БАХЧИСАРАЙ – Кладовище в Айвовому розташоване на західній околиці села, за лічені метри від берега річки Кача. На місцевому цвинтарі збереглися пам'ятники похованим у XIX-XX століттях селянам. Радянський безбожний час відучив громадян поважати могили предків, тому зараз багато могильних каменів просто звалені в купи в різних місцях цвинтаря. Але є й пам'ятники з відомими у Криму прізвищами.
Село Айвове розташоване на берегах річки Кача у Бахчисарайському районі. До депортації кримських татар називалося Ефендікой. Ефенді – слово грецького походження, у турецькій мові означає «пан», «джентльмен», а також використовується як ввічливе звертання до людини, імені якої не знаєш, у кримськотатарській мові використовується переважно як звернення до вчених, освічених людей, зокрема священнослужителів. Кой означає «село». Є версія, що назва села походить від ймовірно похованого в дюрбі вченого Хусейна Ефенді.
Пам'ятник на могилі капітан-лейтенанта Казі Іллі Андрійовича
Найвідоміше поховання – капітан-лейтенанта Іллі Андрійовича Казі, померлого 25 вересня 1886 року, 85 років від народження. Походив із сім'ї греків стародавнього роду, які перейшли на російську службу в період російсько-турецької війни 1768-1774 років. Разом із сім'єю був визнаний у спадковому дворянстві за власними заслугами і в 1852 внесений до 2-ї частини дворянського родоводу книги Таврійської губернії. Одружений був з Олександрою Павлівною уродженою Маврохіалі. Молодший брат Олександр Андрійович Казі дослужився до чину полковника і похований тут же, в Ефендікої, у 1887 році, 77 років від народження.
Все, що залишилося від пам'ятника
У сім'ї Іллі та Олександри Казі було дев'ять дітей: шість хлопчиків і три дівчинки. Всі хлопці в сім'ї, крім померлого в дитинстві Павла, вибрали військову кар'єру і досягли значних успіхів, двоє дослужилися до чинів генерал-майора та контрадмірала. Дівчата також одружилися з військовими. Але, безумовно, найвідоміший – Михайло Ілліч Казі, відставний капітан-лейтенант, військово-морський інженер, організатор російського суднобудування, громадський діяч, а також міський голова Севастополя у 1874-1876 роках. Почесний громадянин Севастополя, його ім'ям названо мис і гору на північно-західному березі затоки Ведмежої на східному узбережжі північного острова Нової Землі.
Кам'яний хрест пошкоджено
На одному з могильних каменів можна прочитати ім'я та прізвище – Віра Люстих, яка народилася 1873 року, померла 1884-го. Зовсім дівчинка, але прізвище це в Криму більш ніж відоме. Австрійські колоністи Люстіх (іноді їхнє прізвище записували як Люстиг – авт.) міцно влаштувалися у Таврійській губернії. У нинішньому селі Клепініне Красногвардійського району розташовувався маєток великого землевласника, що мав назву Ташли-Кіпчак. Основні будинки збереглися й досі. У 1857 році землі на місці покинутого села купив заможний німець із колонії Цюріхталь Данило Йосипович Люстих. Він заклав у цих досі безплідних землях фруктовий сад, для чого виписав садівника із Чехії. Справу батька продовжив син Антон Данилович Люстих.
Камінь на могилі Віри Люстих
У Сімферополі також мешкали колоністи з прізвищем Люстих. Так, Вільгельм Йосипович Люстих народився 1843 року, російський юрист, присяжний повірений і голова ради присяжних повірених округи Санкт-Петербурзької судової палати, громадський діяч, кандидат прав, статський радник. Його молодший брат Фердинанд Йосипович Люстих (1854) був російським революціонером, близьким до членів партії «Народна воля». Фердинанд був одружений з дочкою німецького колоніста із Сімферополя Марією Матвіївною Шлеє.
Чавунний хрест
Марія Матвіївна Шлеє-Люстих – найвідоміша в Криму особистість, легенда медицини. Закінчила Бернський університет, працювала земським лікарем у Кроненталі – нинішнє село Кольчугіне під Сімферополем. Домоглася будівництва там земської лікарні, яка діє й донині – понад 130 років.
На камені викарбувана молитва
Могильні плити і частини пам'ятників розкидані тут і там по цвинтарю в Айвовому. Деякі просто звалені в купу на краю цвинтаря, завалені сміттям. Дивно, але за деякими 130-140-річними могилами ще доглядають, написи підправлені, трава прибрана.
Старі могильні камені звалені в кущах
Багатий пам'ятник стоїть на могилі Івана Трифоновича Ігнатіаді, який помер у 1901 році у віці 21 року. На той час у Криму поперемінно вирували епідемії черевного тифу і холери, траплялася навіть сибірка. Втім, на той час люди помирали навіть від грипу.
Могила Івана Трифоновича Ігнатіаді
Ігнатіаді – поширене прізвище серед греків у Криму. Багато хто з них зник під час так званих «грецьких» операцій НКВС 1937-38 років.
Напис викарбуваний на мармуровій вставці
Ще одна могила зі схожим прізвищем і написом: «Тут спочиває прах раба Божого Іліа Ігнатіді, який помер 99 років від народження».
Тут спочиває Іліа Ігнатіді
Два однакові камені з висіченими на них хрестами розташовані майже в центрі цвинтаря. Написів жодних немає, або ж вони були на могильних плитах, які зараз невідомо де.
Камені з викарбуваними хрестами
Зберігся пам'ятник з українським прізвищем. Софія Андріївна Макаренко померла 1887 року, 60 років від народження. За архівними даними, тут жили й інші українці. Так, у документах Земського банку Херсонської губернії у 1899 році згадуються селяни-землевласники «Степан, Максим, Василь та Яків Микитичі Бондаренки при селі Ефендікой у дачі Нижньо-Михайлівській».
Могила Софії Андріївни Макаренко
Але на більшості могильних каменів, на плитах і пам'ятниках, що збереглися, прочитати написи складно – мармур з'їдений кислотними атмосферними опадами. Як, наприклад, ця плита, де, щоб відновити текст, довелося серйозно потрудитися. Вдалося прочитати: «У цьому місці лежить прах раба Божого Євгена (Жені) Литвинова, який помер … січня 1864 року … років від народження»
Написи на цій плиті прочитати складно
Ольга Ольшевська прожила лише 35 років. Пам'ятник явно виконаний сільським майстром, написи викарбувані нерівно, літери різного розміру.
Ольга Ольшевська прожила лише 35 років
На жаль, на більшості пам'ятників мармурові таблички з написами взагалі відсутні. Деякі виламані мародерами, інші відвалилися самі з часом.
Мармурові таблички з написами на багатьох пам'ятниках відсутні
Олена Майко, історик, кримчанка (ім'я та прізвище автора змінено з метою безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції