Бої, що почалися 27 вересня між вірменськими та азербайджанськими військовослужбовцями в Нагірному Карабасі, стали найбільш масштабними і запеклими з моменту укладення перемир’я в 1994 році. Баку і Єреван, як і завжди в попередні роки, звинуватили один одного в провокаціях і початку бойових дій. В обох державах запроваджений режим воєнного стану, у Вірменії, до того ж, оголошена мобілізація. Чи можна вважати те, що відбувається, початком справжньої великої війни в регіоні? І чи стало чергове загострення застарілого вірменсько-азербайджанського конфлікту результатом іншого, більшого протистояння – Росії та Туреччини, які переслідують власні геополітичні інтереси?
Лідери Вірменії та Азербайджану, прем'єр-міністр Нікол Пашинян і президент Ільхам Алієв 27 вересня виступили із вкрай войовничими заявами. Алієв сказав, що нинішня операція азербайджанських військ в Нагірному Карабасі повинна привести до «звільнення від окупації», а Пашинян звинуватив Азербайджан в «початку війни проти вірменського народу» і підкреслив, що Єреван є гарантом безпеки Нагірно-Карабаської республіки (самопроголошеної і невизнаної «Республіки Арцах»). Він також звернувся до міжнародного співтовариства із закликом вплинути на Туреччину, щоб вона не втручалася в конфлікт – так як президент Туреччини Реджеп Ердоган вже встиг звинуватити в ескалації конфлікту Вірменію, заявивши, що Анкара цілком підтримує Азербайджан.
Запеклі бойові дії в зоні конфлікту безперервно ведуться з 6-ї години ранку 27 вересня. Приблизно в цей час Міноборони Азербайджану повідомило про «інтенсивний обстріл азербайджанських позицій на лінії зіткнення в Нагірному Карабасі і прилеглих до них сіл». Генпрокуратура Азербайджану заявила про п'ять загиблих мирних жителів (членів однієї сім'ї, жителів села Гашалти біля міста Нафталан) і ще 19 постраждалих в результаті цих артобстрілів.
Потім у Баку повідомили про те, що азербайджанські військові зуміли взяти кілька населених пунктів. «Особовий склад і танкові підрозділи за підтримки підрозділів ракетно-артилерійських військ, фронтової авіації і безпілотних літальних апаратів (БПЛА), виявивши велику кількість живої сили, військові об'єкти і бойову техніку збройних сил Вірменії, розташованих на передній лінії і в глибині оборони противника, знищують їх. У ЗС Азербайджану пошкоджений один бойовий вертоліт, але пілот зміг приземлитися, втрат немає», – заявило Міноборони Азербайджану. До вечора 27 вересня Збройні сили Азербайджану, за офіційними даними з Баку, захопили пік Мурів у гірському хребті Муровдаг, що дозволило їм «взяти під вогневої контроль» головну дорогу Варденіс-Агдар, що сполучає Нагірний Карабах з Вірменією.
Велика карта району бойових дій з твіттера, англійською мовою, на якій вказаний також стратегічний нафтопровід «Баку-Тбілісі-Джейхан»:
Єреван усі повідомлення з Баку безперервно спростовує. За версією Нікола Пашиняна, вранці 27 вересня Азербайджан напав на невизнану Нагірно-Карабаську республіку, армія якої «успішно відбиває всі азербайджанські атаки». Пізніше прессекретарка Міноборони Вірменії Шушан Степанян написала в фейсбуці, що атаки Збройних сил Азербайджану на всіх напрямках на лінії зіткнення з Нагірним Карабахом відбиті: «Противник зазнав втрат в живій силі і техніці. Знищені три азербайджанських танки. Бої тривають».
За інформацією з Нагірного Карабаху, азербайджанські військові завдали артилерійських і повітряних ударів по всіх великих і багатьох дрібних населених пунктах невизнаної республіки, враховуючи Степанакерт, Аскеран, Мартакерт, Мартуні, Гадрут і Шушу. За попередніми даними, серед цивільного населення – двоє загиблих і десятки поранених. Тільки в Степанакерті поранені більше ніж 10 осіб, у тому числі діти й жінки. При цьому «Міністерство оборони Карабаху» повідомило про знищення 4 вертольотів, близько 15 БПЛА і до 10 танків і БМП збройних сил Азербайджану.
«Поширена Баку інформація про те, що азербайджанської армії нібито вдалося захопити кілька населених пунктів, є дезінформацією», – сказав начальник Головного управління інформації апарату президента Нагірного Карабаху Ваграм Погосян, додавши, що «в цілому ситуація перебуває під контролем, хоча противник націлився на наше мирне населення. Але паніки немає».
Вірменський прем'єр Нікол Пашинян 27 вересня також заявив, що його уряд розгляне питання визнання незалежності Нагірного Карабаху. Незважаючи на те, що Вірменія надає самопроголошеній республіці військову допомогу і називає її «братською», офіційно ні вона, ні будь-яка інша країна світу незалежності Нагірного Карабаху не визнають, і Єреван формально поки не є стороною конфлікту.
Парламент Азербайджану на екстреному засіданні в неділю вирішив ввести воєнний стан на частині території країни, а також оголосити в деяких містах, в тому числі в Баку, комендантську годину. Раніше військовий стан був введений у Вірменії, а також у самопроголошеній Нагірно-Карабаській республіці. У Вірменії, крім того, оголошена мобілізація військовозобов’язаних.
Нікол Пашинян (ліворуч) та Ільхам Алієв (праворуч)
Увечері 27 вересня прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян зателефонував президенту Росії Володимиру Путіну. Подробиці їхньої розмови поки не оприлюднені, на сайті Кремля йдеться лише, що сторони «висловили серйозне занепокоєння у зв’язку з поновленням широкомасштабних бойових зіткнень». Президент Азербайджану Ільхам Алієв раніше заявляв, що Росія, яка залишається стратегічним партнером Вірменії і має на її території свою велику військову базу, останнім часом постачає в Єреван «все більше нових озброєнь».
З вірменської сторони надходять такі ж звинувачення – президент самопроголошеного Нагірного Карабаху Араїк Арутюнян ввечері в неділю визнав, що у його армії «є втрачені позиції, десятки жертв і поранених», бо азербайджанські сили використовують «сучасне турецьке озброєння», зокрема новітні безпілотники.
Фотографії постраждалих жителів Нагірного Карабаху з твіттера:
Зараз багато світових політиків, політологів і журналістів замислюються над питаннями, чому і коли закінчаться раптові запеклі бої в Карабаху, і, оскільки на стороні Вірменії та Азербайджану відкрито виступають, відповідно, Росія і Туреччина, чи слід вважати їх істинними головними гравцями в цьому конфлікті. Чи можливо, що конфлікт загострився після якихось вказівок з Москви і Анкари, які надали Єревану і Баку якісь вказівки і потрібні гарантії? І що глава Туреччини Реджеп Ердоган, підштовхуючи азербайджанського президента Ільхама Алієва до війни з Вірменією, прагне таким чином відвернути увагу і Володимира Путіна, і багатьох інших лідерів провідних світових держав від своїх планів і дій в інших місцях, в Сирії, Лівії, а головне – на найбагатших газоносних шельфах сходу Середземного моря?
Турецький президент Реджеп Ердоган під час нещодавнього візиту в Баку, фото зі облікового запису в фейсбуці Ільхама Алієва:
Кандидат політичних наук, міжнародний оглядач Іван Преображенський в інтерв’ю Російській службі Радіо Свобода зазначає, що якщо найближчим часом азербайджанська армія продовжить наступ і зуміє добитися успіхів, то це стане свідченням того, що Баку готовий вести «реальну війну на знищення»:
«Це наймасштабніший військовий конфлікт на території Карабаху з моменту укладення перемир’я в 1994 році. Азербайджанські війська в перший же день бойових дій блокували або взяли під контроль щонайменше два районні центри, під загрозою життів не сотень, як під час минулих бойових зіткнень, а кількох тисяч мирних громадян. Крім того, Азербайджан обстрілює столицю самопроголошеного Нагірного Карабаху місто Степанакерт (Ханкенді). Знову ж, вперше, як повідомляють з Азербайджану, на території країни заблокований мобільний інтернет. Введений і воєнний стан на прикордонних територіях, і комендантська година в Баку. У Вірменії йде загальна мобілізація і розглядається питання визнання незалежності Нагірного Карабаху. Все це ознаки повноцінної війни, яка навряд чи зупиниться, якщо не буде жорсткого міжнародного тиску на Туреччину і Азербайджан, оскільки мало сумнівів у тому, що саме вони зараз почали цей конфлікт.
Іван Преображенський
Активна участь Туреччини в тому, що відбувається, змушує думати, що Реджеп Ердоган розширює вплив своєї країни всіма доступними засобами, продовжуючи недружню політику щодо вірмен, якої турецька влада дотримувалися ще понад сто років тому. Зараз же цей конфлікт дозволить відвернути увагу світової спільноти від агресивної політики самої Туреччини на Середземному морі, де вона бореться з Грецією і Кіпром за нові родовища природного газу. Москва також повинна буде, теоретично, втрутитися як союзник Єревану по ОДКБ, якщо Єреван вважатиме, що це вже пряма агресія проти Вірменії. Поки ж, якщо мова йде лише про самопроголошений Нагірний Карабах, Кремль може робити вигляд, що виступає, як і раніше, як посередник, оскільки перед цією невизнаною республікою у Росії ніяких зобов'язань немає.
У цій війні найважливішим може виявитися людський вимір. Взаємне напруження ненависті за ці 30 років, на відміну від інших заморожених конфліктів, не спало, але помітно зросло. Це та війна, під час якої саме мирне населення може стати головною жертвою. Виховані в дусі ненависті до сусіднього народу війська будуть «зачищати» населені пункти, знищуючи все живе, якщо не втрутиться світове співтовариство. Причому – швидко і гранично різко, а не в форматі «суворих попереджень», – вважає Іван Преображенський.
Нинішній спалах бойових дій в Нагірному Карабаху стався не зовсім раптово – впродовж останніх місяців зіткнення між збройними силами Вірменії та Азербайджану поступово ставали більш інтенсивними. Так, в середині липня кілька днів тривали взаємні артилерійські обстріли, загинули 17 людей, пеерважно військовослужбовці з обох сторін. Однак тоді бої велися не в Нагірному Карабаху, а безпосередньо на вірменсько-азербайджанському кордоні на північ від нього, поблизу стратегічного газопроводу, що йде з Азербайджану через територію Грузії до Туреччини.
Михайло Магід
Як нагадує військово-політичний аналітик агентства «Росбалт» Михайло Магід, збройний конфлікт, що розгорається знову, між Вірменією і Азербайджаном, безумовно, став ще одним фронтом протистояння Москви і Анкари, що посилюється:
«Коли ще в минулому липні почалися бойові зіткнення між Вірменією і Азербайджаном, то деякі експерти оцінювали це як типовий випадок продовження старого вірменсько-азербайджанського конфлікту. Ми знаємо, що раз в декілька років там спалахують досить серйозні бої, востаннє це було в 2016 році.
Але в липні конфлікт спалахнув безпосередньо на кордоні Вірменії та Азербайджану, а не в Карабаху! Причому цей спалах військових дій загрожував Товузському району Азербайджану, через який проходять ключові енергетичні магістралі, тобто газопровід і нафтопровід, а також і найважливіша залізнична лінія, що зв’язує Азербайджан з Туреччиною через Грузію, минаючи територію Росії.
Це дуже важливий момент. Анкара впродовж останніх років різко скоротила закупівлі газу у Москви, вона віддає пеервагу, зокрема, азербайджанському газу. І в Туреччині заговорили про те, що, можливо, їй слід побоюватися помсти Кремля. Що, можливо, Росія якось використовує союзну їй Вірменію, щоб чинити тиск на Туреччину і таким чином компенсувати просування Туреччини в Лівії і Сирії - давши Анкарі відповідь на Кавказі. Треба ж мати на увазі те, що якщо Вірменія є військовим союзником Росії, то Азербайджан – це найближчий союзник Туреччини.
І влітку на території Вірменії проходили спільні російсько-вірменські навчання. А Реджеп Ердоган, в свою чергу, перекинув в Азербайджан 11 тисяч своїх військових, і там в кінці липня, між іншим, проходили спільні турецько-азербайджанські навчання. Я вважаю, що ми більше не можемо розглядати вірменсько-азербайджанський конфлікт ізольовано. Тому що він стає частиною величезної дуги нестабільності, одним з елементів протистояння між блоками держав, за участі Туреччини і Росії. І це, звичайно, дуже небезпечна ситуація».