Керч змінюється на очах ‒ і це чиста правда. За п'ять останніх років зміни особливо помітні. Я не кажу про те, що без Мітридатських сходів центр міста перестав бути схожим на себе, пародія на колишній будинок Домгера наглухо закрила краєвид на частину набережної, а зведена місцевим бізнесменом будова поруч із храмом Іоанна Предтечі понівечила архітектурну композицію древнього міста.
Якщо колишній міський голова тикав, де можна й не можна, сумнівної цінності пам'ятки, то нинішні спотворюють Керч новобудовами, вони ростуть, як дичка, прив'язуючись до наявних комунікацій, які через пару років такої забудови не витримають навантаження та вибухнуть каналізаційними річками й локальним блекаутом. Будівельники, які збіглися до Керчі казна-звідки, нагромаджують майбутнє житло не на пустирях, а ліплять його поближче до берега, закриваючи не тільки краєвид на море, а й підходи до нього. На диби піднялися жильці вулиці Кірова проти забудовника «Кримської Рив'єри», висотки якої зроблять недоступним найближчий пляж.
Сховане за висотками море, що перетворюється в приморському місті на невидимку
Мені важко зрозуміти людей, готових викласти зі своєї кишені 49 тисяч рублів за квадратний метр, щоб жити в будинку, який нависає над центральною автомагістраллю Керчі, або стоїть на шляху залізничної частини мосту. Однак їхні почуття мене, правду сказати, не хвилюють, бо там селяться чужинці. Набагато більше мене турбує хаотичність забудови й сховане за висотками море, яке перетворюється в приморському місті на невидимку.
За роки окупації в Керчі набудували стільки магазинів і торгових центрів, що за їх кількістю місто скоро здатний буде конкурувати зі столицею модного шопінгу Міланом. А аптек понатикали стільки, що створюється враження, що здорових у місті вже не залишилося. І назви їм підігнали зворушливі, зі словами «добра», «дешева», «економна».
Єдиний у місті кінотеатр, який зберігає поки назву «Україна», затисли торговим центром «Росія».
Мабуть, для політичної рівноваги.
Магазини змінюють своїх власників, назви та профіль буквально на очах. Звичайні продуктові магазини без наворотів і гучних назв тіснять мережеві «магазинчики» і «Катюші», спочатку заманюють покупців лояльними цінами, акціями, подарунками, а через пару місяців перетворюються на агресивних і зухвалих торговців з роздутими від нулів цінниками, негодним товаром та охоронцями, які сунуть носа в кожну сумку.
Нікому не відомо, звідки взялися ці мережевики, тому що, як і в випадку з РНКБанком, нічого подібного, як розповідають «понаїхавші», у самій Росії немає.
Може бути, це псевдоніми відомих російських «Магнітів» і «П'ятірочок», які переховуються від санкцій, оскільки діють мережевики агресивно. Спочатку зжерли «АТБ», перейменувавши на «Пуд», з весни минулого року підбиралися до «Фуршету», і, нарешті, дожерли його.
З колишніх українських магазинів ще тримається «Фреш», який вбиває досвідчених покупців своїми захмарними цінами.
Не знати звідки виникла нова торговельна мережа «Сота» з мобільними телефонами.
На центральній вулиці Леніна з'явилося відразу кілька ювелірних магазинів: від «Алмаз-холдингу» до «Кримського золота».
Зате зник з лиця цієї вулиці добре відомий магазин для місцевих багатіїв «Рафаелло», приміщення якого чи то продається, то чи можна здавати в оренду. Причому, якщо сьогодні ви прогулювалися центром міста, читаючи написи на нових вивісках, намагаючись запам'ятати розташування нових магазинів, то даремно напружуєте мізки: завтра все може змінитися. Хіба хто міг ще кілька років тому подумати, що на вулиці Карла Маркса поруч з магазином «Кримські вина» з'явиться торговий заклад з назвою-антагоністом «Дар Півночі», а наш рідний «Мускат» буде сусідити з олениною?
Місцевих підприємців тіснять нахабно. Власник невеликого, але розташованого в центрі Керчі магазину комп'ютерної техніки відверто розповідає, що ледве виходить на нуль і тримається переважно завдяки тому, що заробляє на співпраці з невеликими й маловідомими західними комп'ютерними фірмами. Йому дуже не хочеться втрачати таке козирне місце, яке він придбав буквально напередодні окупації, розділивши спільний бізнес з партнером. Життя в магазині він підтримує тим, що взяв на роботу людину, яка займається ремонтом комп'ютерної техніки. Партнер його, до речі, навесні змушений був закрити їх колись спільний великий магазин (теж у центрі міста), перебравшись у менше торгове приміщення.
Якось взимку в недільній штовханині центрального ринку перетнулися з давнім знайомим, причому, таким давнім, що, якби він не потягнув мене за рукав куртки, ні за що не пізнав би його.
«Ти чого такий патлатий?» ‒ запитав я його, дивлячись на кучеряву шевелюру. «Не повіриш, перукарню, де я з юності стригся, закрили, а майстер, до якої я звик, нового місця роботи не знайшла», ‒ пояснив він.
Ця перукарня була останньою в лінійці всім відомих у Керчі закладів
Тільки від нього дізнався, що перукарня, розташована на вулиці Кірова в центрі Керчі, закрита. До її вигляду та існування звик не тільки мій знайомий, але й кілька поколінь городян. Коли я сказав про це батькам, вони засмутилися, тому що, як виявилося, ця перукарня була останньою в лінійці всім відомих у Керчі закладів: центрального гастронома, який називали «магазин під готелем», кафе «Аромат». Але ж колись «магазин під готелем», за розповідями рідних, був популярним не тільки у керчан, але й у кубанців, які закупалися в ньому, ледь зійшовши з трапа пасажирського пароплава, який прибував з Тамані на морвокзал, напроти готелю «Керч».
Мій старший колега, коли я розповів на роботі про закриття перукарні, теж перш за все згадав про той самий гастроном, з яким вона сусідила. «Я жив в одному зі старих керченських дворів, який виходив на вулицю Леніна, і коли мати після зарплати давала рубль, намагався потрапити в розташований відразу ж за воротами кондитерський магазин «Лакомка», у «Морозко» ‒ за молочним коктейлем, у «Пишечну», та добігти до центрального гастронома за розливним соком з величезних конусів», ‒ розповідав він нам у курилці. І ми, молоді, його зрозуміли, тому що й «Ласунку», і «Пишечну», і «Морозко» теж пам'ятаємо, в дитинстві за ручку з батьками відвідували.
Зараз у центральному гастрономі вільно почувається магазин «Адреналін». На дверях та вікні перукарні красується напис «Оренда».
А ось кафе «Аромат» з дитинства наших батьків моїм одноліткам знайоме вже як «Італійський дворик».
На його парадному вході та склі величезного вікна ледь помітний той самий напис: «Оренда». Але ж з якою помпою зустрічалися добірні члени місцевої італійської громади з Сильвіо Берлусконі та президентом Росії в Ялті, які грандіозні плани на співпрацю з Італією вони будували, зокрема й кулінарні. І треба ж ‒ безгосподарний «Італійський дворик», до якого вихідці з «європейського чобота» не мають жодного стосунку. А могли б мати: назва вже готова, ще й пристойно виглядає.
Це, до речі, істинно російський стиль: сім мішків гречаної вовни обіцянок, одна солодша за іншу, і повний на усю дулю пшик.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції