Гаяна Юксель – про кримських татар, їхні випробування та політичну культуру

Повномасштабна війна, розв'язана Росією в Україні, вже не тільки створила безпрецедентну гуманітарну катастрофу в Україні, але й жорстко випробувала міжнародне співтовариство, міжнародні організації, включаючи ООН, ОБСЄ, структури Євросоюзу, Міжнародний Червоний Хрест, МАГАТЕ та інші інституції. Складність міжнародної обстановки, жорстокість війни зробили виклики не лише військовим, а й цивільним структурам в Україні та багатьох зарубіжних країнах. Зокрема, війна стала випробуванням і для сфери міжнаціональних відносин та інформаційного поля, тобто журналістики. Про це Крим.Реалії поговорили з членкинею Меджлісу кримськотатарського народу, журналісткою, докторанткою Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка Гаяною Юксель.

– Гаяно-ханум, як відомо, Меджліс розпочав історичну процедуру закріплення правового статусу представницького органу корінного народу України, подано перший пакет документів. Це фактично перше застосування Закону України щодо корінних народів. За 32 роки своєї новітньої історії Меджліс вперше буде введено у правове поле України як представницький орган свого народу. Як ви вважаєте, що це змінить у політичній та моральній ситуації в Україні, що це дасть кримськотатарському народу?

– Вважаю, що ухвалення Закону України про корінні народи в 2020 році, у фокусі якого три корінні народи, є важливим доказом розвитку та зрілості українського політикуму та суспільства. Україна демонструє себе як державу, що перебуває на шляху демократичного розвитку, дотримується міжнародних норм права та міжнародного законодавства. Україна, ну, принаймні, певна частина суспільства та політикуму, продемонструвала себе як зріла нація, відмовилася від міфічних побоювань і спекуляцій.

Згадаймо реакцію Російської Федерації, окупантів на український закон про корінні народи. Вона була непрофесійною та незрілою. Видно, що російські політики та пропагандисти, чиновники просто не володіють азами науки про міжнаціональні відносини, і головне – вони вважають себе вищою нацією, покликаною, як і раніше, вершити долі інших народів, яіа не прагнуть цивілізованих відносин. І це підтверджується на практиці – у Криму продовжуються фактично сталінські репресії, діють неправові суди, сотні незаконно політичних засуджених, триває прихована депортація.

Що стосується визнання Меджлісу кримськотатарського народу та запровадження його в правове поле – це теж процес руху до цивілізованості, до зрілості суспільства. 30 років кримським татарам пропонували реєструвати Меджліс як громадську організацію, і тепер є повна ясність та відповідність міжнародному праву: Курултай і Меджліс – повноважні представники корінного народу України. До речі, окупанти в Криму, коли проводили своє ганебне судилище над Меджлісом у 2016 році, використали свій закон про громадські об'єднання, який не відповідає міжнародному праву та не дозволяє корінним народам мати своє представництво. Український Закон про корінні народи ще раз доводить, що в Україні тривають процеси розвитку, підвищення політичної, правової та громадянської культури. Україна в правовому плані стоїть на голову вище за Росію, як у цьому, так і в багатьох інших питаннях.

Хочу підтвердити істину, що кримські татари – народ дуже високої політичної культури. Ми здобули її у процесі боротьби проти сталінського злочину геноциду кримських татар, у процесі національного руху за повернення на батьківщину, який був заснований на принципах гандизму про ненасильницьку боротьбу за політичні права. Тому я думаю, що цей закон – це встановлення історичної справедливості перед кримськими татарами, це приклад для інших корінних і бездержавних народів, це факт, що змінює на краще всі міжнаціональні відносини в Україні. Цими принципами, на мою думку, мають керуватися і Угорщина, яка має багато претензій до України, і багато інших – Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, а також Росія та її національні республіки.

– Днями у Міжнародному суді ООН (Гаага) розпочалися усні слухання щодо справи, розпочатої ще у квітні 2017 року, за позовом України проти Росії щодо застосування Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. У суді беруть участь голова Меджлісу Рефат Чубаров, колишній представник Президента України в АР Крим Антон Кориневич та інші політики та юристи. Як ви вважаєте, на які результати цього процесу можна сподіватися Україні, і чи доведеться Росії відповісти повною мірою як за репресії та переслідування корінного кримськотатарського народу, так і за спроби знищити ідентичність етнічних українців – мешканців Криму?

– Позитивні рішення цього історичного суду на користь України означатимуть не просто торжество справедливості, а й урок іншим державам планети, схильним до проявів агресії. Епоха судів над агресором уже розпочалася. І вона пришвидшуватиметься. Це тривалий судовий процес, і над позовом працювала велика кількість різноманітних фахівців. Саме на прикладі міжнародних судів сьогодні реформується судова система України. Але Росія вийшла зі всіх міжнародних судових інстанцій, що збереже російські суди ще кілька десятиліть у нецивілізованому стані. Хоча на сьогодні треба розуміти, що головний шлях визволення України полягає у військовій перемозі на фронті.

– Підрив греблі Каховської ГЕС, як ви знаєте, створив планетарну гуманітарну катастрофу. Під дію її наслідків, як повідомляється, потраплять мільйони людей, на багато років вийде з ладу Північно-Кримський канал, зруйновано промислові та цивільні об'єкти на площі понад 1000 га, більше 80 населених пунктів. Проте окупанти підірвали ще дамбу в селі Новодарівка Запорізької області, готуються до підриву кримського заводу «Титан», під загрозою Запорізька атомна станція. Як ви розцінюєте це ведення екологічної війни Росією?

– Однозначно, це екоцид, це воєнний злочин, це злочин проти людяності, це вбивство без зброї, це прирівнюється до застосування зброї масового ураження. Тільки засудження, протест і вимога до світової спільноти не мати справ із російським чудовиськом, об'єднатися для допомоги Україні.

Але тут є один аспект. Підрив дамби країною-терористом призводить до руйнування земель корінних народів, знищення історичної культурної спадщини України, кримськотатарського народу в Північному Причорномор'ї, зникнення самобутніх культур, що виникли на цих територіях. Підірвавши греблю, Росія на багато років перекрила воду в Крим, фактично повернула все кримське населення на 60-90 років назад. Так роблять лише варвари. Меджліс ухвалив із цього приводу свою заяву.

Наслідки підриву Каховської ГЕС (фотогалерея)

Мене дуже турбує байдужість світової спільноти, яка просто спостерігає за тим, що відбувається на півдні України, турбують спекуляції з приводу «хто підірвав». Багато в чому міжнародні громадські організації просто продемонстрували свою безхребетність. Водночас, проблема полягає в тому, що світові буде необхідно переформатувати міжнародні організації, щоб підвищити їхню ефективність після війни. Про це треба думати вже зараз.

– Наскільки я знаю, ви нещодавно повернулися з Туреччини, де, мабуть, спостерігали за виборами та інавгурацією президента Ердогана. Яке враження на вас справила політична ситуація в Туреччині, яка підтримує і допомагає Україні, яке майбутнє цієї підтримки? Які нові форми вона може набути, які нові форми відносин між Туреччиною та Україною можуть виникнути?

– Політична ситуація в Туреччині неоднозначна. Туреччина справді важливий стратегічний партнер України, і те, що там відбувається, нам не байдуже. Туреччина має велику кількість внутрішніх та зовнішніх проблем і головне – досить напружені відносини зі своїми сусідами та довготривалу антидержавну терористичну війну на території країни, що протікає з етапами різної інтенсивності.

Так от, українське суспільство цікавить, насамперед, можливість зміни зовнішнього курсу Туреччини щодо України. Але я бачу, що змін не буде. І не тому, що переміг Ердоган, а тому, що Туреччина, на думку турків, проводить досить збалансовану зовнішню політику і не має наміру відмовлятися від неї. Очевидно, саме такий зважений курс Туреччини відповідає й інтересам України, оскільки він з усіх можливих найбільш передбачуваний і стабільний. А мати стабільного сусіда – це вигода. Але річ у тому, що українські правозахисники чи медіа дивляться на події у Туреччині очима європейських чи навіть американських ЗМІ. Це не зовсім правильно, на мій погляд, потрібно розбиратися з урахуванням внутрішніх інтересів і проблем.

А з того, що я не можу прийняти і підтримувати в Туреччині, це сильний вплив російської пропаганди, якесь незрозуміле захоплення Росією. Туреччина має складні відносини зі США, негативно ставиться до них, і це ставлення іноді проєктується на Україну.

– Гаяно, Україна і Туреччина знають вас як досвідчену професійну журналістку. Ви творець і багаторічний керівник українсько-турецького інформаційного агентства, виступали у багатьох інших медіа. Викладаєте журналістику студентам. Зараз ви є докторантом Інституту журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, днями вийшла ваша нова монографія. Розкажіть про ваше дослідження та його висновки.

– Моя монографія присвячена подіям у медійній сфері Криму після окупації 2014 року. Загалом окупація Криму – це унікальна подія кінця ХХ і початку ХХІ століть, і не лише тому, що з нею розпочалася наймасштабніша на європейському континенті після Другої світової, війна. На жаль, війни, навіть у XXI столітті, хоч і не такі великі, це не виняток у світі. Справа в тому, що саме з початку війни у 2014 році світ заговорив про переформатування та перегляд архітектури і системи світової безпеки. Якщо дуже спрощено і коротко, то система безпеки не може бути такою, що одна країна тероризує весь світ, а світ не має жодного інструменту, щоб зупинити цю дурну країну.

А для Криму окупація спричинила примусове переформатування у всіх сферах життєдіяльності. Я взяла лише одну сферу – медійну, але намагалася простежити за подіями, що відбувалися. Зрозуміло, всього не охопити, і крапка у такій роботі ще не поставлена. Але все, що з нами відбувалося тоді й зараз – це предмет ще не однієї дисертації та монографії.

І ще один момент. Крим – це квінтесенція нашої політики формування державної ідентичності, поле для роботи над помилками. Що зробили правильно, а що не треба було робити ці 30 років? Це не дуже приємно, ніхто не любить критику, але без цього неможливе повернення та відродження Криму у всіх сенсах.

– Ви маєте можливість порівняти стан української, російської, міжнародної журналістики в розвитку. Чи могли б оцінити, як змінилася українська і світова журналістика за час після розпаду СРСР та після початку широкомасштабної війни Росії проти України?

– Це дуже об'ємне питання. Якщо взяти за основу такий показник, як свобода слова, то я вважаю, що і світова, і українська журналістика мають однакові тенденції: ми, як і у багатьох країнах світу, маємо право та можливість говорити і бути почутими. Але численні приклади постійно демонструють, як у Криму та в Росії обмежується свобода слова, свобода висловлювання думок. Журналісти та громадянські журналісти зараз тримають головний удар. Це Наріман Джелял, Владислав Єсипенко, