Спеціально для Крим.Реалії
Якщо в другій половині XIII століття Золота орда сприяла італійській торгівлі в Криму, то після 1298 року все стало навпаки – й італо-ординські війни регулярно стрясали півострів.
Як було написано раніше, основу економіки італійських факторій у Криму становила транзитна торгівля. Торгували зерном, хутром і, зрозуміло, рабами. І як теж уже зазначалося, переважна більшість рабів була не бранцями, а родичами боржників і бідняків. Скоріш за все, перші хани улусу Джучі, як і беклярібек Ногай, не бачили в работоргівлі нічого страшного – принаймні, протидії з їхнього боку на той час не спостерігалося.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Крим у подарунок. Зліт та падіння НогаяСитуація змінилася з утвердженням на престолі хана Токти. Чи він і справді був ревним мусульманином, чи работоргівля досягла якогось позамежного рівня, але генуезцям довелося скласти перед правителем звіт.
Історик Аль-Макризі писав: «У 702 році [1302/3 р.] прийшла звістка про посуху в землях Токтая, яка тривала три роки і за якою пішов падіж коней і овець, що дійшли до того, що у мешканців нічого було більше їсти, і вони продавали дітей та родичів своїм купцям, які повезли їх до Єгипту й інших місць».
Отже, велика міжусобна війна між Токтою і Ногаєм, яка завершилася загибеллю останнього в 1300 році, а потім трирічна посуха призвели до повного зубожіння населення. Цим користувалися італійські купці.
Як повідомляв Рукн ад-Дін Бейбарс, у 1307/8 році Токта «помстився генуезьким франкам, які перебували у Криму, у Каффі та в Північних областях [Русь?], за справи, які про них розповідали, як-от: за оволодіння татарськими дітьми, за відсилання їх у ці краї [до Єгипту] й різні інші речі».
Єгипетський історик пише, що Токта відправив на Каффу військо, але генуезці «приготували свої кораблі, відпливли в море і пішли у свої землі, тож татари не захопили жодного з них». Італійський хроніст Якопо де Варагіні передає цю історію по-іншому. Згідно з його відомостями, 100-тисячне військо Аль-Басара, сина Токти, обложило Каффу, яку захищали лише 300 генуезців і 300 греків. Вони оборонялися від переважаючого ворога 8 місяців, але потім 20 травня 1308 року пішли в море, віддавши вогню залишене місто. Число ординців тут явно перебільшено на порядок, але суть передано правильно. Як повідомляє Сугдейський синаксар, 21 травня «розграбована Каффа татарами».
Надзвичайно цікавий запис у синаксарі під 17 травня того ж року – того дня молодий житель Сугдеї був заколотий козаками. Так це тюркське слово, що означає вільну людину, увійшло в історію Криму.
Не вдовольнившись розоренням залишеної та спаленої Каффи, Токта розпорядився схопити всіх генуезців у Сараї та інших містах Золотої орди, відібрати їхнє майно, а їх самих посадити під варту в Солхаті, де вони майже всі й померли.
Каффа залишалася безлюдною до 1312 року, доки не помер Токта. Тоді генуезці відправили до його наступника Узбека двох послів, і ті виклопотали право повернутися й відновити місто. Але мирний період в історії Каффи цього разу тривав лише кілька місяців.
На початку 1313 між двома давніми ворогами, трапезундським імператором Олексієм II і правителем Синопа Тадж ал-Діном Газі Челебі був укладений союз. До цього обидві держави вже воювали з генуезцями: Синоп – 1299 року, а Трапезунд – 1304 року. Цього разу вони виступили спільно проти Каффи.
Момент був обраний вдало – генуезці тільки-но почали відбудовувати місто, та й перевага в силах була на боці союзників. У травні 1313 року 9 синопських галер і кілька трапезундських кораблів атакували Каффу, захопили кілька суден у гавані та вбили купців. Але взяти місто нападникам не вдалося – всупереч поширеній думці, у цей момент уже почалося зведення кам'яних стін цитаделі, які стали непереборною перешкодою для ворогів.
У відповідь у листопаді в Генуї було створено спеціальну комісію з 8 осіб у справах Причорномор'я, яка з 1341 року називалася Офіцією Газарії (з 1363 р. – Офіція опікування Романією). Вона була незалежною від влади метрополії та самостійно вирішувала питання, пов'язані з кораблебудуванням, навігацією Чорним морем, боротьбою з піратством і, звичайно, управлінням факторіями в Криму.
1314 року бойові дії продовжилися, але тепер, коли ефект раптовості був вичерпаний, ініціатива перейшла до генуезців. Трапезундська імперія стала мішенню генуезьких атак. Другий похід Тадж ал-Діна на Каффу виявився ще менш успішним – хоча йому надали допомогу жителі Солхату, він знову не взяв місто, зазнав значних втрат у битві й відступив до Синопа. У результаті 26 жовтня 1314 року було підписано перемир'я.
Потім потягнулися взаємні суперечки. У вересні 1315 року генуезький нотарій вже оформлював доручення на пред'явлення позовів компенсації за збитки, завдані італійцями в Криму. А 24 березня 1316 року в Генуї було укладено мирний договір. Трапезундський імператор залишився у серйозному боргу перед генуезцями, а вже в 1318/9 року між ним і синопським еміром спалахнула війна.
Щоб якомога швидше відродити Каффу, Оффіція Газарії зобов'язала будь-який генуезький корабель у Чорному та Азовському морях заходити в її порт як мінімум на день і платити належні мита. Паралельно генуезцям у Криму було заборонено укладати будь-які угоди в Солдаї та на всьому узбережжі від неї до Каффи, залишатися в Солдаї більш ніж на три дні та зимувати у Тані. Термін перебування генуезця в Солхаті було визначено у 8 днів.
1316 року відновлення Каффи було в цілому завершено, що ознаменувалося виданням нового міського статуту, того ж року вірмени і греки отримали від консула свої квартали – поза міськими стінами. А 1318 року статус «міста» був закріплений за Каффою папським декретом.
Візантійський історик Никифор Григора так описував розвиток Каффи: «В обмін на сплату торгових податків генуезці отримали право вільно торгувати... мати заїжджі двори і будувати лавки та склади для товарів... Спочатку вони не мали стін і великих будівель, і вони оточили невелику, позбавлену стін ділянку ровом та палісадом. Потихеньку, витягуючи каміння із землі та моря, вони почали будувати всюди будинки... І незабаром зайняли більше простору, ніж їм було спочатку дано... І заради привезення товарів і для продажу вони виділяли великі простори, оточували їх ровами та частоколами й підводили основи стін, розраховуючи на більше. І так потроху вони спорудили місто, добре укріплене й оточене стінами, так що безпека жителів лежала на міцній основі, і нелегко було його брати в облогу».
У 1320 і 1325 роках Венеція посилала ескадри в Чорне море, щоб чинити тиск на генуезців, але безрезультатно.
Арабський мандрівник Ібн Баттута відвідав Каффу у 1333/4 році. «Це велике місто, яке тягнеться вздовж берега морського. Населяють його християни, більшість яких генуезці. У них емір, на ім'я Ельдемедір. Ми зупинилися в ній (у Каффі), у мечеті мусульман... Наступного дня прийшов до нас емір і влаштував частування. Ми поїли в нього, пройшлися навколо містом і побачили в ньому чудові базари. Усі вони (жителі) невірні. Спустилися ми в гавань її і побачили чудову гавань: у ній (було) до 200 суден військових та вантажних, малих s великих. Це одна з найвідоміших гаваней світу».
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Сторінки кримської історії. Поява генуезців у КримуНе легше в цей час довелося й Суґдеї. Формально все ще трапезундська, вона стала здобиччю фактичних володарів півострова. Про руйнування міста Ногаєм уже було сказано. Слідом за ним Кримом керував намісник Солхата, темник Толак-Темір (Тулак-Тімур). Сподвижник Ногая, він у 1300 році перейшов до Токти і наступні чотири десятиліття залишався на півострові.
8 серпня 1322 він «взяв Сугдею без війни, і зняли дзвони всі, і зламали ікони і хрести, і зачинили ворота, і була скорбота, якої не було ніколи». Підтвердженням надзвичайності події служить лист Папи Іоанна XXII, який той відправив хану Узбеку наступного року: «Оскільки ми не можемо не засмутитися нещастям християн, бідами й утисками, то з болем почули ми, що християни, які ще недавно були в місті Солдаї, вигнані сарацинами з міста, що церковні дзвони знято і самі церкви осквернені». Папа просив хана дозволити християнам повернутися до міста.
Але поки лист ще йшов, 26 січня 1323 року ординці «закрили божественну та священну ікону Спаса нашого Ісуса Христа, у царській брамі богоспасенного міста Сугдеї». І так, послання Папи залишилося без відповіді. А 25 квітня 1327 року якийсь Агач за велінням Толак-Теміра розорив фортецю Сугдеї та три міські храми.
Ібн Баттута свідчив про стан міста: «Це одне з міст Кипчацького степу, на березі моря. Гавань його одна з найбільших і найкращих гаваней. Навколо нього сади та води; населяють його тюрки і, під їхнім покровительством, кілька візантійців, котрі займаються ремеслами. Більшість будинків його дерев'яні. Місто це (колись) було велике, але більша частина його була зруйнована через розбрат, що стався між візантійцями і тюрками, і в якому перемога залишилася за візантійцями. Тоді тюркам допомогли їхні спільники, які перебили візантійців найстрашнішим чином і вигнали більшу частину їх. Частина їх залишається (там) під заступництвом (тюрків) досі».
У чому була причина нелюбові Толака-Теміра до Сугдеї – незрозуміло. Можливо, справа, як і раніше, полягала у зборі податків, а руйнування церков – побічний ефект ісламізації Золотої орди, про що йтиметься наступного разу.
У будь-якому разі, пограбування Сугдеї не означало загибелі міста. Так, 27 грудня 1337 року якийсь священник був висвячений у тому самому соборі Святої Софії, розореному за наказом Толак-Теміра 10 років тому. А 13 квітня 1339 року помер Анастасій Анаткус – севаст (градоправитель).
Важкі роки в італійських міст у Криму будуть і попереду. Але це вже інша історія.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN .