«У колективного Зеленського немає розуміння, що робити з півостровом». Павло Казарін ‒ про Путіна, пандемію та деокупацію Криму

Який образ створює президент Росії Володимир Путін для росіян під час боротьби з пандемією коронавірусу? Звідки в його останньому виступі взялися слова про печенігів та половців? І чи є у нинішньої української влади розуміння, що робити з проблемою анексованого Криму?

Ці та інші актуальні теми тижня в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорюють ведуча Катерина Некреча та оглядач Крим.Реалії, журналіст із Криму Павло Казарін.

‒ Днями президент Росії Володимир Путін знову виступив перед росіянами, цього разу ‒ у режимі відеоконференції з главами регіонів. Він оголосив про нові заходи підтримки для громадян під час вимушених канікул через карантин, зокрема про виплати для тих, хто втратив роботу. Павле, ти у своїх колонках і в наших програмах не раз говорив, що Володимир Путін не хоче асоціюватися з цією кризою і тому віддає важливі заяви у зв'язку з пандемією на відкуп іншим чиновникам. Щось змінилось?

‒ Путін хоче асоціюватися не з негативом, а з позитивом. Він хоче бути у свідомості своїх співгромадян провідником ладу у світі хаосу. Тому всі неприємні оголошення він як і раніше залишає прем'єр-міністру або іншим міністрам, а собі забирає ударні репризи, покликані викликати приплив народного обожнювання. У той момент, коли суспільство вже змирилося із загрозою коронавірусу, виходить президент і говорить важливі позитивні речі: наприклад, про збільшення надбавок медпрацівникам. А ось якби треба було сказати, що в Росії оголошують не канікули, а карантин, посилюють заходи безпеки та збільшують штрафи, то це, без сумніву, повідомляв би голова уряду Михайло Мішустін.

Павло Казарін: Епідемії (відео)

‒ Ті ж збори з керівниками регіонів Володимир Путін закінчив такими словами напуття:

«Дорогі друзі! Все минає і це мине. Наша країна неодноразово проходила через серйозні випробування: і печеніги її шарпали, і половці ‒ з усім впоралася Росія. Переможемо і цю заразу коронавірусну. Разом ми все подолаємо».

‒ Що це було, Павле? Володимир Путін погано знає історію?

‒ Володимир Путін ‒ звичайний чиновник, якому пишуть виступи його спічрайтери. У цьому сенсі він пересічний чоловік, який нічим не відрізняється від будь-якого Акакія Акакійовича (головний герой повісті Миколи Гоголя «Шинель» ‒ КР), що в Росії, що в будь-якій пострадянській країні. Щодо самих висловлювань, тільки ледачий не звернув увагу на те, що спічрайтер Путіна взяв і переписав історичний анекдот. Це історія про знаменитого російського адвоката Федора Плевака, який наприкінці 19-го ‒ початку 20-го століття захищав найрізноманітніших людей у публічних дебатах. Одного разу він нібито був представником старенької жінки, яка вкрала чайник за 30 копійок, і сказав у суді, що, мовляв, багато бід і випробувань довелося перенести Росії за її більше ніж тисячолітнє існування: і печеніги її шматували, і половці, і татари, і поляки ‒ все витерпіла й подолала Росія, а те, що старенька вкрала чайник, вона не витерпить і загине безповоротно. Підкреслюю: це історичний анекдот.

Можливо, спічрайтер або вирішив пожартувати над своїм патроном, або у людини в голові просто бовталася ця фраза, і вона вихлюпнула її на папір, забувши про те, що цитує розхожий анекдот. Втім, ми ніколи не дізнаємося, чому це сталося насправді. Що до історичного аспекту, сучасна Росія вважає, що бере свій початок від Київської Русі і намагається оскаржити права Києва на Володимира Великого, Ярослава Мудрого та інших. У межах цього опису реальності вона вважає, що билася з печенігами та половцями, тоді як український опис реальності, безумовно, говорить про Київську Русь.

Павло Казарін

‒ У нас є дзвінок з Криму ‒ говоріть, будь ласка.

«У мене два запитання. Перше: чому ваше радіо, яке є філією американського Радіо Свобода і базується в Києві, постійно говорить, що воно найбільш кримське у світі радіо? Друге: чому пан Казарін, будучи пересічним журналістом ‒ з точки зору суспільно-політичного значення він ніщо ‒ дозволяє собі з такою легкістю і з таким апломбом обговорювати дії президента Росії ‒ президента великої країни? Дякуємо».

‒ У цьому світі усі пересічні, і людина, яка є на чолі російської держави, нічим не відрізняється від слухача, який зателефонував нам в ефір. Нашому слухачеві пора б запам'ятати, що насправді він ‒ величина, абсолютно рівна патріарху Кирилу, російському президенту, Михайлу Мішустіну, мені та кому б то не було ще. Якщо наш слухач вважає, що він живе у монархії, де є якийсь небожитель, який поза критикою та підозрами, то мені його дуже шкода.

Якщо ви вважаєте, що чим вища посада чиновника в ієрархічній вертикалі, тим він захищеніший від будь-якого коментування, то я хочу нагадати, що все цілком навпаки: чим вище якийсь чиновник забирається на вертикалі, тим більше він має бути уразливий перед публічною критикою, перед публічним оцінюванням, перед публічним вираженням незгоди. Якщо ви, шановний слухачу, я або будь-який інший обиватель не будуть критикувати дії можновладців, то вони будуть все сильніше відриватися від дійсності. Так що ви абсолютно праві: ми з вами пересічні люди, але саме це підкреслює наше право критикувати будь-яку людину, яка наділена великим обсягом посадових повноважень.

‒ А щодо першого запитання слухача?

‒ Частково журналістика має бути пов'язана з умінням називати речі своїми іменами. Якщо називати речі своїми іменами, я хочу всім нагадати: Крим ‒ це українська територія, яка окупована російською державою. Росія ‒ держава-окупант, який не має міжнародно визнаних кордонів. Люди, які живуть на півострові, це громадяни України плюс громадяни країни-окупанта, які незаконно перетнули кордон і приїхали на територію України. Таким чином наш слухач або громадянин України, або громадянин країни-окупанта, який після 2014 року переїхав до Криму. Тому просто подивіться на себе у дзеркало та згадайте, хто ви насправді. Ніякої іншої реальності, окрім тієї, яку я описав, немає. Росія може розповідати все що завгодно, але вона просто намагається легітимізувати власний злочин, скоєний у лютому-березні 2014 року. Мабуть, після цього можемо рухатися далі.

Самоізоляція в Криму. Другий тиждень (фотогалерея)

‒ Якщо вже ми заговорили про українську приналежність Криму: Павле, як ти оцінюєш політику президента Володимира Зеленського щодо деокупації півострова?

‒ На жаль, я не думаю, що у Києва зараз є якась сформована політика щодо Криму. Навіть минула українська влада, яка була до 2019 року, яку я вважаю компетентнішою та професійною, не мала такої політики. Все зводилося до кількох речей: ми не визнаємо анексію, ми порушуємо тему Криму на другорядних майданчиках та з нагоди пам'ятних дат, ми не відновлюємо подачу води, електроенергії, постачання продуктів до Криму та транспортні зв'язки з ним. Зараз влада цілком є представниками Зеленського: прем'єр-міністр, прокурор і парламент прийшли у владу завдяки його імені, і там немає самостійних фігур, як раніше.

Так ось, у колективного Зеленського немає розуміння того, що робити з півостровом. Єдине, що він зробив ‒ це облаштував пункти пропуску на адмінкордоні в Херсонській області. Те, що його чиновники час від часу в різних телеефірах порушують питання подачі води в Крим, я сприймаю як тестування ґрунту, адже будь-якому політикові важливо намацати межі дозволеного.

Так поводиться і Путін з Європою: «Мені пробачать отруєння Скрипаля? А спробу перевороту на Балканах? Ага, пробачать, санкції не запровадили. А ось за втручання в американські вибори почали бити по руках, так що зайдемо з іншого боку». Повертаючись до Зеленського, у мене немає відчуття, що у нього є централізована політика щодо Криму... Зеленський ‒ дилетант, непрофесіонал, людина, яка опинилася за кермом державного локомотива і не дуже розуміє, на які кнопки йому тиснути, тому багато сфер просто віддає на аутсорс своїм підлеглим.

‒ Ще один дзвінок від слухача.

«Я кримчанин, живу в Києві. Питання таке: як ви думаєте, що буде після повернення Криму в лоно України ‒ як треба буде асимілювати наших громадян, плюс приїжджих з Росії?».

‒ Хороше запитання, на яке важко дати відповідь. Наприклад, людина, яка у 1980 році думала, що буде, коли Литва здобуде незалежність, могла тільки здогадуватися про те, якими подіями буде супроводжуватися цей процес ‒ це був розвал Радянського Союзу. Так ось, я виходжу з того, що при Володимирі Путіні на чолі російської держави ніякого перегляду злочинів 2014 року не буде, тобто Росія буде опиратися й оголошувати Крим своєю територією, а не українською.

Цілком можливо, що будь-які зрушення в цьому напрямку підуть тоді, коли Володимира Путіна вже не буде на чолі російської держави. І тут ми потрапляємо в зону невизначеності: ми не знаємо, за яких обставин це станеться ‒ а саме вони будуть значною мірою визначати сценарій розвитку подій всередині самої Росії. Я маю на увазі її вразливість перед зовнішніми факторами, залежність від західних кредитів і так далі ‒ аж до формату переговорів, де йтиметься про повернення Росії до міжнародно визнаних кордонів зразка 2013 року.

‒ У нас ще один дзвінок, цього разу від радіослухачки з Криму.

«Я дуже рада, що в Києві існують такі вільні люди, як ви. Я вірю, що коли-небудь Крим і його жителі теж стануть вільними і будуть любити самих себе і один одного. Тут багато людей, які дійсно бояться називати речі своїми іменами, ‒ або це брехня, або народ заляканий. Але я вірю в те, що ми станемо вільними дуже скоро».

‒ Дякуємо. Будь-який якісний ефір цінний будь-якими думками, які в ньому звучать ‒ і критичними, і для підтримки. Я особисто хочу на правах гостя подякувати усім кримчанам, котрі нам зателефонували.

(Текст підготував Владислав Ленцев)