«Кримський вимір» конституційної реформи Путіна

Спеціально для Крим.Реалії

Російський президент Володимир Путін у нещодавньому посланні Федеральним зборам, в якому він анонсував конституційну реформу, не згадав анексований Крим. Водночас захоплення українського півострова та нинішня кардинальна перебудова основ російської державності безпосередньо пов'язані одне з одним. Саме після анексії Москва взяла курс на розбудову «гібридного» політичного режиму, який поєднує в собі елементи умовного Ірану та КНДР.

Кремль має намір юридично оформити цей «гібридний» режим, істотно переписавши російський основний закон. Відповідно до конституційних правок, запропонованих Володимиром Путіним, у Росії з'явиться новий орган влади ‒ Державна рада. Планується, що його формуватиме президент «з метою забезпечення узгодженого функціонування та взаємодії органів державної влади, визначення основних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики Російської Федерації та пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку держави».

Функціонування Держради буде визначене окремим законом, проєкту якого поки немає. За однією з поширених версій, Володимир Путін після завершення президентської каденції перейде на посаду голови Держради, забезпечивши собі довічне перебування при владі.

Повноваження парламенту мають намір розширити. Держдума отримає право затверджувати голову уряду (за пропозицією президента), а також віцепрем'єрів і міністрів, окрім очільників силових відомств, за пропозицією голови уряду.

Володимир Путін також запропонував відмовитися від примату міжнародного права, замінивши його «пріоритетом конституції». «З метою захисту державного суверенітету законопроєктом пропонується встановити, що рішення міждержавних органів, ухвалені на підставі положень міжнародних договорів Російської Федерації в тлумаченні, що призводить до їх розбіжності з Конституцією Російської Федерації, не підлягають виконанню в Російській Федерації», ‒ йдеться у пояснювальній записці проєкту.

Запроваджуються обмеження для претендентів на депутатські мандати, високі державні посади та суддівські мантії. Вони не повинні мати іноземного громадянства або дозволу на проживання в іншій країні.

Кандидат на посаду президента взагалі має прожити в Росії не менше 25 років. Така вимога не поширюється «на громадян Російської Федерації, які раніше мали громадянство держави, яка була прийнята або частина якої була прийнята до Російської Федерації». У ЗМІ назвали це «кримським застереженням», але зазначена норма стосується не тільки жителів півострова. Її введення в основний закон лише підкреслить той факт, що у Кремлі не відмовилися від захоплення України або аншлюсу Білорусі.

Згідно із законопроєктом Володимира Путіна, конституційні правки винесуть на «загальноросійське голосування» вже після того, як вони будуть ухвалені парламентом. Спочатку влада та пропагандисти використовували слово «референдум», але від нього незабаром відмовилися. З огляду на те, що в законодавстві немає терміна «загальноросійське голосування», поки не зрозуміло, як воно буде організоване.

Окремі російські спостерігачі звернули увагу на те, з яким поспіхом Кремль намагається провернути реформу. Уже лунають звинувачення в «узурпації влади» та «державному перевороті». Як вважають опоненти Володимира Путіна, в Адміністрації президента та Федеральних зборах поспішають, розуміючи, що йдуть на кричущі порушення норм права.

Громадяни країни під час останніх виборів парламенту та президента не давали Володимиру Путіну і членам Федеральних зборів мандат на проведення такої кардинальної реформи. Запропоновані зміни, як мінімум, суперечать ч.2 ст. 55 чинної конституції Росії, відповідно до якої у країні «не можуть видаватися закони, що скасовують або применшують права та свободи людини і громадянина». Відмова від примату міжнародного права означає, що Кремль має намір в односторонньому порядку обмежити дію на росіян міжнародних актів, що стосуються захисту прав людини.

Нинішня реформа Володимира Путіна має прямий стосунок до анексії Криму. Варто нагадати, що ідея кардинального переформатування Конституції і передачі влади Держраді обговорювалася в російському інформаційному просторі ще восени 2016 року, коли стало очевидно, що Крим Росії ніхто не «спише», а політичне протистояння із Заходом ‒ це надовго.

Згідно з тодішніми чутками, Кремль планував серйозно перебудувати не тільки управлінську, а й силову вертикаль, створивши на базі ФСБ монстра у вигляді «міністерства державної безпеки».

Тоді все залишилося на рівні розмов. Російські та закордонні спостерігачі неодноразово звертали увагу на те, як Кремль педантично ставиться до питань секретності. Всі рішення та призначення озвучуються в останній момент. Доходило до того, що Адміністрація російського президента могла відмовитися від рішення тільки через те, що про нього дізналися журналісти.

Не виключено, що Володимир Путін тоді відкинув план зі створення Держради, виходячи з результатів президентських виборів у США 2016 року. Російське керівництво через непорозуміння розраховувало на «велику угоду» з президентом Дональдом Трампом. Упродовж цих чотирьох років росіяни кілька разів переконувалися, що жодної «угоди» з американцями не буде. Кремль повернувся до плану самоізоляції країни незалежно від того, чим завершаться президентські вибори в США у 2020 році.

Одиночний пікет проти зміни чинної конституції Росії в Москві

Швидкість, з якою Москва провертає таку масштабну політичну спецоперацію, у поєднанні з напруженням казенної пропаганди один в один нагадує підготовку до нелегального «кримського референдуму». Навесні 2014 року росіян привчили до того, що стратегічні рішення, які на довгі роки визначатимуть розвиток держави, можна ухвалювати похапцем і без врахування громадської думки. У росіян не питали, чи хочуть вони платити з власної кишені за «приєднання» Криму. Їм просто сказали, що красти чуже ‒ велика честь і «вставання з колін».

З конституційними правками аналогічна ситуація: 15 cічня Володимир Путін запропонував провести «громадські обговорення» проєкту, а 20 січня ‒ вніс його в парламент. Для проформи була створена спеціальна робоча група з аналізу правок, до складу якої ввели людей, далеких від конституційного права.

Для Кремля анексований Крим виявився успішним полігоном для випробування нових репресивних методів. Якщо в сусідній Росії чекісти переважно тиснуть політичну опозицію (лібералів і окремі угруповання націоналістів), то в Криму репресивна машина працює в ширшому соціальному контексті. Кримські татари та українці в основній масі вважаються «ненадійними». Свобода слова та право на мирний протест де-факто скасоване. Мають місце масові стеження й наклепництво. Саме на кримчанах російська влада намагалася реанімувати старі радянські методи придушення. Серед іншого й каральну психіатрію.

Тепер усі ці «навички та вміння» будуть використані в сусідній Росії для захисту владного режиму від власного населення. Російська влада, намагаючись зберегти так званий «посткримський консенсус» (півострів не повертаємо, тиску міжнародного права не піддаємося), переходять у режим обложеної фортеці. Тепер уже не в переносному, а у формально-юридичному сенсі цього виразу. Коли росіяни, як це було з анексією Криму, відійдуть від телевізійних галюциногенів, буде вже пізно щось намагатися змінити.

Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції