Вони різного віку і навіть національностей, утім, усіх їх об'єднує любов і повага до української мови. Хтось із них вважає її зброєю у протидії російській агресії, для когось вона важливий маркер самоідентифікації, а хтось спілкується українською, бо закохався у неї. До Дня української писемності та мови Радіо Свобода вирішило пригадати шість історій тих, для кого українська мова є чимось більшим, ніж просто засобом комунікації.
Єгор Гуськов
У родині цього хлопця з Дніпра завжди говорили російською, як і в школі та університеті, де він навчався. Перехід Єгора на спілкування українською відбувся лише 2014-го, коли Росія розгорнула агресію на сході України та в Криму. Саме тоді він зрозумів, що державна мова є тією зброєю, що може допомогти українцям подолати наступ «русского мира».
«Я зрозумів, що спілкуватись російською мовою в Україні – це фактично продовжувати справу комуністичних русифікаторів, які всіляко намагалися знищити українську мову і українську культуру. Відтоді я принципово не спілкуюся російською. Навіть із росіянами», – розповідає Гуськов.
За чотири останні роки Єгору вдалося не тільки вільно опанувати державну мову і надихнути своїм прикладом рідних та близьких, але й успішно відстояти права україномовних споживачів у цілій низці громадських публічних місць Дніпра.
Інна Долгушина
Ця вчителька Гірняцького профтехучилища на Донбасі стала справжнім мотором спротиву під час окупації її міста гібридними російськими силами. Її принципова позиція – використовувати українську завжди і усюди, навіть у неформальному спілкуванні.
«Українізація має бути лагідною. І не треба загострювати на цьому увагу, не треба на це звертати увагу зайвий раз. Просто треба говорити українською всюди. Не лише на уроках, як того вимагає законодавство, але й на перервах, у повсякденному житті», – переконана Долгушина.
«Білою вороною» у зрусифікованому місті жінка виглядати не боїться і розповідає, що таку любов до української мови, історії та культури їй колись передав викладач з історії.
Дайсуке Мінаміно
-
Your browser doesn’t support HTML5
«Слухав живу мову, коли ловив хвилі Радіо Свобода» – Дайсуке Мінаміно
Цей японський дипломат настільки вільно спілкується українською, що його вимова майже не поступається її носіям. Вивчати її він почав ще до приїзду в Україну. На запитання «Чому?», пояснює: бо хотів аналізувати Україну не через Росію.
І хоч, як зізнається Мінаміно, опанувати українську було непросто, але йому у цьому неабияк допомогли програми Радіо Свободи і «Голосу Америки», які він слухав, щоб почути цю мову наживо.
«Спочатку трішечки було соромно звертатися до когось українською. Але якби я і надалі так продовжував до неї ставитися, то не зміг би нею спілкуватися. Тож я вирішив: якщо навіть до мене звертаються російською, я говоритиму українською», – зазначив дипломат.
Леонардо Ободоеке
Your browser doesn’t support HTML5
Я вивчив українську з поваги до України – Leo Mantis
Слухаючи цього молодого чоловіка, навіть одразу не зрозумієш, що він родом не з України, а з Нігерії, адже Леонардо говорить українською набагато краще за деяких українців, хоча живе тут лише шостий рік.
Мову він опановував самостійно (зокрема, завдяки мультфільмам та пісням) ще будучи в себе на батьківщині, а коли приїхав до України, то, як зізнається, вже через два тижні зміг розмовляти з таксистами і навіть торгуватися в магазинах.
Нині ж українську він використовує не лише для спілкування, але й сам пише нею пісні.
«Вивчати українську для мене було логічним рішенням, адже коли ти приїжджаєш до якоїсь країни і поважаєш її культуру, людей, то ти повинен розуміти і державну мову, спілкуватися нею», – пояснює Ободоеке.
Ганна Счасна-Гарус
Чоловік цієї жінки загинув під час одного з боїв на Світлодарській дузі, обороняючи Донбас від наступу російських гібридних військ. Залишившись вдовою, Ганна вирішила, що просто зобов’язана відстоювати українську, адже її коханий віддав своє життя за Україну.
Насамперед зробила акцент на україномовному вихованні своїх дітей: окрім спілкування цією мовою вдома, вона також бореться за те, щоб у дитячому садку та школі їхнє навчання теж відбувалось саме українською.
«Мені болить виховання моїх дітей, те, що довкола них – одна російська мова… Я народилась у Дніпрі – це моє місто, моя країна, за яку загинув мій чоловік, загинув не за те, щоб мене чи моїх дітей, усіх українців принижували і вказували, куди їм їхати», – наголошує Ганна.
У громадських місцях, крамницях, лікарнях жінка також принципово говорить українською, що іноді спричиняє навіть конфліктні ситуації, як у випадку з магазином фурнітури, який набув резонансу навесні 2017 року.
Сергій Мельничук
Перейти на українську цей чоловік із Луганщини вирішив уже у дорослому віці – 1998 року, а починаючи з 2005-го він активно розпочав захищати державну мову ще й на офіційному рівні, відстоюючи право на її використання у всіх сферах життя, зокрема, освітній.
Наразі ж він намагається через суд притягнути до відповідальності керівника МВС України Арсена Авакова та першого заступника голови Нацполіції України, начальника кримінальної поліції В’ячеслава Аброськіна за невикористання ними як держслужбовцями державної мови.
«На мою думку, щоб Україну не роздирали на шматки, державною тут має бути лише українська мова. Повинно бути так, щоб будь-яке кар’єрне зростання чи перспективи в соціальному розвитку були пов'язаними насамперед зі знанням української мови», – наголошує Мельничук.