– Президент Реджеп Тайїп Ердоган уже кілька разів показав, що він точно не боїться йти на прямий опір діям Росії. Ми це бачили і в Лівії, і в Сирії, і востаннє у війні навколо Нагірного Карабаху, де Туреччина, звичайно, відіграла досить вагому роль не тільки в плані азербайджанської військової кампанії, але також і в плані того, що вона є, по суті, одним із гарантів угоди про перемир’я, бо турецькі військові повинні бути присутніми на місці подій і взаємодіяти з російськими миротворцями. Звичайно, питання військово-технічної кооперації України і Туреччини викликає настороженість у Росії, але Туреччина відстоює своє, і вона вже показала кілька разів, що готова йти навіть на загострення відносин із Москвою. Україна має великий інтерес і попит на ударні безпілотники, розглядаються можливості або спільної збирання їх, або навіть спільного виробництва, або закупівель. Безпілотники відіграли, я б сказав, вирішальну роль у перемозі Азербайджану в боях за території навколо Карабаху і сам Карабах. Це, звичайно, показало технологічну перевагу Туреччини в сфері деяких видів озброєнь, які могли б піти на користь Збройним силам України в плані вирішення проблем, із якими стикається ця країна.
– Чому Туреччина настільки зацікавлена в Україні? І в даному випадку готова заради військової підтримки знову йти на конфронтацію з Росією?
– Я б не сказав, що мова йде про підтримку, бо ми знаємо, що Анкара не запроваджувала окремих санкцій проти Росії через анексію Криму чи вторгнення на Донбас, хоча при цьому в Туреччині не приймають кораблі, що прибувають із портів Криму. Але при цьому відбуваються тектонічні зрушення в геополітиці Чорноморського регіону. Крим став не тільки величезною військовою базою Росії, але також майданчиком, звідки Росія може спробувати проєктувати свою військову міць далі, в західному і в південному напрямку. І це, звичайно, безпосередньо зачіпає інтереси Анкари. Туреччина є членом НАТО, а ми знаємо, які зараз відносини між Росією і НАТО. Чорноморський регіон стає плацдармом загострення конфронтації між геополітичними гравцями, в тому числі Росією і Туреччиною.
Плакати, наклеєні активістами після анексії Криму і початку війни в Донбасі. Варшава, 14 липня 2014 року
– Раніше Туреччина допомогла у звільненні Ільмі Умерова і Ахтема Чийгоза – завдяки переговорам із Росією. Чи може участь Анкари в «Кримській платформі» і співробітництво України й Туреччини у військовій галузі вплинути на переговорні можливості, які могли б теоретично привести до звільнення інших представників кримськотатарського руху, які перебувають у російських в’язницях?
Міжнародна увага до проблеми Криму є важелем тиску на РосіюЯн Шир
– Тут, звичайно, важко що-небудь прогнозувати. Я думаю, що Туреччина допомогла звільнити Умерова і Чийгоза, бо був тиск місцевої кримськотатарської громади, яка живе в Туреччині і яка дуже численна. У той же час «Кримська платформа», принаймні, за задумом української сторони, повинна сприяти захистові прав кримчан. У цьому плані, я думаю, роль Туреччини, так само як і інших зовнішніх гравців, може бути радше позитивною, бо саме міжнародна увага до цієї проблеми є важелем тиску на Росію. Без нього репресії, які відбуваються в Криму, кричущі порушення прав людини могли б посилитися. Я не думаю, що це нівелює зусилля для врегулювання відносин у Криму або навколо Криму.
– Однією з причин виникнення «Кримської платформи» є спроба якщо не деокупувати Крим, то принаймні якось змінити ситуацію, яка там виникла. Чи має Анкара, яка погодилася на участь у платформі, своє бачення того, яким чином Крим міг би бути деокупований? Уже були заяви турецьких чільних політиків про те, що вони підтримали б це.
– Я так вважаю, що всім ясно: без активного включення самої Росії деокупація Криму навряд чи відбудеться. А для цього, звичайно, потрібно створити певні умови. Міжнародна увага до проблеми – одна з ключових передумов, які заважають Росії закріпити новий статус-кво, що склався в результаті збройної агресії проти України, починаючи з 2014 року. В цьому плані платформа важлива, бо ми знаємо, що Крим не входить до порядку денного інших форматів, таких, як «нормандський формат», який покликаний сприяти врегулюванню конфлікту на сході України. І дуже важливо, щоб існував окремий майданчик для Криму, крім майданчика для Східної України, бо, якби ці дві проблеми були включені в один комплект переговорів, то було б ясно, що за поступки на одному напрямку довелося б платити поступками на іншому.
– Крім міжнародної уваги, є ще якісь інші інструменти, які могли б вплинути на ситуацію з Кримом, на ваш погляд?
– Є, звичайно, правові інструменти, які треба залучити, і тут стався великий зсув із кінця минулого року, коли Міжнародний кримінальний суд завершив попереднє вивчення ситуації в Криму і на сході України і відкрив провадження щодо міжнародних злочинів, які, ймовірно, вчинені в Криму і на частині Донбасу, непідконтрольній Києву. У плані Криму це стосується воєнних злочинів, злочинів проти людяності. Тобто потрібно залучити правові інструменти, які наявні і які доступні зацікавленим сторонам. І, звичайно, важливу роль відіграють міжнародні санкції, які підвищують ціну, що її Росія платить за свої протиправні дії. Це дає надію, що в довгостроковому плані в самій Росії дійдуть до думки, що ситуація непридатна, що потрібно її якимось чином вирішувати. Це ті чинники, які я вважаю ключовими.