Війну в Нагірному Карабасі зупинено. Після успіху Азербайджану в Україні заговорили про уроки цього конфлікту для Києва в контексті війни на Донбасі. Звичайно, порівнювати напряму ці війни не можна. Та й перемогу Азербайджану через появу російських миротворців у регіоні не варто переоцінювати. Але загалом українській владі та українській армії є про що подумати. Які висновки війни на Кавказі можуть бути корисними для України? Розбиралися журналісти спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».

Півтора місяці тривали запеклі бої за Нагірний Карабах. Зрештою, азербайджанський прапор встановили над містом Шуша, армія в зупинилась в кількох кілометрах від Степанакерту – столиці невизнаної Нагірно-Карабаської республіки. Премєр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав угоду з Азербайджаном і Росією, яку багато хто назвав капітуляцією.

Нагірний Карабах

«Воювало насправді XX століття з XXI століттям. Танкові, піхотні і так далі варіанти бойових дій протистояли безпілотникам, артилерії, авіації. Протриматися у такій ситуації півтора місяці – це незбагненно. Там різниця сил, навіть наземних, навіть просто людських, у техніці і так далі була на порядок. Ви запитуєте чи був вихід? Ну був, мабуть, іти в ліс і в горах продовжувати чиниті опір маленькими групами, але до чого це призвело б?» – розповідає директор Інституту Кавказу в Єревані Олександр Іскандарян.

Однак, таку думку у Вірменії розділяють далеко не всі. В Єревані одразу після підписання угоди про припинення вогню почалися масові протести і які вони матимуть наслідки для уряду Нікола Пашиняна поки незрозуміло.

Протести у Єревані

Нагірний Карабах – міжнародно визнана територія Азербайджану, яка понад три десятиліття контролювалася вірменськими силами. Тепер за Вірменією фактично залишається менше третини Нагірного Карабаху. До ескалації Єреван контролював території і навколо регіону. Тепер крім районів зайнятих азербайджанською армією в результаті боїв, Вірменія передасть Баку і цей так званий пояс безпеки. Єреван з Карабахом зв’язує Лачинський коридор, який будуть охороняти російські військові. Азербайджан також отримає доступ через Вірменію до свого західного ексклаву – Нахічеванської автономної республіки. У цей коридор запустять прикордонну службу ФСБ Росії.

«Реальність, яка виникла після нічної угоди 10 листопада фіксує жорстке повернення Росії за Кавказький хребет. Загальна кількість російських солдат і офіцерів, які знаходяться на базах у Вірменії, Абхазії, Південній Осетії, з урахуванням російського контингенту миротворців у Карабасі уже перевищує 10 тисяч чоловік – за межами, звичайно, російських кордонів. Це серйозна річ. Так, ніхто не заперечує вплив Туреччини, але тим не менше я б поки не сказав, що Туреччина стала абсолютно домінувати, витісняючи звідти Росію», – вважає російський журналіст Аркадій Дубнов.

Роль російських миротворців

Варто зазначити, що Вірменія була і залишається близьким союзником Росії. Хоча в Єревані і є почуття образи на Москву через відсутність прямої підтримки у бойових діях. Військових у Нагірний Карабах Кремль відправив одразу після нічної угоди. Майже 2 тисячі російських миротворців. Турецьких не буде, але Анкара і Москва створюють спільний центр контролю за припиненням вогню. Щось подібне вони вже відпрацювали у Сирії.

Нагірний Карабах

«Туреччина вперше зайшла в регіон і вона представлена у військовій формі. Звичайно, статус не миротворець, але все одно там буде турецький солдат. Це

вперше Росія визнала Туреччину на пострадянському просторі як партнера в регіоні, з яким вона буде вирішувати ці конфлікти. Зменшення впливу Росії – це залежить від внутрішньополітичного стану Росії, економічної, суспільної і міжнародної ситуації. Якщо завтра Росія стане слабшою, звичайно, Туреччина залишиться і вона змінить цей баланс», – вважає експерт Центру політичних досліджень в Анкарі Орхан Гафарли.

Важливо, що ідею з миротворцями в Нагірному Карабасі Росія просувала вже не перший рік. Роль, яку російські військові у такому статусі можуть зіграти на лінії конфлікту, демонструє досвід Молдови чи Грузії.

«У 2008 році, як виявилось, були в лапках обстріляні російські миротворці. Це росіяни, грубо кажучи, обстріляли самі себе, створили умови, там теж були рамки прописані, які вони до 2008 року повністю порушили. І це начебто в логіці Кремля стало приводом для примусу до миру кого? Правильно, Тбілісі», – розповідає керівник Південнокавказької філії українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Володимир Копчак.

За його словами, ризик чогось схожого у Карабасі є, але Азербайджан має серйозний запобіжник – Туреччину.

Колона російських миротворців

Цікаво, що за даними спільноти InformNapalm, у грузинському конфлікті брали участь військові 15-ї окремої мотострілецької бригади, яку зараз якраз і відправили в Карабах. Засвітився цей підрозділ і в війні на Донбасі.

Чому ж Баку погодився на миротворців, якщо сил утримувати Карабах у вірменської армії вже не було?

«Те, що росіяни швидко розвернули, показує, що вони насправді готувалися, тобто війська перекидали ще раніше. Тому знову-таки я кажу, що треба бути реалістом. Росія взагалі-то дуже серйозний гравець у регіоні. Враховувати інтереси, не враховувати, ми бачимо, на жаль, плачевний досвід на теренах колишнього Радянського Союзу. Варто зазначити, Азербайджану загалом, керівництву, вдалося вибудувати досить рівні дружні відносини з керівництвом Росії», – розповідає керівник Центру аналізу міжнародних відносин Азербайджану Фарід Шафієв.

Уроки для України

Порівнювати Нагірний Карабах і Донбас – звичайно не можна. Дуже вже багато відмінностей у причинах конфліктів. Та й в інтересах держав, які долучені до переговорного процесу. Але загалом досвід Азербайджану може бути корисним для України.

Нагірний Карабах

«Варто розвивати сектор оборони і безпеки України у комплексі. Щоб розвиток високоточних систем озброєння, комплекси «Нептун», наприклад, закупівля турецьких тих же Bayraktar, спільне виробництво з Туреччиною безпілотних літальних апаратів – воно повинно іти у загальній канві оборонної політики держави з конкретними цілями і завданнями щодо деокупації території. Це по-перше. По-друге, потрібно тверезо оцінювати своїх союзників: реальних, віртуальних, глибоко занепокоєних і так далі. Що б не говорили про допомогу Туреччини Азербайджану – це найбільш яскравий і наочний приклад того, що допомагають тільки тим, хто готовий сам собі допомогти», – вважає Володимир Копчак.

Щодо миротворців у Нагірному Карабасі, то поки строк їх перебування там – 5 років. Щоправда, з продовженням на чергові п'ятирічні періоди, якщо жодна зі сторін за півроку не заявить про протилежне.