Кримчан привчають до далекої чужини

Спеціально для Крим.Реалії​

Пам'ятається, у 2014 році, відразу після анексії Криму, Кримський етнографічний музей надав місце для експозиції одному з Санкт-Петербурзьких музеїв з виставкою національного одягу та предметів побуту сибірських народів. На відкритті Світлана Савченко, тоді ще майбутній депутат Держдуми, сказала, що Росія приєднувала народи, але ніколи не поневолювали їх.​

На тлі того, що сама виставка засвідчувала, по-перше, катастрофічне падіння чисельності цих народів, по-друге, кризу їх культури в умовах тотальної русифікації, усі доповідачі дякували Росії, яка нібито зберегла культуру цих народів, так начебто вони самі не змогли б її зберегти краще і повніше. І це при тому, що прямо на очах у всіх кримчан був відмінний приклад трагедії кримських татар і «турботи» про збереження їхньої культури.

Однак у кримських музеях практика таких виставок із запасників столичних і заштатних музеїв продовжилася. Незабаром стало зрозуміло: не обмін культурними досягненнями, а пропаганда ідей «русского мира» була їх метою. Цими виставками кримчан просто привчають до чужини, бо під час кожної експозиції спеціальні оратори вихваляли не власні народи, їх культуру, а русифікацію і нібито її благодатні наслідки. Було очевидно, що експозиції зібрані безсистемно, експонати витягнуті зі складів, у самій Росії вони ніякого інтересу не викликають, і російські музеї раді «труснути непопулярною старовиною».

Виставка «Релігійна емаль Зураба Церетелі». Севастополь 2017 рік

Найбільш активним у плані виїзних виставок у Криму став Російський етнографічний музей з Санкт-Петербурга, з яким Кримський етнографічний музей підписав договір про співпрацю. У 2016 році в Центральному музеї Тавриди, а потім у Бахчисараї та Керчі він провів виставку «Пошук втрачених світів. Культове лиття Пермського Передуралля IV-XIII століть із зібрання Пермського краєзнавчого музею». Взагалі проведення Днів культури Пермського краю стало зрозумілим при відкритті виставки. Газета пише: «Новообраний депутат Державної Думи Росії Світлана Савченко, яка побувала на відкритті експозиції, відзначила її просвітницьку складову, яка знайомить нас з історією та культурою великої країни. Предки Світлани ‒ з Пермі, а мама ‒ гречанка». Чи не нагадує це вам висловлювання Жириновського про те, що «мама росіянка, а тато юрист».

Голова російського Держкомітету з охорони культурної спадщини Криму Сергій Єфімов, зазначив: хоч, за однією з версій, слово «Перм» означає «далекий край», він насправді близький...» Науковий співробітник Пермського краєзнавчого музею Едуард Чурилов нагадав, що «багато історичних гармат, які є в Криму, були виготовлені на Пермському гарматному заводі». Далі досить сумнівна версія, але постарайтеся самі зрозуміти, де тут сенс: «Що ж стосується археології, то сармати прийшли на Урал, скіфи ‒ жили в Сибіру, звідси й подібність виробів, здобутих під час розкопок у Криму та Пермі», ‒ сказав Едуард Чурилов. Скіфи жили в Сибіру? Це, мабуть, нова, ще нікому не відома версія скіфознавства?

Далі він сказав: «На жаль, окрім цих предметів, цивілізація IV-XIII століть не залишила в Пермському краї своїх традицій, обрядів». Предметів немає, але виставку, тим не менше, створили.

Торік той же Російський етнографічний музей (Санкт-Петербург) провів у Кримському етнографічному музеї виставку «Етнокультурна спадщина народів Росії та Шовковий шлях». Щоправда, тема явно притягнута за вуха, оскільки на огляд кримчанам представлені експонати, які належать до кінця XIX ‒ початку ХХ століття, коли Шовковий шлях вже був історією, але, на думку газети: «Шовковий шлях має вічне функціонування».

Як бачимо, музейники заради гучної виставки пожертвували найголовнішим ‒ правдою історії. Організатори виставки називають раритетами речі з територій, які є для кримчан далекою чужиною ‒ «чайне приладдя народів Південного Сибіру, башкирські дерев'яні та шкіряні посудини для кумису, повстяні килими Північного Кавказу, кустарні шовкові тканини Середньої Азії, російський мідний посуд». До речі, на виставці було представлене й золоте шиття кримських татар як розділ російського мистецтва, хоча за часів Шовкового шляху та Золотої Орди Кримське ханство до Росії не мало стосунку.

