«Воєнні злочини – частина культури Росії»: інтерв’ю з Олександрою Матвійчук

Олександра Матвійчук – правозахисниця та очільниця «Центру громадянських свобод», який став лауреатом цьогорічної Нобелівської премії миру

Україні не потрібен «заморожений» мир чи «Мінськ-3». На цьому в інтервʼю Радіо Свобода наголосила Олександра Матвійчук – очільниця «Центру громадянських свобод», який став лауреатом цьогорічної Нобелівської премії миру.

За її словами, багаторічна відсутність юридичного покарання для Росії за воєнні злочини привчила російську армію до свавілля на полі бою. І зараз Росія використовує це як спосіб ведення війни.

Чи можна змінити ситуацію? Коли може бути створений міжнародний трибунал для Путіна? І чому міжнародні правозахисники виявились недостатньо ефективними під час війни Росії проти України?

Нижче – головні тези розмови з Олександрою Матвійчук.

Повну версію інтерв’ю дивіться тут:

Про Нобелівську премію миру

«Ми отримуємо Нобелівську премію миру під час війни. Це дає можливість звучати нашому голосу гучніше, бо ми вже 8 років говоримо про те, що Росія вчиняє воєнні злочини, про те, що ми документуємо страшні історії людей, яких в полоні катували, ґвалтували, вбивали. І 8 років немає уваги світу до цієї злочинної практики. І Нобелівська премія миру дає нам платформу, щоб звучав наш голос гучно. І не тільки про те, що відбувається, але й про те, що з цим робити».

Про те, чому не привітав Зеленський

«У нього є ще можливість. Тому що сама Нобелівська премія вручається 10 грудня. Тоді офіційно ми отримаємо відзнаку. А в той день я чому говорила, що не додзвонився. Бо направду мені в той день ніхто не додзвонився. І всі ці привітання ми читали, а не чули по телефону. Бо я якраз верталася з робочої поїздки з колегою. І в момент оголошення ми йшли на вокзал із валізами. І от коли оголосили цю новину, ми просто сідали в потяг. Далі зник зв’язок».

Про омбудсмена

«У нього нещодавно було 100 днів з призначення на посаду. І досить складно оцінити його ефективність. На це є низка об’єктивних причин.

Повномасштабне вторгнення кардинально змінило роботу і пріоритети багатьох державних інституцій. Це, хочемо ми чи не хочемо, маємо враховувати. По-друге, знову ж таки, у зв’язку з повномасштабним вторгненням, правозахисні організації не проводять системний моніторинг діяльності уповноваженого, як ми це робили раніше. Тому оцінювати складно.

Що кидається в очі? Що Дмитро Лубінець відіграє важливу функцію в процесі перемовин і обмінів, які стосуються військовополонених і цивільних заручників. І це, як видно, виглядає пріоритетом. Але офіс уповноваженого, за Конституцією, має гарантувати захист всіх прав та свобод, які в Конституції передбачені. І навіть якщо аналізувати публічні заяви офісу (тобто чому приділяє увагу омбудсмен), цілий ряд тем провисає».

Про злочини російської армії в Україні

«Ми бачимо, що всі ці злочини мають системний характер, вони вчиняються і в Київській області, і в Харківській області, і в Миколаївській області, в Одеській області, в інших областях України.

Зрозуміло, що це робить не якийсь конкретний підрозділ збройних сил Російської Федерації, а що це частина культури, як Росія веде війну. І це роблять різні підрозділи, які стоять в різний час і тримають контроль над тимчасово окупованою територією».

Про примусову депортацію українців

«Ми не знаємо масштабів. Це можна теоретично порахувати. Але в хаосі війни, треба бути чесними: ми не знаємо, про яку точно цифру йде мова. Але ми точно можемо сказати, що це – величезна кількість людей.

Це – примусові депортації. Це – воєнний злочин. Питання не в тому, що людей з зв’язаними руками ведуть з території України на територію Росії. Питання в тому, що в них немає іншого вибору (часто – щоб вижити). Тобто коли вибору немає, коли це – єдиний вибір, коли тебе позбавляють гарантованого, до речі, міжнародним гуманітарним правом права на безпечну евакуацію, то це – вибір без вибору».

Про злочини сексуального насильства під час війни

«Сексуальне насильство – це найбільш прихований вид злочину. Якщо наші волонтери і волонтерки, які спеціально такі випадки не шукають, отримують контакти людей, які постраждали у різних областях, то це щось свідчить про масштаби цієї практики.

У нашій зафіксованій інформації, яку ми опрацьовували, там були і жінки, і чоловіки. Ми знаємо вже тепер з офіційної доповіді Міжнародної комісії ООН по розслідуванню в Україні, яка була озвучена у вересні цього року на Генасамблеї ООН, що сексуальному насильству були піддані і діти. Але наша організація з такими кейсами не працювала».

Про запуск міжнародного трибуналу для покарання Росії

«Росія десятиліттями використовує війну як метод досягнення своїх геополітичних інтересів, а воєнні злочини – як спосіб цю війну виграти. І вони привчилися, що вони можуть робити все, що вони хочуть. Бо вони не були покаранні за воєнні злочини ні в Чечні, ні в Молдові, ні в Грузії, ні в Малі, ні в Сирії... Тому поки ми не покажемо справедливість, не буде стійкого миру в нашому регіоні.

