Про Зеленського, карантин, Ахметова і воду для Криму. Інтерв’ю з прем'єром Шмигалем

Демократичний у спілкуванні, він дуже обережний у висловлюваннях. Вважає, що сказане ним, наприклад, щодо деяких стратегічних підприємств «буде розцінено, як політичний тиск і елемент корупції». Чи відчуває політичний тиск він сам? Як познайомився з Рінатом Ахметовим і про що розмовляють із президентом Зеленським? Які повноваження тепер матимуть райради? Як уряд реагує на журналістські розслідування і чому в ньому так мало жінок? Про все це, а ще протистояння коронавірусу, «Велике будівництво», стратегію повернення Криму, зони пріоритетного розвитку на Донбасі в ексклюзивному інтерв’ю прем’єр міністра України Дениса Шмигаля для Радіо Свобода.

Інна Кузнецова: Журналісти часто плутаються «ШмИгаль» чи «ШмигАль». Чи знаєте ви історію свого прізвища, його походження?

– В Черкаській області є село Боровиця. Звідти родом мій дід. Прізвище діда було Шмиголь. Помилилися. Коли народився батько, записали йому одну букву не ту. Тому прізвище ШмигАль.

– І це все село було Шмиголі?

– Багато там проживало з таким прізвищем.

– А що воно означало? Є польська версія походження цього прізвища, як сани – шмиглі.

– Є насправді різні версії. І по-різному люди розказують. Не знаю. Історичних досліджень ніхто не робив. Напевне, був колись, можна уявити, якийсь український варіант, потім якось змінювався на німецький лад, а потім знову на український.

– До речі, ви позиціонуєтеся все-таки не як черкащанин, а як львів’янин. У одного вашого дуже відомого земляка було псевдо «титан праці» (Іван Франко, – ред.). Ви якось казали, що ви – «політичний волонтер». Це змінилося зараз? Ким ви є?

– Я позиціонуюся не як класичний політик, напевне. І нічого не змінилося з точки зору політичного волонтерства. Тобто це та робота, яку треба робити. Великий обсяг важкої роботи, великої відповідальності історичної, юридичної, кримінальної, моральної. Але це те, що треба віддати нашій країні для того, щоб якось її змінювати для себе, для дітей, для всіх нас.

Денис Шмигаль

– Ви йшли на цю посаду (люди йдуть із фракцією, з партією) самі. Наскільки це складно? Вашому попереднику було простіше – він підбирав фактично собі уряд сам. У вас такої можливості не було.

– Це неправда. Уряд формувався мною. І відповідальність за діяльність цього уряду лежить на мені. Звісно, що є сьогодні команда людей, які об’єднані під прапором партії «Слуга народу». І це є команда президента Зеленського. Тому у багатьох питаннях ми радимося, ми ухвалюємо спільні рішення, але відповідальність за діяльність уряду, за кадровий підбір лежить на прем’єр-міністрові. І говорити про те, чи була можливість, чи не було можливості, неправильно. Тобто це відповідальний юридичний момент.

– До речі, один із міністрів попереднього уряду сказав, що взагалі жоден з урядів стратегії не мав. Ви маєте стратегію?

– Обов’язково. У нас є програма дій уряду, не затверджена Верховною Радою, але затверджена рішенням уряду. І ми працюємо за цією програмою. З точки зору експертів, це якісний, добре опрацьований документ. Він, до речі, опрацьований і урядом, і експертами, аналітиками, всіма комітетами Верховної Ради, ми залучали надзвичайно велике коло людей. Це взяло нам трошки більше часу, ніж дає законодавство. Але експерти вважають цей документ одним із кращих. Ми користуємося ним. Там є стратегічні напрямки. Це стратегічний документ. І це є та стратегія, з якою можна ознайомитися і зрозуміти, куди ми рухаємося.

– Хто її писав? Говорили (можливо, ви скажете, що ні), ніби залучали закордонних радників до цього. Правда чи ні?

– Ні. Цю програму писав Кабмін, секретаріат Кабміну. Для підготовки аналітичних матеріалів ми користувалися послугами, але не платними, волонтерськими послугами аналітиків, експертів, наукових інституцій. Тобто приблизно 90 різноманітних інституцій наукових, аналітичних центрів було задіяно для підготовки матеріалів, окремих розділів для цієї програми.

– А хто, наприклад, радники, такі, кому ви, по-перше, довіряєте, і, по-друге, до кого послухаєтеся?

– На початку нашої діяльності ми зіштовхнулися з кризою і утворили Раду економічного розвитку України. Це надзвичайно широка інституція. Звісно, є якісь люди, які працюють на аналітичному рівні. Є люди, які готують стратегічні матеріали. Є сама юридична викристалізувана Рада економічного розвитку, куди входять, на мою думку, найкращі експерти, аналітики в Україні й у світі. Це і академіки, і доктори наук, це всесвітньовідомі експерти з міжнародних організацій.

І, власне, ця Рада економічного розвитку на перших етапах – ми практично щотижня збиралися і підготовлені матеріали аналізували, дискутували всі разом. На той момент це був онлайн-режим. Тому що по-іншому було неможливо – країна була на карантині. Але це був хороший і великий внесок і така добра аналітична експертна думка. Там і Atlantic Council входила, і різні організації, у тому числі бостонський університет, професор входив і входить. Це чинний орган, ми продовжуємо співпрацю.

– Міхеіл Саакашвілі є головою виконкому Національної ради реформ. Ви говорили в одному з інтерв’ю, що співпрацюєте і через місяць будете готові презентувати спільну роботу. Місяць пройшов.

Міхеіл Саакашвілі

– Так, Рада реформ презентує свою роботу, показує свої напрацювання. Ми залучаємося до деяких напрацювань. Деякі вони напрацьовують своїм офісом, представляють уряду. Але бачення щодо реформи митниці, щодо інших реформ, у тому числі будівельний ринок, то є співпраця, є якісь підказки. Але ми вже зрушили у реформі будівельного ринку і ліквідації, на мою думку, найбільшого корупційного монстра в будівельному ринку – ДАБІ (Державна архітектурно-будівельна інспекція України​, – ред.). Готовий законопроєкт поданий у Верховну Раду. Сподіваюся, що ми докладемо максимум зусиль разом із депутатським корпусом, щоб уже у вересні цей закон був ухвалений, і ми про цей будівельний жах забули.

– Але організації, які стежать за виконанням обіцянок, пишуть: не виконано. Обіцяно – не виконано.

– Доволі великий спротив. Корумповані сфери завжди створюють певний спротив. І тому, коли є ідея зробити реформу, то завжди ставиш такі маячки часові так, як тобі це хотілося би зробити, в надії, що суспільство і всі люди докладатимуть до цього максимум зусиль. Усім же ж хочеться отримати якісну виправлену ситуацію, без корупції. Але, на жаль, не всім. Є моменти, коли є спротив на різних рівнях при підготовці документів, при їхньому просуванні, наприклад, у Верховній Раді, при юридичній експертизі.

Плюс виникають дискусії. Тобто ми вийшли з комунікацією з цим документом до ринку і хотіли максимально врахувати всі побажання «білого» ринку так званого, який аналізував документ, ситуацію, світовий досвід. І той законопроєкт, який сьогодні поданий, – насправді доволі якісний.

До другого читання будівельний ринок може ще внести свої побажання і правки до цього законопроєкту. Хочеться, щоб він був ґрунтовним, великим документом. Там у 17 законодавчих актах передбачається внесення змін, передбачається персональна відповідальність суб’єктів діяльності на будівельному ринку. Чого не було досі, що давало змогу спричиняти ось такі порушення і породжувало корупцію.

– Якщо ви вже почали говорити про спротив, то запитання, яке стосується спротиву, але спротиву місцевої влади у боротьбі з COVID-19. Тобто мери кількох міст висловили незгоду з рішенням центральної влади. Як уряд діятиме, щоб зупинити це (можна так назвати) свавілля мерів? Тому що, на жаль, COVID-19 розповсюджується, і достатньо високими темпами.

– Україна була однією з тих держав, які вчасно запровадили карантин, дали змогу медичній системі підготуватися, не отримали першої потужної хвилі. Не отримали паніки. Це заслуга і українського суспільства у тому числі, яке дисципліновано довгих два місяці провело в карантині. Але ми підготувалися. І морально суспільство готове, і медична система сьогодні готова. Та хвиля, яка сьогодні в Україні розвивається, несе величезну небезпеку, але суспільство і медична система доволі спокійно приймають цей виклик.

Звісно, нам не можна сьогодні вийти за ті межі можливостей медичної системи, які є в Україні. Тому ми вимушені карантинні заходи адаптивним шляхом впроваджувати у різних регіонах. Відповідно також із залученням експертів, європейських у тому числі, було розроблене математичне моделювання, яке показало можливості запровадження адаптивного карантину в окремих містах, районах, територіях. Фактично перший тиждень, коли ми запровадили цей адаптивний карантин.

– Це зрозуміло. Але люди не хочуть цього чути і слухатися не хочуть.

– Я не згоден із цим твердженням. Більшість людей розуміє небезпеку і розуміє, що обмеження мають бути. Питання: які це мають бути обмеження, в яких кількостях, межах і так далі? Ті речі, про які ви говорите, коли двоє мерів висловили незгоду. Вони мають право висловлювати незгоду. Це політичні фігури. Вони проявляють політичну активність на тлі передвиборчого процесу. Але в той же час держава має в руках усі інструменти для того, щоб процес був керований.

– Які інструменти використовуватиме держава супроти таких мерів?

– А які інструменти використовуються, коли в Україні особа не дотримується закону?

– Залежно від того, яка особа.

– Немає різниці. Для мене будь-хто, хто не дотримується закону, є порушником або злочинцем. От це і відповідь на те питання, яке ви поставили.

Більшість людей на територіях, які визнані «червоними зонами», абсолютно розуміють свою відповідальність. І керівники бізнесу, установ, і транспортних підприємств абсолютно спокійно ставляться і виконують вимоги карантинних обмежень для «червоних зон».

Заяви мерів є, на мою думку, політичними. Загалом із мерами у нас є діалог, конструктивна співпраця. Ми не один селектор разом провели, з багатьма мерами співпрацюємо. Моя історія і на посаді прем’єр-міністра почалася з регіонів. І я розумію і відповідальність мерів, їхню психологію і підходи їхні до роботи.

Абсолютна більшість мерів є дуже відповідальними людьми, які дбають і турбуються про свої громади. Тому я впевнений, що на більшості території України в разі необхідності рятувати життя і здоров’я громадян мери тверезо, відповідально і дуже прагматично підходитимуть до карантинних обмежень.

– Що стосується сіл. На жаль, у селах люди бояться зізнатися, що в них COVID-19. Інша справа, що там немає лікарень. І лікар до тебе не приїде, ти маєш їхати до райцентру.

Їм іноді, згідно з протоколом, але без огляду хворого, виписують ліки. А кількість тестувань виконується за рахунок поліції та медиків, яким необхідно проходити тестування. У деяких районах, кажуть, що тести можна здати лише по середах. Як бути з таким?

– А звідки у вас інформація, що тести можна здати десь лише по середах?

– Це конкретний випадок.

– Давайте з ним розберемося. Так бути не може. Кількість тестувань, якщо ви пригадаєте, ми на початку епідемії ставили для себе амбітну ціль – довести кількість тестувань до 10 тисяч на добу впродовж двох місяців. Впродовж перших днів кількість тестувань була тисячу, менше тисячі. Дві тисячі – це вже був своєрідний рекорд. На сьогодні ми робимо понад 30 тисяч тестів на добу. Найбільша кількість – приблизно 35 тисяч тестів на добу. І це тести, які роблять всім охочим. Тобто в нас сьогодні пропускна спроможність доволі велика.

І якщо десь є якісь обмеження, і люди скаржаться, ми вживаємо відповідних заходів. Таких обмежень бути не може. Люди мають проходити тестування.

Щодо роботи медичної системи є вже зараз лікарні для другої хвилі COVID-19. Ми маємо дашборди, на яких видно повністю забезпечення обладнанням, людьми, медикаментами.

– Чого зараз не вистачає?

– У лікарнях першої хвилі є практично все на доволі тривалий період. Заповненість ліжок у трьох областях – трошки більше 40%. У Закарпатській області невелика кількість лікарень. Там вона перевищує 60%. У пікові дні була 70% завантаженість. Загалом у більшості областей України на сьогодні навіть лікарні першої хвилі спокійно справляються з тим помірним зростанням, яке відбувається зараз.

Ми розуміємо, що на осінь у поєднані з іншими епідеміями, наприклад грипу, ми можемо зіштовхнутися з доволі великим зростанням захворюваності і людей, які звертатимуться до медичних закладів. Бо коронавірус протікає по-різному. В рекомендаціях ВООЗ не обов’язково усім лягати в лікарню. Тим, у кого він протікає безсимптомно або в легкій формі, можна залишатися вдома і перехворіти, як звичайним грипом.

Але на осінь у разі різкого і потужного зростання, звісно, ми готуємо лікарні першої і другої хвилі. Ми загалом готуємо і рахуємо всі лікарські заклади, які в нас є. Ми розуміємо, що сьогодні ключові речі – це є підведення кисню, забезпечення киснем. Апаратів штучної вентиляції легенів у нас уже, скажемо так, абсолютно достатньо. На сьогодні їхнє використання складає до 6% від наявної кількості лише в лікарнях першої хвилі.

Якщо брати всю кількість, яка є на сьогодні в Україні (крім того, у нас відкрилося виробництво неінтубаційних ШВЛ на основі швейцарської технології), ми апаратами штучної вентиляції забезпечені повністю.

І ще один дуже важливий момент. Лікарі вчаться. І світ вчиться. Протоколи лікування вдосконалюються. Експерименти з ліками дають свої результати. Ми до кінця року все ж таки очікуємо, що світ винайде ефективніші ліки або вакцину.

Летальність – дуже важливий показник. Від початку епідемії летальність складала в Україні біля 3%. На сьогодні вона менше 2,5%. Тобто лікарі навчилися рятувати більше життів. Лікарі навчилися не доводити більшість пацієнтів до важких станів. Краще упередити і почати лікування інтенсивне швидше і врятувати людину, не доводячи людину до реанімації, не витягуючи її з важкого стану.

– Деякі мої запитання, так би мовити, перемішуватимуться з запитаннями від наших читачів із Facebook або з Twitter.

Людмила Муль запитує: «Коли буде безкоштовна медицина? Бо тест на COVID-19 – 2 500 гривень, а пенсія – 2 100». Я, чесно кажучи, не знаю, з якого вона регіону, і де коштує тест 2 500. У Києві, якщо в приватній лабораторії, то 1 800. Але питання таке є.

– Приватні лабораторії можуть робити тести платно. Це такий певний елемент ринкової економіки. Але загалом тести для хворих осіб у лікарнях робляться безоплатно.

– Ірина Чумак запитує: «Чому вихователям сільських дитячих садків пропонують добровільно-примусово у відпустку за власний рахунок? І де зекономлені за час карантину кошти за опалення, дитяче харчування, електроенергію?».

– Утримання дитячих садочків у селі належить до компетенції органів місцевого самоврядування. Тобто якщо людину цікавлять зекономлені за рахунок опалення гроші, якщо на час карантину будівля садочка не опалювалася, то, напевне, можна прийти в сільську раду або в районну раду залежно від того, хто утримувач цього дитзакладу, подивитися фінансові документи, побачити економію, куди вона перерозподілена. Це питання фінансових документів. Я впевнений, що вони відкриті, і з цими речами можна ознайомитися за бажанням.

– З іншого боку, стабілізаційний фонд, який був створений на COVID-19, трохи згасає, його вже практично немає. Але частина з нього була витрачена на зовсім інше. Як ви його збираєтеся поповнювати?

– Згідно закону про зміни до бюджету, фонд на боротьбу з COVID-19 і з наслідками цієї кризи був затверджений у сумі 64,7 мільярда гривень. На сьогодні фонд розподілений за напрямками – і зарплати медиків, і соціальні виплати, і закупівля медикаментів, у тому числі заходи економічного стимулювання. Тобто частина цього фонду пішла на стимулювання економічного розвитку. Я поясню чому.

З майже 65 мільярдів на сьогодні витрачено через казначейство трошки більше 14 мільярдів гривень. Тобто приблизно 51 мільярд розподілений, але все ще не витрачено. І там можлива економія. Всередині можна робити перерозподіл цих коштів. У нас достатньо на сьогодні коштів для того, щоб боротися з COVID-19 і з його наслідками.

Ми витрачали гроші відповідно до проголосованого закону. Це і соціальна підтримка малозабезпечених родин, це підтримка через фонд зайнятості. І фактично, ми на ці цілі виділили понад 100 мільярдів гривень. Частина з них – це був фонд на боротьбу з COVID-19.

Якщо ви візьмете опитування, то 20% людей на сьогодні вже впродовж майже місяця бояться коронавірусу, а 80% бояться економічних наслідків, пов’язаних з цією пандемією і кризою. Відповідно, фонд передбачає безпосередньо боротьбу з COVID-19 і боротьбу з наслідками. Наслідки – це втрата людьми роботи. У нас на сьогодні 506 тисяч зареєстровано безробітних. Було 512-514 тисяч. Ця цифра почала падати, люди почали працевлаштовуватися. За час від початку карантину працевлаштовано біля 220 тисяч осіб через службу зайнятості.

– Але ви обіцяли 500 тисяч робочих місць. Пам’ятаєте? Казали: на травень 500 тисяч буде.

– Ми створили передумови для того, щоб ця кількість робочих місць була створена. І це, в тому числі, 35 мільярдів з фонду на боротьбу COVID-19 і з наслідками, які були виділені на «Велике будівництво». Це 100 мільярдів гривень, виділених на будівництво доріг і шкіл, садочків, стадіонів.

Кожна гривня в будівництві створює робоче місце і створює плюс вісім супутніх робочих місць у супутніх галузях. На сьогодні ми маємо статистику, що 385 тисяч робочих місць збережено завдяки програмам, у тому числі, завдяки рефінансуванню і перекредитуванню для малого і мікробізнесу, майже 220 тисяч працевлаштовано офіційно через службу зайнятості.

Звісно, до травня таку велику кількість працевлаштувати не вдалося, оскільки тривав карантин, він і триває. І тоді доволі жорсткими були заходи. Передбачати, прогнозувати було важко. Але цього обов’язку створити цю кількість робочих місць, ніхто з держави, влади, з уряду не знімає. І ми маємо створити умови для того, щоб усі люди мали змогу заробляти гроші і отримати робочі місця.

– До речі, за яким принципом обирали країни, які входять до тієї чи іншої зони? Зокрема питання про Польщу хвилює багатьох людей, бо вони туди їздять часто. І тепер це – «червона зона».

– На сьогодні Україна є «червоною зоною» для європейських країн. І вони закривають свої кордони. Тому що у нас є великий відсоток, на жаль, приросту хворих активних, ми зростаємо. Тому, власне, Україна є «червоною зоною» для європейських країн.

Фактично, сьогодні для України відкриті для вільного доступу чотири країни. Це туристичні, всім відомі країни. До решти країн – доступ утруднений, або заборонений зовсім, або через 14 днів самоізоляції, або через тестування відповідно. Методика загальносвітова. Кожна країна дивиться і ухвалює рішення, що країни, де рівень захворюваності вищий, автоматично потрапляють у «помаранчеву» або в «червону зону» для того, щоб не імпортувати захворюваність до себе.

Україна діє так само. Тобто ми, фактично, дивимося, якщо країни мають вищий рівень захворюваності, ніж у нас, звісно, ми обмежуємо вільний доступ громадян таких країн або прибулих із цих країн на територію нашої держави.

– Художній керівник Національної опери Анатолій Солов’яненко кілька днів тому запостив два фото. На одному з них – повністю заповнений літак. Люди були в масках, але не в кожному літаку всі люди в масках. А на іншому фото – порожня зала театру. І підпис: «Нова реальність».

– Я до вас прийшов із наради, яку ми проводили спільно з міністром культури, міністром фінансів, міністром економіки. І ключове питання було якраз виживання креативних індустрій, культурних установ, кінотеатрів в умовах карантинних обмежень і цієї пандемії. І, дійсно, люди ставлять запитання: а як жити далі? Ми розуміємо, що ця пандемія не завершиться через місяць, два або три. А умови життя і духовні, культурні потреби людей ми маємо знайти спосіб як задовольняти. Тому, звісно, ми сьогодні працюємо над тим, щоб знайти шляхи вирішення цієї ситуації для театрів, кінотеатрів. Але ця робота не проста.

– Привідкрийте завісу – хоча би один шлях?

– Це, за певних умов, дозвіл відвідувати такі заходи театральні або кінозаходи з тими обмеженнями, які традиційно вже мають знати. Дезінфекція, маски, рукавички, соціальна дистанція. Тобто за умов забезпечення таких заходів, за умови, що установи розташовані на територіях, які не входять у «червону зону», напевне, доведеться йти на такі кроки, щоб суспільство вчилося жити у карантинних обмеженнях, хтось брав би на себе за це відповідальність. Ми спільно ухвалюватимемо правильні рішення, якщо, не дай Боже, ситуація вже виходить з-під контролю.

Але вчитися жити в карантинних обмеженнях і в умовах пандемії – це дійсно нова реальність. І фотографія правильна, вона наштовхує на роздуми. І ми над цим уже працюємо. Тобто якщо нам із цим жити, то треба знайти, як із цим жити.

– Питання освіти і шкіл. Тому що зовсім скоро серпень мине і треба буде йти до школи. І дітям доведеться вчитися у спортзалах чи в актових залах, тому що класи маленькі.

– Навчальний рік почнеться в Україні 1 вересня. Нормальний навчальний рік. Це важливо. Тому що люди хвилюються. Є якісь спекуляції, маніпуляції, що всі вчитимуться вдома, що соціалізація дітей не відбудеться. Є маса прохань: пустіть хоч у перший клас, хоч на один день дітей, щоб діти побачили, що це таке. Ні. У нас навчальний рік починається 1 вересня. Ми вже провели всі необхідні заходи, наради. Ми запустили процеси в областях. Голови ОДА контролюють.

У тих регіонах, де є «червоні» обмеження, звісно, буде запроваджений карантин такий же, який запроваджується при інших епідеміях. Наприклад, коли епідемія грипу або якась інша інфекція, то закривають школи на два тижні, діти вчаться вдома дистанційно, а потім знову йдуть у школу.

– Історія з «Великим будівництвом». Чи можна назвати якісь об’єкти, які були початі вашим урядом? Тому що здебільшого – це все-таки те, що або десь було «заморожене», або раніше будувалося. І цьогоріч, якщо я не помиляюся, але гроші на об’єкти «Великого будівництва» з державного бюджету не виділялися. Крім доріг. Усе це – місцеві бюджети.

– Ні.

– Ні?

– Фонд на дороги державного значення складає понад 80 мільярдів гривень. І є ще дороги місцевого значення. Ще 22 мільярди. Є програма «Велике будівництво», яка включає 100 шкіл, 100 садочків, 100 стадіонів. Це президентська програма. На неї також виділені кошти з Державного фонду регіонального розвитку. Загалом дев'ять мільярдів гривень виділено на будівництво. Вони розподілилися: частково пішли в соцекономрозвиток, частина – в ДФРР, а частина пішла субвенціями.

Усі об’єкти мають будуватися, бути перехідними або бути зданими у цьому році. Більшість із таких об’єктів підпадає під параметри якраз президентської програми «Велике будівництво» – школи, садочки, стадіони. Вони будуються, добудовуються, здаються цьогоріч.

– Але більшість із них, усе ж таки, за кошти місцевих бюджетів.

– Ні, це повністю державний бюджет. Є співфінансування більше або менше з місцевих бюджетів. Але це державні кошти.

З місцевих бюджетів будівництво теж відбувається. Але я з практики скажу, що місцеві бюджети цьогоріч мають доволі напружену ситуацію. І насправді не в багатьох областях, не в багатьох районах є можливість витрачати великі кошти на будівництво, тому що великі кошти пішли на боротьбу з кризою сьогодні. Питання до виконання бюджетів у багатьох районах може бути. Тому, власне, «Велике будівництво» – це державна програма за державні кошти, які витрачаються з державного бюджету.

– Є якийсь об’єкт у «Великому будівництві», за який ви можете сказати, що це наш уряд зробив?

– Один об’єкт? Неможливо так сказати. Україна – велика держава. І я кажу наступним чином. За 28 років незалежності жодного автобану в Україні не збудовано. Це злочин. За 28 років незалежності не вирішена проблема утилізації сміття. Немає навіть державної стратегії. Це також злочин.

– Ви створили стратегію утилізації сміття?

– Ми над цим працюватимемо. Ми це зробимо. Це ті пріоритети, які є і в програмі нашого уряду, і те, над чим ми працюватимемо.

Завдання уряду – створити передумови, коли в країні будуть дороги, нормальна екологічна ситуація, и люди зможуть отримувати достойну зарплату і знайти собі роботу тут, а не за кордоном. Цим має займатися уряд. Якщо сьогодні почати говорити, наш уряд долучився до будівництва школи в селі Білі Ослави Івано-Франківської області, я туди поїду різати стрічку і розріжу її, цим дуже пишатисямуся... Звісно, буду. Але це не рівень відповідальності уряду.

Уряд має відповідати за комфорт життя громадян, за якісну медицину, за добру освіту, за добрі дороги. Це має бути рівнем, предметом гордості будь-якого уряду, якщо в Україні через рік, два або три змінилася ситуація з дорогами, з інфраструктурою, з залізничним сполученням, з електричками, в яких люди їдуть на роботу щоранку, а вони в страшному стані. І всі це знають. І це теж 28 років ніхто не вирішував. Це рівень відповідальності уряду.

– А стратегічні підприємства наскільки є рівнем відповідальності уряду?

– Абсолютно є. І показником цього є утворення міністерства, яке називається Міністерство стратегічних галузей промисловості. Більше того, це міністр зі статусом віцепрем’єр-міністра. І це теж символ.

– Яка зараз ситуація на стратегічному підприємстві «Мотор Січ», із точки зору уряду? Ви знаєте ситуацію з продажем підприємства, американська сторона була незадоволена, зараз китайська компанія знову подала заявку до антимонопольного комітету на придбання.

– Ситуація залишається такою ж, але треба наголосити: Україна – держава з ринковою економікою. Відповідно, держава не може втручатися у продаж пакетів акцій одним інвесторам, іншим, купівлю цих акцій будь-ким. І тут насправді питання в площині третейських, судових суперечок. Коли рішення мають ухвалювати не політики, а неупереджені інституції, які призначені для цього в усьому світі.

– Якщо підійти до питання від вас: як не від класичного політика, а як людини, яка прийшла з бізнесу – що треба зробити з «Мотор Січчю»?

– На жаль, я сьогодні не звичайний громадянин і будь-які мої розмірковування трактуватимуться в ту або іншу сторону. Питання «Мотор Січі» – справді складне, воно лежить у розрізі не просто політики, а геополітики. Тому воно буде розв’язане в судовому порядку, і не можна сказати, що має бути так або інакше, тому що це буде тиск на суди.

Там можуть бути інші варіанти, але вони лежать уже в площині домовленостей інвесторів чи тих, хто хоче бути інвестором.

– Чи ведете ви якісь міжнародні переговори з цього приводу?

– Уряд не веде міжнародних переговорів, але, звісно, ми стоїмо на збереженні інтересів трудового колективу, тих технологій, яким володіє підприємство, тобто це питання національної безпеки. Тому ми не можемо втручатися в діяльність інвесторів, їхню господарську діяльність, але ми точно не дамо розвалити це підприємство, в образу колектив і не маємо права дати втратити цю технологію, тому що це ресурс і актив держави Україна.

– Чи відомо вам, що зараз відбувається на Одеському припортовому? І чи в змозі уряд забезпечити проведення відкритого тендеру на давальця?

Одеський припортовий завод

– Президент був в Одесі. Був на цьому підприємстві. Звісно, там ситуація також зрозуміла і також непроста, і також лежить у площині...

– Зрозуміла вам. Людям, які нас слухають і дивляться, точно незрозуміла.

– Є низка стратегічних підприємств в Україні, навколо яких є зацікавлені особи, які хочуть стати інвесторами, які хочуть приватизувати ці підприємства, або якимось чином їх...

– Хто гальмує, скажемо так?

– Відбувається така традиційна боротьба, яка притаманна боротьбі великих корпорацій і великих бізнесів у багатьох країнах світу. В нас відбувається такий самий процес. Держава в цьому випадку має стати на захист трудового колективу і національної безпеки України, українського народу для того, щоб зберегти технологію, підприємство, яке дає робочі місця і створює додану вартість. Ось це основний параметр, за яким має стояти на сторожі уряд.

Усі інші речі вже відбуваються між інвесторами або в судовій площині. Ми не маємо права втручатися або тиснути на ці речі, тому що це вже буде корупція і політичний тиск. Тому я, напевне, так не зовсім цільово і конкретно можу відповідати на ці питання, на жаль.

– Або не хочу.

– Не можу. На камери не можу. Тому що, повторюю, це буде розцінене, як політичний тиск і елемент корупції.

– До речі, а на вас тиснуть?

– Робота будь-якого політика – це робота в стресових умовах, коли відбуваються десь напружені розмови, дискусії. Кожен це може розцінювати по-різному. Хтось це розцінює, як роботу. Коли є суперечка і коли кожна сторона намагається довести свою правоту – це політичний тиск чи це така прагматична робота?

– А це може бути не політичний, а бізнесовий. Наприклад, олігархи можуть тиснути – вони ж зацікавлені в тому чи в іншому.

– Ні, бізнесово на мене точно не може бути і немає. Політичний тиск може бути з різних сторін. Але це теж елемент роботи і елемент тієї посади, на якій працює політик або людина, яка працює на політичній посаді.

– Але цей тиск ви від когось відчуваєте?

– Я? Ні, не відчуваю.

– Ви щаслива людина.

– Я відносно щаслива людина. Я люблю свою країну. Я люблю роботу, яка в мене є. І це теж такий елемент, напевне, життєвого щастя. Але це важка робота. Це важка велика відповідальність. І тут щастя – воно відносне.

– До речі, одна пані ставила запитання, чи любите ви Україну. Я вирішила, що це якось, навіть і дивно запитувати. Але її запитання продовжувалося таким: як ви, як українець і як прем’єр ставитеся до того, що Віктор Медведчук поїхав до Криму?

– Негативно ставлюся. Це надзвичайно неприйнятний крок із боку українського політика, яким він не був би, ким він не був би. Тому ставлюся до цього критично негативно.

– До речі, якщо ми вже заговорили про Крим, то зараз обговорюється питання стратегії повернення Криму. Як ви її бачите? І хто над цим працює?

– Є міністерство реінтеграції і тимчасово окупованих територій. Міністр також піднятий у ранг віцепрем’єр-міністра, тому що це питання координації роботи багатьох міністерств. Пан Резніков ефективно працює. З появою такого міністерства і віцепрем’єр-міністра робота (я думаю, що ви відчуваєте також і більшість людей це мають відчувати) активізувалася.

– Конкретні якісь речі в цій стратегії?

– Конкретні речі в цій стратегії? Я знов скажу, що озвучувати на сьогодні не можна. Це певний елемент державної таємниці. Але перше: Крим – це українська земля. Він має повернутися. Чи є державна стратегія, розуміння, що покроково ми маємо робити, теж є. І як діяти за допомогою, в тому числі, і наших міжнародних партнерів, ми також розуміємо і знаємо.

Чи можна це зробити швидко? Тут питання. Дуже хочеться. Скільки часу це займе, якими будуть процедури? Це може бути тривалий процес об’єктивно.

– Питання кримської води. У вас колись запитали, ви необережно відповіли. Як зараз вважаєте, за яких умов її можна туди дати?

– У разі необхідності забезпечити людей водою, якщо гуманітарна катастрофа. Звісно, Україна будь-де, в Криму чи будь-де в іншому місці, забезпечуватиме українців водою і всім необхідним, медикаментами, їжею і так далі.

З точки зору промислового постачання, сьогодні є низка, починаючи від фізичних обмежень, від того, що Кримський канал перекритий і вже не одне розслідування журналісти у тому числі зробили, що неможливо сьогодні поставити воду в Крим з існуючою інфраструктурою, необхідно вкладати кошти, ремонтувати цю інфраструктуру, завершуючи тим, що ми не постачатимемо воду окупантам, окупаційним військам, для потреб військових баз. Це неможливо.

– Питання Донбасу. Віцепрем’єр Резніков сказав, що ви йому дали доручення працювати над створенням вільних економічних зон у Луганській, Донецькій та Херсонській областях. Що це буде?

Олексій Рєзніков

– Зони пріоритетного розвитку.

– Як із ними працюватимете?

– Стосовно створення привабливих умов для бізнесу (я навіть не кажу зараз, що інвесторів), який прийде на території, які сьогодні є тимчасово окупованими, який прийде на території, які сьогодні перебувають біля лінії розмежування, ми маємо декілька напрямів. Тобто це, звісно ж, і податкові пільги, певні преференції з точки зору початку і ведення там бізнесу. Візія і концепція сьогодні є. Конкретні кроки Мінекономіки спільно з Міністерством реінтеграції тимчасово окупованих територій розроблять і представлять. Це буде відкрита інформація.

Це та стратегія і той шлях, який має дати змогу оживити ці території з точки зору бізнесу, створення робочих місць, наповнення місцевих бюджетів. Тому що реформа децентралізації, яка, я вважаю, відбулася в Україні, наш уряд завершив її. Така честь випала нашому уряду. Починали не ми, але дуже важливий момент – багато сумнівалися і не вірили. Всі ОТГ утворені, райони утворені. Донецька і Луганська області також розподілені на відповідні об’єднані територіальні громади.

– Але там не зовсім зрозуміло, які у районних рад повноваження. Критикують вас за це.

– У новостворених районних рад повноважень не буде. Тут не треба критикувати. Це вимога Конституції – утворити районні ради. Але в цих органів субрегіонального рівня повноважень фактично не лишається. Тому що частина повноважень йде обласним радам і обласним виконкомам (це місцева влада), інша частина – йде громадам і їхнім виконкомам. Це конкретно там, де люди обирають голову і самі ухвалюють рішення, як ділити місцевий бюджет, місцеві гроші. Це дуже важливо.

Роль районних рад знівельовується. І, звісно, районних рад у майбутньому бути не має. Це субрегіональний рівень, який у принципі себе вже пережив. І з ухваленням змін до Конституції районні ради мали би бути скасовані як явище.

– Повертаючись до питання зон пріоритетного розвитку. Там була історія, представник ОРДЛО говорив про те, що бажано створити в «сірій» зоні теж таку вільну зону економічного розвитку. Як ви ставитеся до цієї пропозиції?

– Зони пріоритетного розвитку – це ті зони, які вимагають певних преференцій для бізнесу, для створення робочих місць. Сьогодні ми можемо говорити про утворення таких зон у якійсь межі від лінії розмежування. Наприклад, 15 кілометровазона, може, 20 кілометрова зона. Ми рахуємо ці речі зараз. І представимо їх.

– Тобто ви готові з ними співпрацювати?

– Стосовно розвитку тимчасово окупованих територій у майбутньому, коли вони перейдуть під контроль держави Україна – це зовсім інша стратегія. І там, можливо, також використовуватиметься підхід зі створення зон пріоритетного розвитку. А, можливо, там використовуватимуться інший підхід. Ми поки що не знаємо.

Давайте ми пройдемо поетапно ось цей шлях, отримаємо контроль над тими територіями, проведемо вибори, отримаємо місцеву владу. Тоді з місцевою владою вирішуватимемо, що ж там можна створити. Шлях має бути таким.

– Чи буде скасовано вимоги щодо самоізоляції після перетину КПВВ? Тому що люди, які повертаються звідти, скаржаться. Іноді це люди, яким треба у лікарню чи за пенсіями. Зокрема нам в ефір телефонувала жінка, яка каже, що їй треба купити смартфон, аби встановити програму «Дія», а її чоловік – незрячий.

– Нині ви бачите ситуацію на підконтрольній Україні території, ми, на жаль, не знаємо, яка вона на тимчасово окупованих територіях. За окремими даними, вона складніша. Ми вимушені запроваджувати обмеження як на кордонах України, так і на лінії розмежування для того, щоб не імпортувати в Україну захворюваність, якої в нас і так вистачає.

Тому на цьому етапі в окремих випадках, таких, як ви сказали, прикордонники мають право схвалювати окремі рішення за рішенням керівника прикордонників. Загалом поки є карантинні обмеження і ситуація настільки складна, вона залишатиметься керованою ось так, як лишалася до цього часу.

– Журналісти Радіо Свобода робили розслідування про маніпуляції на ринку електроенергії, зокрема з боку «Центренерго». Там були мільярдні збитки як «Енергоатома», так і «Гарантованого покупця». Ми не бачили, щоб уряд реагував на це. Буде якась реакція?

– Щотижня відбувається засідання антикризового штабу в сфері енергетики. Всі гравці енергетичного ринку – і керівництво «Центренерго», і «Енергоатому» – є присутніми на цьому антикризовому енергетичному штабі. Усі питання, в тому числі, й ось цих перекосів і розбалансування ринку, там розглядаються. Це відкриті засідання. Вони і транслювалися в прямих ефірах, і знімалися на камери. І є протоколи вже шести або семи антикризових штабів. Усі ті речі, у тому числі, і розслідування журналістські, можливі зловживання розглядаються на антикризовому штабі. За необхідності передаються правоохоронним органам для розслідувань.

– А ви самі бачите ці зловживання?

– Ми бачимо розбалансованість енергетичного ринку України. Ми бачимо в цьому балансі, звідки йдуть ці негативні явища. Звісно, збираючи підприємства, всіх гравців, ми намагаємося вгамувати ту кризу, яка є якраз в енергетичному ринку. Але роль державного регулятора покладена на НКРЕКП. Тобто це їхня відповідальність.

– Кому з міністрів ви найбільше довіряєте? Хто у вас у лідерах?

– Усі міністри цього уряду...

– Найкраще хто працює?

– ... на своїх місцях, професійні. Кожен працює з максимальним докладанням зусиль на своїх посадах. Тому я сьогодні точно не виділятиму, хто є таким улюбленим міністром, а хто – ні. Насправді, об’єктивно. Всі працюють на повну силу.

– До речі, стосовно жінок міністрів. Вас критикували за те, що жінок у вас мало. Ви пообіцяли, що попрацюєте. Лише одну призначили – Ольгу Стефанишину. Що далі? Не знайшли? Чи вони не виправдали сподівань?

– У нас в.о. міністра енергетики – жінка. У нас міністр соціальної політики – жінка.

– Це та єдина, яка була одразу.

– Звісно. У нас в.о. міністра освіти довший час була жінка, міністром культури довший час була жінка. У нас із заступників...

– Довший час була. Але зараз? Тобто немає перспектив. До речі, а ви Буславець задоволені?

– Надзвичайно професійний в.о. міністра, на своєму місці. Надзвичайно складна ділянка відповідальності її роботи. Бачите, ми збалансовуємо.

– І вас, і її злі язики називають «людьми Ахметова». Ви казали, що ви з Ахметовим навіть не знайомі. Чи вже познайомилися?

– У момент зустрічі президента України з крупним бізнесом ми візуально познайомилися вперше у житті.

– До речі, у них там кажуть, що до вас ставляться, як до кришталевої вази.

– Хто?

– У ДТЕК.

– Я не знаю, як вони ставляться до мене. Я з ДТЕК звільнився фактично у першому півріччі 2019 року. У мене інших контактів, окрім офіційних по роботі, немає. І тому не знаю.

Пані Буславець взагалі ніколи з компанією ДТЕК не мала відносин. Вона 15 років працює у міністерстві. І тут тяжко прив’язувати. Можна прив’язувати до будь-якої компанії, яка має стосунок до енергетики на сьогодні.

– Спілкування з президентом Зеленським. Він може зателефонувати і сказати: Денисе, треба підвищити пенсії, можеш підвищити пенсії?

– Не в такому ракурсі, як ви кажете. Але спілкування у нас абсолютно конструктивне, дуже доброзичливе. І ми насправді з ним однодумці. Немає (як ви задавали питання) політичного тиску або якихось речей, які для мене особисто неприйнятні. Цього не існує. Я це знав. І ми коли з президентом ще розмовляли в принципі про спільну роботу, ще коли я працював на інших посадах, я розумів, що у нас бачення розвитку держави – однакове, і бачення відповідальності за суспільство, за людей – теж однакове.

Тому коли виникають ідеї підвищити мінімальну зарплату чи підвищити пенсійне забезпечення, чи зарплату медиків – це спільні бачення. І ми тут не розходимося. Ми дивимося в одному напрямку (з президентом – ред.). Тому ось такого плану наради, зустрічі, телефонні розмови в нас конструктивні та дійсно в одному напрямку.

Чи бувають дискусії? Бувають. Із різних питань. І вони теж і емоційні, і конструктивні. Але це дискусії про Україну і про українців. Це дуже важливо.