У Чорному морі завершилися масштабні щорічні військові навчання «SeaShield-21» («Морський щит») за участю восьми держав НАТО. Командування маневрами із залученням 2,5 тисяч військовослужбовців, близько 20 військових кораблів різного класу (від тральщиків до ракетного крейсера), десяти військових літаків – було цього разу покладено на Військово-морські сили Румунії. Проте, є певні правові обмеження, які регулюють перебування кораблів нечорноморських держав у Чорному морі. Що таке «Конвенція Монтре» та чи не настав час її доопрацювати?
«Ми проводимо серйозне посилення, розгорнули бойові групи на східному фланзі Північноатлантичного альянсу. Проводимо більше навчань..., думаю, це посилає чіткий сигнал будь-якому потенційному супротивникові НАТО», – зазначив генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Єнс Столтенберґ у Брюсселі 23 березня у відповідь на запитання, як Альянс має намір реагувати на російську загрозу в регіоні Чорного моря.
Учасниками маневрів «SeaShield-2021» були США, Болгарія, Греція, Нідерланди, Польща, Румунія, Іспанія, Туреччина. Лише три із них є чорноморськими, а це означає, що термін перебування військових кораблів інших, нечорноморських держав, у Чорному морі обмежений в часі.
Під час навчань «Морський щит-2021» в Румунії. Березень 2021 року
У пункті 2 статті 18 спеціальної міжнародної Конвенції про режим проток 1936 року йдеться: «Якою б не була мета їхнього перебування у Чорному морі, військові кораблі неприбережних держав не можуть залишатися там більше двадцяти одного дня».
Ця Конвенція (більш відома від назвою «Конвенція Монтре») названа на честь швейцарського міста, де її було підписано 85 років тому. Зрозуміло, що тоді – в період між Першою та Другою світовими війнами, міжнародний договір було розраховано на іншу військово-політичну й правову ситуацію.
Чи не застаріла Конвенція з огляду на сучасні геополітичні умови й зокрема зростаючу напруженість в Чорному морі?
Віцепрезидент Української асоціації міжнародного права, провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук (НАПрН), професор Тимур Короткий:
– Деякі норми Конвенції дійсно застарілі – техніко-юридично й фактично. Проте за понад 80 років Конвенція пройшла випробування часом – попри кардинальні (та неодноразові!) геополітичні зміни.
Конвенція перш за все влаштовує Туреччину. Ця держава розповсюджує свій суверенітет на Босфор як на внутрішні морські води, фактично й юридично контролює Чорноморські протоки, забезпечує регулювання та контроль судноплавства в них.
З іншого боку, Конвенція більш-менш влаштовує також інші держави з точки зору гарантій свободи проходу та судноплавства в Чорноморських протоках.
Конвенція Монтре перш за все влаштовує Туреччину і – більш-менш – інші держави з точки зору гарантій свободи проходу та судноплавства в Чорноморських протоках
Військове судноплавство у Чорному морі Конвенція регламентує опосередковано – в сенсі терміну перебування військових кораблів третіх держав у Чорному морі, їхньої кількості. Саме ці положення Конвенції, на мій погляд, дещо застарілі.
У цьому, а іще в тому, що Конвенція містить значну кількість положень на випадок війни (особливо, якщо воюючою стороною стає Туреччина), полягає воєнно-політичне значення цього міжнародного договору.
Ми повинні сприймати Конвенцію як єдине ціле. На першому місці в ній – режим судноплавства у Чорноморських протоках, баланс прав та інтересів Туреччини, причорноморських та нечорноморських держав.
Посилення присутності НАТО в Чорному морі
Румунський фрегат і британський есмінець у супроводі авіаційної ескадрильї проводять навчання в Чорному морі. Жовтень 2020 року
Присутність в Чорному морі військових кораблів держав НАТО, зокрема Сполучених Штатів Америки в останні роки суттєво зросла, зазначив у розмові з Радіо Свобода військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив-Південь» Олександр Коваленко:
Увага Північноатлантичного альянсу до Чорноморського плацдарму змушує Москву робити спроби – часто сфабриковані або маніпулятивні, щоб звинуватити НАТО в порушенні Конвенції Монтре
– Якщо в 2017 році Військово-морські сили держав Альянсу виконували завдання в Чорному морі загалом протягом 80 днів, то в 2018-му були присутніми в чорноморському регіоні 120 днів.
Підвищена увага Північноатлантичного альянсу до Чорноморського плацдарму ламає плани Москви по домінуванню в регіоні, змушує робити спроби – часто сфабриковані або маніпулятивні, щоб звинуватити НАТО в порушенні Конвенції Монтре.
Так, в 2014 році міністерство закордонних справ Російської Федерації висунуло звинувачення на адресу Сполучених Штатів Америки стосовно того, що американський фрегат USS Taylor на 11 діб перевищив термін перебування в Чорному морі. Але оскільки це було пов’язано з поломкою гвинта корабля при заході в турецький порт Самсун, випадок не є явним порушенням Конвенції.
В січні 2021-го російська сторона намагалася звинуватити США в перевищенні сумарного тоннажу військових кораблів, що знаходились в регіоні. Але при цьому було враховано судно забезпечення, що під дію Конвенції Монтре не підпадає.
Хто та за яких умов може закрити Чорноморські протоки?
Коли в листопаді 2018 року Російська Федерація захопила три українські військові кораблі в Керченській протоці, дехто з вітчизняних політичних і військових експертів серйозно розглядав можливість закриття Туреччиною Чорноморських проток для російських кораблів і суден.
Чи існує правове підґрунтя для подібного кроку в принципі?
З цим питанням Радіо Свобода звернулося до доктора юридичних наук, завідувача науково-дослідною лабораторією регіональної безпеки та військового права НДІ інформатики і права НАПрН України Павла Богуцького:
– Після захоплення бронекатерів «Нікополь», «Бердянськ» і буксира «Яни Капу» в якості підстави для закриття Туреччиною Чорноморських проток розглядалися положення, викладені в другому абзаці статті 19 Конвенції Монтре.
Вони стосуються порядку проходу Чорноморськими протоками військових кораблів воюючих держав. Такі кораблі, зазначається в договорі, «не мають права проходити через протоки, за винятком випадків…».
Тобто йдеться про кораблі всіх сторін збройного конфлікту – без розподілу на державу-агресора й жертву агресії.
Проте спочатку, згідно Конвенції Монтре, необхідним є констатувати наявність збройного конфлікту.
Природно, при кваліфікації агресії Радою безпеки Організації Об’єднаних Націй Туреччина може враховувати подібну кваліфікацію і, відповідно, запускати механізми, що передбачені статтею 19 Конвенції Монтре. Однак до сьогодні подібного рішення РБ ООН не існує.
За винятком явної ситуації, ідентифікація «воюючих держав» за Конвенцією Монтре залишається на розсуд Туреччини
Тобто за винятком явної ситуації (визнання Радою безпеки ООН Російської Федерації державою-агресором у подіях 2018-го року в Керченській протоці) ідентифікація «воюючих держав» в сенсі Конвенції залишається на розсуд Туреччини як держави, що здійснює фактичний контроль над Чорноморськими протоками.
Румуно-британські військові навчання в Чорному морі. Жовтень 2020 року
Правники нагадують: початком міжнародного збройного конфлікту між Російською Федерацією та Україною (або війни, як це сказано в Конвенції – відповідно до термінології, яку використовували в першій половині ХХ століття) визнано окупацію Криму. Саме такої кваліфікації дотримується й Туреччина у своїх заявах на підтримку України.
У звіті Прокурора Міжнародного кримінального суду події в Криму охарактеризовано як «міжнародний збройний конфлікт між Україною і Російською Федерацією, який виник не пізніше 26 лютого 2014 року».
Як Україна приєдналася до Конвенції Монтре
Україна стала учасницею Конвенції в 1992 році. Приєднання до міжнародного договору легким не було, пише в своїй статті у виданні «День» дипломат, юрист-міжнародник Сергій Мещеряк. Із здобуттям Україною незалежності й під час переговорів з Росією про статус Чорноморського флоту вперше виникло питання як повідомляти владі Туреччини про проходження через Чорноморські протоки українських військових кораблів, згадує дипломат. В тодішніх переговорах він брав участь у складі делегації українського МЗС.
Пан Мещеряк описує, як було відхилено пропозицію російських представників, щоб Україна про прохід своїх військових кораблів Чорноморськими протоками інформувала Туреччину через третю державу – Росію.
І далі він у деталях висвітлює правовий спосіб, який не вимагав перегляду Конвенції Монтре, але водночас допомагав Україні отримати статус учасниці договору на підставі інституту правонаступництва.
Було надіслано дипломатичну ноту урядові Франції, пише Мещеряк, в якій повідомлялося, що Україна як держава прибережна до Чорного моря вважає себе учасником Конвенції 1936 року. Франція як депозитарій Конвенції повинна була повідомити про це іншим учасникам договору. Паралельно відповідні ноти було надіслано іншим учасникам Конвенції.
«Цей підхід, як показав час, цілком себе виправдав. Не вдаючись у деталі, можу сказати, що (…) ноти іншим державам-учасникам Конвенції прискорили завершення процедури, в результаті Україна стала стороною Конвенції про Чорноморські протоки 1936 року», – зазначається в матеріалі «Про політико-правові інструменти» авторства Сергія Мещеряка.
Чи можливо «осучаснити» Конвенцію Монтре?
За наявних умов внесення змін до основних положень Конвенції Монтре професор Тимур Короткий вважає не тільки складним, а й мало реальним:
– Відповідно до Конвенції, для цього потрібна згода всіх її учасників. По-друге, повинна відбутися докорінна зміна обставин – геополітичних, військових, географічних.
Такими, на наш погляд, може бути будівництво Туреччиною каналу «Стамбул». На цей канал, якщо він буде побудований, положення Конвенції Монтре розповсюджуватися не повинні. Але сама Конвенція, скоріш за все, залишиться в силі щодо Чорноморських проток.
Щодо застосування обмежень Конвенції у відношенні військового судноплавства при наявності альтернативного Чорноморським протокам каналу, на мій погляд, залежатиме від Туреччини – це питання знаходиться у сфері військово-політичних інтересів.
Моряки есмінця USS Porter (DDG 78), що проходить протоку Босфор. Серпень 2019 року
Очікується, що новий 45-кілометровий канал поєднає Чорне море на північ від Стамбула з Мармуровим на півдні, пише «Європейська правда» з посиланням на Reuters.
Вартість Kanal Istanbul Project оцінюється в понад 9 мільярдів доларів.
Турецька влада запевняє, що наявність нового каналу полегшить судноплавство в протоці Босфор. А іще запобігатиме ситуації, подібній до того, що сталася в Суецькому каналі, де через контейнеровоз, що сів на мілину, рух каналом було заблоковано.