Повномасштабне вторгнення Росії для кримчан в якомусь сенсі стало повторенням 2014 року, каже у розмові з Крим.Реалії активістка, яка з міркувань безпеки вирішила залишитися анонімною. Лише через кілька тижнів вона зрозуміла: атака на Україну в 2022 році – це не «кримський сценарій».
Співрозмовниця Крим.Реалії, як і багато з тих, хто покинув півострів після окупації, була змушена знову шукати новий дім через дії Росії. На сам півострів для неї тепер дорога закрита. «Скоріш за все, мене заарештують», – каже вона.
Коли розмови про звільнення Криму військовим шляхом стали набувати реалістичних обрисів, окупаційна влада та її прихильники почали «нервувати», пояснює співрозмовниця Крим.Реалії. Це вилилось у сильніші репресії проти проукраїнських громадян і кримських татар зокрема.
Активістка розповіла, як саме змінилося життя у Криму за останні півтора року, як спілкується «про політику» з батьками, які живуть на окупованому півострові, і чи справді військові РФ у Криму не знали, що їх готують до повномасштабної війни з Україною. Крим.Реалії переповідають її історію.
«Дивлюся на свій російський атестат і не розумію, що мені з ним робити?»
«У 2014-му році, коли почалась окупація, я закінчувала школу. Випускний рік, і без того стресовий, додатково «ускладнився». Я готувалася до вступу в український виш. Але попри те, що я 11 років вчилася за українською програмою, мені врешті видали російський атестат, на який я просто дивилась і намагалася зрозуміти, а що мені далі з ним робити.
Російський атестат про середню освіту. Ілюстраційне фото
Водночас Україна і весь цивілізований світ ухвалюють рішення не визнавати дійсними жодні документи, видані на території Криму від імені Російської Федерації. Питання про мою подальшу освіту «підвисає». Був варіант залишатися і навчатися у Криму, але мені й до окупації ця перспектива не дуже подобалася, а після окупації – тим паче. А втрачати рік точно не хотілося. Зрештою, я вступила в російський університет – його диплом принаймні визнають у світі.
Пам'ятаю, викладачів щиро дивувало: «А як це ви у Криму не вчили історію Росії? Ну як це так може бути?»
Росія дуже хотіла легітимізувати окупацію, а тому зробила все для того, щоб «інтегрувати» кримчан в російське суспільство: їм дозволили складати іспити безпосередньо в університеті, оскільки ЄДЕ ми вже пропустили. Серед іншого мені довелося складати й історію Росії. Пам'ятаю, усіх викладачів щиро дивувало: «А як це ви у Криму не вчили історію Росії? Ну як це так може бути?»
Шкільна лінійка у Сімферопольській академічній гімназії. Ілюстраційне фото
Так розпочалися мої чотири роки навчання у РФ. Увесь цей час мені було дуже некомфортно: я відчувала, що не на своєму місці. Через деякі мої переконання там мене навіть називали «леволиберальной шалупонью». Насправді це було такою собі відзнакою. Але зараз я про цей досвід не шкодую – тепер я краще розумію Росію і людей, які живуть там.
Коли я вступила в університет, то вже знала, що одразу після навчання поїду. Так і сталося: здобувши диплом, я одразу ж переїхала до Києва. Там чотири роки потому мене застало повномасштабне вторгнення Росії».
Початок вторгнення. «Мама радила перечекати»
«Перші тижні великої війни я була у Києві, як і моя сестра, яка приїхала до мене напередодні. Ми зателефонували батькам, які весь час були у Криму, і принципово вирішили, що вони не виїжджатимуть. Насправді питання про це навіть не стояло.
Маю зізнатися, що батьки взагалі скептично поставилися до ідеї евакуюватися, бо для кримчан, у певному сенсі, це було повторенням 2014-го року: знову з'явилася військова техніка іншої держави –так, у Криму без вибухів, але загальна сутність подій була приблизно однакова, і мета загарбників – та сама.
Ми декілька тижнів перебули в Києві, аж поки не усвідомили, що це – не кримський сценарій
Я дуже добре пам'ятаю пораду мами: не панікувати, просто зберігати спокій і перечекати декілька днів. Вона вважала, що все буде так, як і з Кримом, тобто всі просто будуть «глибоко стурбовані», але зрештою це буде якась окупація. Так ми декілька тижнів перебули в Києві, аж поки не усвідомили, що це – не кримський сценарій.
Український військовослужбовець оглядає частини збитого літака під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Київ, 25 лютого 2022 року
Ми зрозуміли, що буде велика війна, оскільки жодна зі сторін не готова поступатися. Ми з сестрою вирішили виїхати за кордон. Тут я з перервами живу вже понад рік. Після деокупації Київщини я час від часу буваю в Україні, але в окупований Крим від лютого 2022 дорога для мене закрита».
«Якщо я поїду на півострів, мене, скоріш за все, арештують»
«До початку повномасштабної війни я доволі часто їздила до Криму. Я прибувала на адміністративний кордон у Чонгарі, і оскільки у мене прописка теж кримська, то зазвичай питань не виникало – я їду додому!
Цензура стала жорсткіша, і батьки більш уважно й обережно почали стежити за тим, що і де вони кажуть
Після 22-го року цензура стала жорсткіша, і батьки більш уважно й обережно почали стежити за тим, що і де вони кажуть. Тепер, коли ми спілкуємося, наприклад, телефоном, намагаємося уникати «небезпечних тем». Обговорюємо лише якісь побутові справи, але не вдаємося до жодних оцінок того, що відбувається.
Те саме стосується і переписок. Коли ж нам потрібно обговорити щось, що точно не хотілося б, аби прочитали російські спецслужби або хто-небудь у Криму, то ми користуємося чатами у Signal, що зникають.
Месенджер Signal. Ілюстраційне фото
Оскільки я беру участь у проукраїнських заходах, потроху почало приходити усвідомлення, що про поїздки додому теж можна забути. Коли я у певний момент схотіла приїхати до Криму, мій тато сказав: «Це навіть не обговорюється».
Звичайно, я намагаюся бути обережною, і де не треба не афішувати своє ім'я, проте моя сім'я усвідомлює ризики: якщо я спробую перетнути кордон із Кримом, скоріш за все, мене заарештують. Мене або не впустять, або відбудеться та сама історія, що з Леніє Умеровою, яка їхала з Києва до Криму до батька, який хворіє на рак (Умерову затримали на кордоні з Грузією, російські силовики заявили, що її підозрюють у шпигунстві – КР).
З батьками ми намагаємось зустрічатися на «нейтральній території»
Я розумію, що насправді вигадати причину для затримання зможуть завжди. Тому з батьками ми намагаємось зустрічатися на «нейтральній території». Для цього їм кожного разу доводиться долати довгий шлях через Москву, куди вони потрапляють поїздом через Кримський міст. А потім – або через Білорусь, або через Туреччину – до ЄС. Але перед цим потрібно провести «підготовчі роботи», як ми їх називаємо.
Мама і тато чистять усе, що є на телефоні, видаляють наші чати. Мама мені навіть написала: «Доню, я від тебе відпишусь в інстаграмі, ти не ображайся, я потім підпишусь знову. Це лише на час, коли ми проходитимемо кордон».
При зустрічах батьки розповідають мені, яке нині життя у Криму, а також те, що передувало повномасштабному вторгненню. Одна з цих історій – про те, що російські війська у Криму, імовірно, ще на початку 2022 року знали, що їх на півострів перекидають не просто так».
«Їдемо звільняти Україну від нацистів»
«У десятих числах лютого у Криму все «гуло» про те, що Росія нібито проводить на півострові військові навчання. Військових РФ і справді на вулицях побільшало. З одним таким хлопцем, досить молодим, у черзі перетнулась і моя мама.
Він уже точно знав, що поїде на материкову частину України, і що саме там робитиме
Під час розмови з нею він зізнався, що прибув до Криму з «материкової Росії». Мама в нього питає: «Навіщо?». І от він відкрито і бовкнув: «Мы поедем освобождать Украину от нацистов». Про якісь навчання він нічого не казав. Він уже точно знав, що поїде на материкову частину України, і що саме там робитиме.
Колона російської військової техніки стоїть на в'їзді до Джанкоя, червень 2022 року
Зрештою, вторгнення почалося, і 24-25 лютого почали з’являтися перші фото і відео з російськими полоненими. На одному з них мама впізнала свого нещодавнього співрозмовника, який тепер розповідав зовсім інше: «Ми були на навчаннях і не знали, що опинимося в Україні. Так просто сталося». Звичайно, це була повна брехня!
Зараз же, коли віра в перемогу України зміцнилась, у Криму з’явилися ті, хто чекають на звільнення півострова – так звані «ждуни». Їх також називають «затаившиеся», бо вони не висловлюють відкрито свою позицію, але зрозуміло, що вони чекають на деокупацію, і що вони готові підтримати Україну, коли ця деокупація почнеться.
Є, на жаль, ще страшніша історія – доноси. Ця практика стала дуже популярною і дуже масштабною у Криму
Водночас почалося і «полювання на відьом», причому з двох боків. Перше – це безпосередньо правоохоронні органи, які в Росії не надто вибіркові і можуть зламати життя навіть без причини. А з іншого боку, є, на жаль, ще страшніша історія – доноси. Ця практика стала дуже популярною і дуже масштабною у Криму.
Наприклад, є такий телеграм-канал як «Крымский СМЕРШ», в якому користувачі самі скидають адміністратору інформацію про проукраїнських людей у Криму. Про них збирають і публікують на загал якомога більше інформації: шукають адресу, контакти, місце роботи, інформацію про родичів. А далі – передають ці записи у «правоохоронні» органи.
Так сталося з однією дівчиною, яка запостила сторіз із кримськотатарським прапором і підписала цитатою з відомого вірша:
«Мой флаг, как небо голубое,
Вот символ мира и добра!
На нем нет краски цвета крови,
Золотом красуется тамга».
Кримчани фотографуються перед великим полотнищем кримськотатарського прапора, розгорнутим під будинком Верховної Ради України. Київ, червень 2021 року
Адміністратору «Крымского СМЕРШа» не сподобалися ці рядки, тому він прокоментував: «А на каком флаге есть цвет крови? Цвет крови – это красный? На российском флаге вас не устраивают цвета?».
Кримчани страждають не лише від дій російської влади, але і через дуже поширену практику лінчування
Таким чином особисті дані дівчини стали надбанням громадськості, а саме – десятків тисяч підписників, які зазвичай роблять усе можливе для того, щоб людині забезпечити просто нестерпне життя.
Інколи доходить до того, що люди позбуваються своїх бізнесів, адже їм можуть відкрито писати з погрозами, вимагають звільнити тих чи інших працівників, яких запідозрили у дискредитації Росії. Тобто кримчани страждають не лише від дій російської влади, але і через дуже поширену практику лінчування, яка теж, на жаль, дуже ефективна.
«Я сумую за відчуттям свободи у Криму»
«Зараз я планую повертатися у Київ остаточно. Подивимось, як це буде. Все ж таки я не була тут, коли Росія завдавала ударів по критичній інфраструктурі. Я не знаю, як це – жити під час блекаутів. І все ще не впевнена, чи я зможу їх пережити: люди, які тут залишалися увесь цей час, якось спокійніше до цього ставляться, а для мене це буде «в новинку».
Щодо Криму, то я готова повертатися, якщо його деокупують. І я знаю, що багато моїх знайомих, які виїхали з Криму, готові повертатися, щоб працювати над його реінтеграцією в Україну, щоб виправляти все, що було зроблено за дев’ять років російської окупації.
Я дуже хочу повернутися, і щоб Крим перестав серед українців і взагалі у світі асоціюватися з Росією
Ми всі усвідомлюємо, що це буде складно, оскільки досі немає якоїсь дорожної мапи від влади України, не розроблена державна політика. І багато людей в Україні, на жаль, теж уже відмовилися від Криму, і це дуже боляче.
Але я дуже хочу повернутися, і щоб Крим перестав серед українців і взагалі у світі асоціюватися з Росією, з Чорноморським флотом, з «море-пиво-пляж», а щоб він асоціювався з багатою історією, культурою корінного народу, кримських татар, з нашою фантастичною природою.
Ханський палац у Бахчисараї
Я пам’ятаю час, коли у мене і моїх однолітків ще не було і думки, що ми не можемо казати все, що ми насправді думаємо. Я дуже сумую за цим відчуттям свободи в Криму».
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.