Олександр Кольченко поспішав! Йому потрібно було встигнути до українського посольства в Празі, де на нього чекали дипломати й активісти – українські і чеські – (у понеділок у посольстві показували фільм про Кольченка і Сенцова «Етапом через пів Землі»). У нас було 15 хвилин для розмови у студії Радіо Свобода, а хотілося дізнатися так багато. Навдивовижу відвертою виявилося спілкування з людиною, яка цінує кожну хвилину свого часу і знає, як це – не могти розпоряджатися цією свободою. Сашко розповів про себе, про своїх близьких людей, про своє помешкання, про опанування соцмереж та плани на майбутнє. Не оминули ми і долі тих, хто все ще перебуває у полоні. Звісно ж, не могли обійти увагою «формулу Штайнмаєра», про яку Сашко, як виявилося, вперше почув на пресконференції в Києві після повернення. Зараз Сашко уже майже місяць перебуває в Празі, побував і в Брно, в Подєбрадах. Відпочиває. Худий. Зосереджений. Але з особливим почуттям гумору.
Олександр Кольченко у Празі, інтерв’ю Українській службі Радіо Свобода
Людмила Ваннек: Ви просто так приватно відпочиваєте, чи проходите якийсь курс?
Олександр Кольченко: Курс реабілітації, просто відпочинок.
– Минуло два місяці після вашого повернення в Україну після полону – раніше ви мало де бували, крім, як ви висловилися в інтерв’ю моїм колегам із Крим.Реалії «в родной гавани» побували. Що ви вже встигли побачити – які міста, країни?
– Ну ось Чехія, Німеччина – Лейпциг, Берлін.
– Це вже з новим біометричним паспортом. А коли ви його робили – у вас були якісь бюрократичні перепони чи щось подібне?
– Ні, всім, хто повернувся, виготовили паспорти за спрощеною процедурою.
– То ви тепер уже на собі відчули дію безвізового режиму – можете поїхати в іншу країну з українським паспортом. Раніше такої можливості не було у вас. Ці зміни вам напевно відразу кинулися у вічі?
– Так.
– Що ви зараз робите, вчитеся?
– Я поновився в Таврійському національному університеті, де навчався раніше, на географічному факультеті, спеціальність – туризм. Мене там поновили в 2017 році, і зараз ось уже в грудні буде сесія.
Your browser doesn’t support HTML5
Олександр Кольченко на Радіо Свобода у Празі
– То ви зараз із книжками тут?
– Без книжок поки що.
– В інтернеті, напевно, вчитеся? А, до слова – ви вже опанували усі ці нові ґаджети, дивайси, пристрої, застосунки? Умієте цим усім користуватися?
– Трохи вмію, але з деякими речами все одно важко – з деякими додатками в телефоні... соціальні мережі...
– Два місяці минуло після вашого звільнення. Моряки, з якими ви разом прилетіли в Україну, невдовзі після повернення отримали квартири в Одесі. А як у вас із квартирним питанням?
– Мені уже придбали квартиру.
– І ви вже отримали документи на неї?
– Так. Документи отримав, але передача ключів відбудеться після мого повернення.
– У Києві помешкання? Хто з сім’ї до вас долучився? Мати?
– Мати і племінниця вже понад рік живуть у Києві. Вони поки що живуть у студентському гуртожитку.
Олександр Кольченко відповідає на запитання Людмили Ваннек, 11 листопада 2019 року
– А дівчина у вас є?
– Є. Вже з’явилася.
– А де ви познайомилися?
– У Києві.
– Вас не було п'ять років, ви напевно, коли були в ув’язненні, якось уявляли собі Київ... Наскільки те, що ви побачили – атмосфера в місті, настрої людей, їхні заняття – відрізняється від того, як ви це собі уявляли?
– Не знаю, я детально собі цього не уявляв, не відбудовував якусь таку картину чітку. Але головне, що це відрізняється від Росії.
– Я вам показала світлину з акції, яка відбувалася у Сімферополі в червні 2012 року:
Антипутінський пікет активістів молодіжних і студентських організацій Криму, 13 червня 2012 року
А чи знаєте ви – як склалися долі людей, які брали в ній участь. Чи ви підтримуєте з ними зв’язки? Знаєте, чим вони зараз займаються?
– Так, дехто з них переїхав до Києва після анексії. Спілкуюся з ними. Підтримую зв’язок.
– Коли відбувався суд над вами у Росії – ви разом із Олегом Сенцовим були як одна команда. Напевно, ви стали друзями?
– Можна так сказати. Ми з ним і познайомились під час етапу з Москви до Ростова, під час суду, бо до цього ми з ним були знайомі, але так поверхово, декілька разів бачились.
Олег Сенцов (ліворуч) та Олександр Кольченко на суді в Ростові-на-Дону, 25 серпня 2015 року
– І як ви гадаєте, ваше знайомство вплинуло на вас обидвох, на ваші погляди?
– Погляди на той час у мене вже були сформовані, але Олег дуже вплинув на мене своїм прикладом, своєю силою, стійкістю.
– Ви говорили після повернення, що свої погляди зберегли і маєте намір продовжувати займатися громадською діяльністю. А якою саме?
– Планував займатися більше такими економічними проєктами – організацією профспілок, кооперативів. Але у найближчий час, мені здається, дуже важливо висвітлювати проблему тих, хто залишається у в’язницях у Росії. Це і громадяни України, і так само громадяни Росії, які теж потребують нашої підтримки.
– Власне, про цих людей: серед них є і два автори Радіо Свобода, які перебувають у полоні бойовиків на Донбасі – Станіслав Асєєв та Олег Галазюк. І не вони одні. За різними даними, від 86-ти до 110 людей досі утримують у полоні на окупованій території і в Росії. Особливу увагу викликає ситуація довкола Станіслава Асєєва. Міжнародні організації вимагають його звільнення, проходять акції, конференції на його підтримку. Як ви гадаєте – що можна зробити, як можна допомогти звільнити Станіслава Асєєва та інших журналістів, активістів, які все ще перебувають у полоні?
– Треба постійно згадувати про них, робити акції на їхню підтримку, чинити тиск на Росію.
– А як можна чинити тиск на Росію?
– Навіть не знаю. У мене немає таких готових сценаріїв.
Олександр Кольченко в студії Радіо Свобода у Празі
– А як ви ставитеся до розведення сил на Донбасі?
– Не знаю, це дуже важке для мене питання. У цьому всьому дуже важко розібратися. Бо звісно, припинення вогню це хороша річ, але є небезпека того, що цим можуть скористатися «ДНР» і «ЛНР».
– На першій пресконференції, коли ви були разом із Олегом Сенцовим – пролунало запитання про «формулу Штайнмаєра», і Олег тоді сказав: «Саша, это вопрос к тебе». Це був жарт?
– Ну так (сміється).
– Але чи ви вже з цим питанням розібралися для себе, чи ні?
– Про «формулу Штайнмаєра» я вперше почув саме на тій пресконференції. Після цього я щось читав, намагався розібратися й так і не зміг, бо напевно питань більше, ніж відповідей.
– Якби ви озирнулись назад, знаючи, що і як з вами станеться – ви би зробили так само, як тоді, навесні 2014? Чи, можливо, ви би були обережним чи обачним?
– Ви знаєте, я про це багато разів задумувався, але важко однозначно відповісти на це питання, бо з одного боку, якщо б я переїхав до України – від мене там було би більше користі, ніж у в’язниці за ці п'ять років. З іншого боку – я познайомився у в’язниці там з Олегом, і з багатьма іншим людьми – як по той бік так і по цей бік паркану.
– Як ставитеся до нової влади в Україні?
– Взагалі я до будь-якої влади ставлюся скептично.
– Як анархіст?
– Так.
Олександр Кольченко на пресконференції в Києві, 10 вересня 2019 року. На футболці портрет Нестора Махна
– А що ви вкладаєте в поняття анархізм?
– Це наука про те, як організувати життя без хазяїв, без панів. Суспільство свободи, рівності, без пана і холопа.
– Ви вважаєте, що це реально?
– Так.
– А ви себе в політиці можете уявити?
– У великій? Ні-ні!
– Ну ви ж великий, у вас великій зріст – 1.93, тож і велика політика. Зрештою, за 2 тижні, 26 листопада вам буде 30 років. І що б ви собі хотіли побажати до цієї дати?
– Не знаю, у мене вже все є.
Олександр Кольченко (спиною стоїть) прощається з журналістами Української служби Радіо Свобода у Празі. Зліва від нього Людмила Ваннек, праворуч Ростислав Хотин і Сергій Стеценко. 11 листопада 2019 року