Люди досі мислять Нюрнберзьким трибуналом. А що таке Нюрнберзький трибунал? Це коли спочатку Німеччина програла, а потім переможці зробили суд над нацистськими воєнними злочинцями. Вибачте, ми не маємо чекати!

Нам не треба чекати, поки Росія програє. Чому ми ставимо запит людей на справедливість в залежність від цього? Ми маємо створити міжнародний трибунал зараз і вже починати всі необхідні процедури для того, щоб притягнути до відповідальності російських воєнних злочинців.

Ми маємо говорити про те, що нам потрібно будувати підтримку країн з цієї ідеї. Бо цей трибунал має створюватися не тільки за принципом, що ми зібрали 5 держав і створили трибунал. Нам потрібна легітимація цього інструменту. А це означає, що він має створюватися в рамках якоїсь міжнародної організації. І найкраще –в рамках ООН.

А це означає, коли Рада безпеки заблокована Росією, що нам треба взяти дві третіх голосів в Генасамблеї, що за це має проголосувати не тільки Польща, Латвія і Естонія, а за це має проголосувати Бразилія, Індія, країни Африки. Тобто країни, які мають дуже приблизне уявлення, що тут відбувається».

Про ратифікацію Римського статуту

«Моя позиція як правозахисниці в тому, що ратифікувати Римський статут потрібно.

По-перше, це дасть Україні додаткові права, яких ми зараз не маємо. Оскільки ми зараз маємо тільки обов’язок співпрацювати з розслідуванням. Ми самі звернулися за допомогою до Міжнародного кримінального суду. Але не маємо тих прав, які мають інші члени.

А з іншого боку, це – величезний поштовх для адаптації нашого внутрішнього законодавства».

Про ООН

«ООН не виконує свою функцію. Це небезпечно не тільки для України. Це небезпечно для будь-якої країни світу. Бо виходить, що безпека людей і гарантії їхніх прав залежать виключно від того, наскільки могутній військовий потенціал їхньої країни, наскільки вони можуть захиститися.

ООН не виконує свою функцію

Це дуже неправильний шлях розвитку.

Ми зараз працюємо для того, щоб країни, які ухвалюють рішення (а це мова в першу чергу про всі країни, які входять в ООН, в Генасамблею, тому що це не вирішиться на рівні самої Ради безпеки) усвідомили історичну відповідальність».

Про недостатню ефективність міжнародних правозахисних організацій

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, вони всі без винятку почали евакуювати своїх співробітників. Вони це почали робити, тому що у них є такі протоколи безпеки.

В критичний час важлива не так процедура, як лідерство

Ці організації були створені, щоб працювати в небезпеці і захищати права людини або надавати гуманітарну допомогу. Вони були створені, щоб бути готовими це робити не тільки в спокійному Берліні, Женеві, Брюсселі, а отут – там, де все відбувається.

І ось ця мета, яка закладалася при їхньому створенні, обросла великою кількістю бюрократичних процедур, які зрозумілі і які, скоріш за все, в мирний час ефективні, але в критичний час вони не дають виконати мету, яка ставилася перед організаціями при їх заснуванні.

І я приходжу до висновку, що в критичний час важлива не так процедура, як лідерство, як вміння правильно проаналізувати ситуацію, ухвалити правильне в цій ситуації рішення і взяти за нього відповідальність, ризикнути. Це те, що міжнародні організації не хочуть робити.

А все ж таки настав час переосмислити, а чи правильно вони виконують свою мету. І це потрібно не тільки для України, а для всього світу».

Про те, що не так з Міжнародним комітетом Червоного хреста

«Він проходив дуже різні конфлікти і під час цих конфліктів різні інформаційні скандали nf незадоволення. Я думаю, що й це він пройде.

Нам треба говорити про те, що організація має змінитися. Тобто ми не виступаємо за знищення інституції. У жодному разі. Ми ж не Путін, якому не треба міжнародні організації, який хоче сам керувати і не мати над собою ніякого арбітра. Ми за те, щоб вони були ефективнішими.

Якщо Міжнародний комітет Червоного Хреста не може виконати функцію, то можна створити незалежну міжнародну інституцію, запросити туди експертів, які поважають свій власний авторитет, і всі це знають та розуміють, щоб вони нам дали такі висновки, проаналізувавши матеріали, які ми вже зібрали».

Про те, на що витратять гроші з Нобелівської премії

«Є дуже багато напрямків, які потребують підтримки. Ми дискутуємо, чи віддати кошти на благодійність, чи віддати кошти на відновлення, чи вкласти кошти чи якось їх спрямувати на відновлення країни, інфраструктури. І ці дебати насправді досі тривають. І вони ускладнилися тим, що й особливо дебатувати немає часу. Тому що ми – в роботі, ми – в полі, ми – в роз’їздах, ми – на опитуваннях.

Гроші ми ще не отримали і, напевне, у цьому році і не встигнемо отримати. І в нас є ще трохи часу над цим подумати та ухвалити виважене рішення».

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.