Частина виставки ‒ предмети культу, які стосуються практик північного буддизму, ісламу та православ'я, буддійська культова скульптура та ступа субурган, Коран та приладдя для навчання арабського письма, кіотні хрести, старообрядницькі речі ‒ це своєрідна музейна солянка, яку можна назбирати й показувати під будь-яку тему, вистачило б фантазії.

Організатори виставки експлуатують у своїх цілях ідею Шовкового шляху «як магістралі, що з'єднувала країни та народи Євразії в ім'я їх процвітання». Імітуючи визнання Криму у складі Росії, вони стверджують, що ця ідея «не втрачає актуальності й сьогодні». Вони у своїй уяві приєднують Крим до регіонів Росії. Газета пише: «На карті Росії виділяються такі культурні ареали як Південний Сибір, Південний Урал, Західний Казахстан, Північно-Західний Кавказ, Приазов'я та Подоння, Прикаспій, а також Причорномор'я. Ну, а Крим завжди був місцем взаємопроникнення культур». Чистої води маніпуляція.

У 2017 році в межах IV Міжнародної науково-практичної конференції «Етнографія Криму XIX-XXI ст. і сучасні етнокультурні процеси» відкрилася виставка «Золотошвейне мистецтво Росії» з фондів того самого Російського етнографічного музею (Санкт-Петербург). Музейники, природно, постаралися правдами й неправдами застовпити першість у золотій вишивці за собою. У статті йдеться про те, що «на Русь золоте шиття прийшло разом з християнством із Візантії», і ні тіні збентеження з приводу того, що та «Русь», це зовсім не Московія і не Росія. За цією маніпуляцією маскується той факт, що «роботи вишивальниць Торжка, міст і селищ Нижегородської, Костромської, Калузької, Тамбовської та інших губерній» своїми витоками мають зовсім не Візантію. А те, що «новгородська, суздальсько-володимирська та московська школи» існували значно пізніше, просто замовчується.

Про золотошвейне мистецтво кримських татар, яке має свої витоки у мистецтві тієї ж Візантії та Османської імперії, згадується лише кількома предметами та одним реченням поміж інших ‒ «здавна розшивали золотом одяг кримчаки, караїми та кримські татари» ‒ і ні слова більше. Присвоївши Росії першість і в цьому мистецтві організатори виставки нітрохи не соромляться, що в російській мові майже всі назви мають тюркське походження ‒ «халван, бархат, заминдузи, гульдузи, канитель (рос.)» тощо ‒ що підтверджує неросійське походження мистецтва.

У нинішньому році музейна традиція спотворення історії триває. До березня 2021 року триває виставковий проєкт «Магія Сходу» Свердловського обласного краєзнавчого музею імені О. Клера у Східно-Кримському історико-культурному музеї-заповіднику. За походженням експонати належать до різних країн і регіонів: Японія, Китай, Монголія, Сибір і Далекий Схід Росії. Музейні комплекси формувалися в XIX-XX століттях силами колекціонерів і збирачів ‒ активістів Уральського товариства любителів природознавства, засновників музею, городян, які передавали йому в дар цінні предмети. Широко представлена й знаменита релігійно-філософська тріада Сходу: конфуціанство, даосизм і буддизм, і предмети, пов'язані з етнографією народів: дунганів, бурятів, тувинців.

Кожен кримчанин буде поставлений у незручне становище, коли в нього запитають, що таке «понева» (різновид старовинної спідниці ‒ авт.). Проте, саме цей предмет одягу в центрі виставки «Російський народний костюм» із зібрання Кримського етнографічного музею в залі Судакського історичного музею. Для відвідувачів представлена колекція, що містить костюмні комплекси південних областей Росії середини XIX ‒ середини XX століть. Чому звідти? Тому, як стверджує газета, що саме звідти до Криму їхали переселенці. Однак такі костюмні комплекси зовсім не характерні для Криму, який музейники зараховують до Південних областей Росії. У костюмні набори входять комплекти з поневою, сарафаном, смугастою спідницею. Традиційне жіноче вбрання відображає місце проживання, соціальний статус, сімейний стан його колишньої господині.

Все так, але саме тому в Криму подібний одяг був не в ходу, тому що, напевно, був чужим традиційній кримській культурі, завезеним і невластивим Криму. Проте, музейники пропагують його як складову частину місцевої російської культури. На відкритті виставки також виступив вихованець дитячої музичної школи ім. Г. Шендерєва Михайло Агєєв, який виконав на балалайці російські народні мелодії.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції