Кремль і Крим в останнє п'ятиріччя «соціалістичної імперії»

Перебудова... Нове мислення, загальнолюдські цінності... Демонтаж радянського тоталітаризму, кінець політичних репресій... Гласність, а за нею і свобода слова... Перші, ще наполовину демократичні вибори... Події, що змінили не тільки СРСР, а й весь світ. Заслуга генсека ЦК КПРС Михайла Горбачова та його команди в усіх цих перетвореннях незаперечна. Разом з тим «батьки перебудови» на чолі з тим же Горбачовим до останнього чинили спротив подоланню наслідків одного з найтяжчих злочинів радянського режиму ‒ депортації кримських татар, не хотіли допустити їх повернення на рідну землю. Чому? Та тому, що Крим для тодішніх (як і нинішніх) кремлівських вождів був «споконвічно російською» територією, і зовсім не випадково Горбачов у 2014 році підтримав окупацію Криму Росією, пропагуючи Путіна як «збирача російських земель» у західних ЗМІ.

Втім, звернемося до документів. Навіть опублікованих «протоколів кремлівських мудреців» (а це далеко не всі записи засідань політбюро) досить, щоб зробити висновки.

Для початку ‒ великий фрагмент обговорення керівниками КПРС кримської проблематики, що стала в цей момент «гарячою» внаслідок різкого зростання активності кримськотатарського руху.

«9 липня 1987 року. Засідання Політбюро ЦК КПРС: Про прийом кримських татар у Президії Верховної Ради СРСР.

Лук'янов. За цим зверненням до Президії Верховної Ради приблизно 350 тисяч осіб... Між іншим, за часів війни серед татар у Криму було багато зрадників.

Горбачов. А де не було зрадників? А власівці?

Лук'янов. Татарська дивізія була в вермахті.

Горбачов. Ну і калмицька дивізія була. На Ставропіллі діяла. Але ми ж відновили Калмикію. Чи було щось надзвичайне в поведінці татар? Так, частина співпрацювала з німцями, а інші ‒ воювали проти німців, як і всі. І багато героїв серед них. За 44 роки накопичилося 250 томів підписів і заяв з вимогою відновити справедливість... А в Узбекистані не можна їх по-справжньому облаштувати? Яка думка у тебе? (Питання Чебрикову).

Чебриков розповідає про те, що 20 років стикається з цією проблемою. Напевно, доведеться в Криму організувати автономний округ. Інакше ми будемо весь час до цієї проблеми повертатися. Але Щербицький проти... А як з Південним берегом Криму бути? Татари повернуться і скажуть ‒ це мій дім, давай назад...

Соломенцев. Вирішувати треба, хоч питання і непросте... Але я не за автономний округ. Сильно змінився національний склад у Криму. До війни українців було 13%, зараз 26%. Росіян ‒ 49%, тепер ‒ 68%. Та й передача Криму Україні ‒ це ж не під оплески було зроблено. А віддали разом із Севастополем ‒ містом російської слави. Автономний округ ‒ це покидькове рішення...

Горбачов. З історичної та політичної точки зору було б правильно повернути Крим Росії. Але Україна встане горою.

Воротніков. Відкласти б це питання. Як би нам не створити ще одну величезну, «українську проблему». Я за автономний округ, але поки треба в Узбекистані створити умови...

Шеварднадзе. Я за те, щоб створити умови в Узбекистані. І поступово дозволяти переїжджати до Криму всім, хто захоче і хто зможе.

Яковлєв. Визначити, наприклад, 15-20-річний перехідний період переїзду в Крим. А поки в Узбекистані.

Долгих підтримує.

Громико. Чого ми поспішаємо? Нічого не сталося. Що з того, що делегація весь час їздить до Президії Верховної Ради та в інші інстанції? І нехай їздять. А рішення про виселення виправдовується військовими умовами. Передача Україні Криму, звичайно, свавілля. Але як тепер давати зворотний хід? Я за те, щоб залишити проблему на розсуд життя та історії. І округ не створювати. Облаштувати татар в Узбекистані...

Лук'янов висловлюється за автономний округ у Криму.

Горбачов. Ідея відновлення кримської автономії, як за ленінським декретом, зараз нереальна... Віддати Крим татарам тепер уже не можна... Повернення Криму в РРФСР створить тріщину там, де вона зараз нам зовсім ні до чого, ‒ в слов'янському ядрі «соціалістичної імперії»... Треба в Узбекистані створити умови для повнокровного життя татар, подбати про них. Хто вже опинився в Криму, нехай там і живуть. І теж треба надавати допомогу. Але вести роботу, щоб затримати переселення до Криму. Закликати людей стояти на ґрунті реальності».

Ось так висловилися секретарі ЦК, члени уряду, номінальний «президент» СРСР Громико, голова КДБ Чебриков... Ніхто, окрім ярого сталініста Громика та одного з майбутніх лідерів ДКНС (ГКЧП ‒ рос.) Лук'янова, не виправдовує депортацію кримських татар. Однак усе дружно виступають за максимально можливе обмеження кількості репатріантів ‒ мовляв, «поки треба в Узбекистані створити умови», а там, у невизначеному майбутньому, можна й автономний округ на території Криму створити, хоча перший секретар ЦК КПУ Щербицький, відсутній на засіданні, і проти.

І ще зверніть увагу на бажання більшості політбюро забрати в України Крим. І хочеться, і колеться: страшно зіткнутися з «українською проблемою», бо може зруйнуватися «соціалістична імперія» (Горбачов у своєму колі чесно визначив характер радянської державності...).

Хоча, звичайно, в порівнянні з попередніми часами бачимо явний прогрес: активістів кримськотатарського руху не заарештовують, не саджають до таборів, їх тільки кваліфікують як «екстремістів». І де-факто дозволяють повернення частини депортованих, хоча і мають на меті «затримати переселення до Криму».

Демонстрація кримських татар в Москві в липні 1987 року

Наприкінці липня того ж року в Москві відбулися маніфестації кримських татар. Перший секретар Московського міськкому КПРС Єльцин їх дозволив, але не в «святих місцях Москви». Однак демонстрації відбулися біля Кремлівської стіни під гаслами «Батьківщина або смерть». Створилася кризова ситуація, але, на щастя, обійшлося без крові. 6 серпня зібралося політбюро:

«Горбачов. Не ставитися до татар як до людей другого сорту. А в поведінці міліції та МДК це проглядалося, коли довелося захищати Бориса Миколайовича, який вийшов до публіки. Інакше отримаємо гасло: «Пригнічені нації, об'єднуйтеся!»...

Єльцин. Треба резервні частини мати для таких випадків.

Горбачов. ...На автономію Криму не виходити. Нехай їдуть до Криму татари ‒ ветерани, молодь. Хоча це не просте питання. Деякі пропонують просто оголосити Крим всесоюзною здравницею. Вивести його з України, утворити «федеральний округ». Ідея заслуговує на увагу. Але відразу все не зробиш... Північно-східну частину Криму, де татари переважно були сконцентровані, там їх і селити».

«Резервні частини» ‒ це по-єльцинськи, чи не так? Але звернемо увагу на те, що в політбюро триває обговорення того, як би вивести Крим зі складу тоді ще радянської України.

Група активістів кримськотатарського національного руху в Москві, 1988 рік

«8 вересня 1989 року. Політбюро ЦК КПРС обговорило питання чергового пленуму ЦК і політичну ситуацію в низці регіонів країни.

Горбачов. Союз ‒ це організм, комплекс. Його налагоджували роками, десятиліттями... Перемішування всіх нас у загальному єднанні відбулося. І народ відразу збуджується, особливо коли йдеться про такі райони, як, наприклад, Крим, де 70 відсотків росіян, або Харків, Донбас, взагалі східна, південна частина України, де 15 млн росіян. Це щось означає... Російський народ особливо стурбований. За ним 1000-річна історія. Він складав цю країну... Гіренко виступає за Кримську автономну республіку, українцям тут натяк. Я українцям сказав: ви за відродження української мови? Я теж. Але якщо ви внесете сум'яття ‒ але 15 млн росіян у вас і скільки ще російськомовних, ‒ що тоді?».

Гіренко ‒ це тодішній перший секретар Кримського обкому КПРС. У нагороду за завзяття був переведений до Москви секретарем ЦК КПРС. А ще зверніть увагу: лідер перебудови постійно говорить неправду, для чогось принижуючи себе, ‒ і коли веде мову про «тисячолітню історію російського народу», і про кількість етнічних росіян в Україні: за інформацією всесоюзного перепису 12 січня 1989 року в УРСР було 11 млн 336 тис росіян. І що це за новий етнос ‒ «російськомовні»?

10 квітня 1990 року Горбачов виступив на XXI з'їзді ВЛКСМ, заявивши: «Коли в Україні деякі громадські рухи поставили питання про мову не так, як це відповідало б інтересам і українців, і росіян, і людей інших національностей, які проживають там, у Криму почали збирати підписи з побажанням повернути його Росії; зібрали їх пів мільйона і припинили, оскільки знайшлося правильне рішення».

Хто почав збирати й хто припинив? Це не секрет: обком КПРС. А «правильне рішення» ‒ це постанова Верховної Ради СРСР від 28.11.1989 № 845-1, де зазначалося, що «відновлення прав кримськотатарського народу не може бути здійснене без відновлення автономії Криму шляхом утворення Кримської АРСР у складі Української РСР. Це відповідало б інтересам як кримських татар, так і представників інших національностей, які проживають нині в Криму». При цьому Кримська автономія мала стати суб'єктом союзного договору. Тобто, якщо Україна упреться й не захоче підписувати союзний договір, Кримська АРСР його підпише і вийде зі складу України. Ясна річ, що йшлося не про кримськотатарську, а про російсько-радянську автономію...

Голова Верховної Ради Української РСР Леонід Кравчук (в центрі) і президент СРСР Михайло Горбачов (праворуч)

У 1990-91 роках, коли Горбачов став першим і останнім президентом СРСР, роль політбюро ЦК КПРС помітно зменшилася; більше рішень ухвалювалося без відпрацьованих партійних бюрократичних процедур, без документування. Одночасно влада починає переходити з рук Горбачова в руки російського лідера Єльцина, чия команда в цей час, виходячи з власних інтересів, схилялася до демонтажу СРСР. А лідер перебудови все більше скидається на російського шовініста, стверджуючи, скажімо, в інтерв'ю білоруській «Народній газеті» 28 листопада 1991 року: «Адже добре відомо, як Харків опинився у складі України: більшовики приєднали його, щоб завоювати більшість у Раді... Згадаймо Крим ‒ це ж теж російська історія... Я ‒ за самовизначення без руйнування Союзу».