«Маховик русифікації має колосальну знищувальну силу». Іван Дзюба: 90-літній ювілей

90 років тому, 26 липня 1931 року, на Донеччині в селі Миколаївка нині Волноваського району народився Іван Дзюба – український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАН України, другий міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Він автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?», написаній у 1965 році. Сьогодні Іван Дзюба відзначає 90-літній ювілей.

Фото з кримінальної справи Івана Дзюби після арешту в 1972 році /// Фото из уголовного дела Ивана Дзюбы после ареста в 1972 году

Окрім біографічної довідки наприкінці цієї публікації, пропонуємо вашій увазі фрагменти із трьох давніших інтерв’ю Івана Дзюби Радіо Свобода.

1. Праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

Книга Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка була написана у вересні-грудні 1965 року. На фото – видання 1998 року

У 2006 році Радіо Свобода запитало Івана Дзюбу, яким чином він би писав «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» (1965 рік) у наші дні? Ось частина з його відповіді:

– Ми сьогодні на зовсім новому і набагато небезпечнішому етапі русифікації, ніж це було, скажімо, 50 років, навіть 30 років, навіть 20 років тому.

Чому? По-перше, тоді була перспектива або ілюзія перспективи: здавалося, що вся справа – в тому злочинному режимі, і коли буде змінений режим, коли ми доб’ємося демократії, то ці проблеми поступово можна буде розв’язати.

Виявилося, що ця хвороба зайшла настільки далеко, і цей маховик русифікації вже такий розкручений, що він має колосальну знищувальну силу інерції і його вже майже неможливо зупинити. Тобто, його можна було б зупинити, коли сильна державна воля цьому протистояла б і якісь енергійні, цілеспрямовані та системні дії держави.

Але, як ви знаєте, за ці 15 років (станом на 2006 рік – ред.) не тільки нічого не робилося, хоч декларацій було багато, говорилося багато, але реально нічого не робилося, – і цей маховик ще більше зміцнів. А демократія, та, яка у нас є, за умов цього дикого капіталізму і дикої анархії... Виявилося, що ця псевдодемократія не допомагає нам, а навпаки, вона стає дуже небезпечною в тому сенсі, що вона розв’язала руки та можливості всім українофобським, русифікаторським силам, які раніше сповна, може, не могли себе виявити, сьогодні вони в умовах цього розуміння демократії просто розперезалися, вони мають можливість усе робити.

А можливості у них – колосальні, тому що в їхніх руках фактично й основні важелі влади; у них увесь час були і фінансові можливості, і колосальна допомога з боку російської держави, і дуже очевидна активна, хоч і прихована, діяльність російських спецслужб, і повне панування російських ЗМІ, діяльність московської церкви і так далі – все це такий сильний наступ, якого Україна ще, по-моєму, раніше не знала.

(Увесь текст інтерв’ю – за лінком)

2. Про промову в Бабиному Яру в 1966 році

Дисидент, письменник та громадський діяч Іван Дзюба у 1966 році виступив із промовою до людей, які зібрались на неофіційному мітингу в Бабиному Яру, щоб вшанувати пам’ять убитих там жертв. Згадуючи про цей виступ, в інтерв’ю Радіо Свобода у 2016 році він, зокрема сказав (подаємо окремі тези):

• Ставлення офіційної радянської влади до того, що відбулося в Бабиному Яру в 1941 році, змінювалось, інтерпретації змінювались...
• Була політика нацьковування євреїв на українців, а українців на євреїв.1947 рік – це хвиля звинувачень українських літераторів та письменників у націоналізмі, 1947-1949 роки – це хвиля звинувачень євреїв, при чому дехто з українців також брав у цьому участь...
• Я говорив, що соромно, що антисемітизм живий на різних рівнях, про те, що ми повинні зробити висновки, уроки з того, що ця влада увесь час нацьковує одні національності на інші й вона б хотіла, щоб українці проти євреїв виступали, євреї проти українців...
• Мало хто знає, що в 1933 році більшовицька влада скидала у Бабин Яр жертв Голодомору – померлих від голоду українських селян, які сходились з усіх кінців України...
• Коли ми говоримо про одне, мусимо згадувати й інше – про Голодомор, й про єврейський геноцид. Вони якось неминуче перегукуються.

(Увесь текст інтерв’ю – за лінком)

3. Про рятівні сенси поезії Ліни Костенко

Іван Дзюба і Ліна Костенко. Київ, 2012 рік

У 2016 році вийшла друком книга «Гармонія крізь тугу дисонансів...» за авторством Ліни Костенко, Івана Дзюби та Оксани Пахльовської. З цієї нагоди в інтерв’ю Радіо Свобода Іван Дзюба дав свою оцінку постаті Ліни Костенко та її творчості (подаємо окремі тези):

• У неї є така фраза: «Кричали ледарі: «Дайте нам лідера!». Це теж не просто гра слів. Це наш портрет, це ж ми продовжуємо думати, що от нам тільки одного не вистачає – це лідерів, які нас поведуть і так далі. А про свою відповідальність ми не думаємо.
• Поезію Ліни Костенко багато людей знає, але майже ніхто нічого не знає про її життя, про її біографію...
• Те, що вона говорить, випробовування часом проходить. І випробовування всіма змінами часу, тому що у її слові якісь вічні істини – інтелектуальні та етичні.
• Ліна Костенко, її поезія – вона не пропагандистська, вона просто завойовує своєю справжністю, своєю душевною широтою, своїм емоційним багатством, глибиною думки. І це те основне, що можна черпати.

(Увесь текст інтерв’ю – за лінком)

Дзюба про Ліну Костенко: «Її сила духу приклад для нас»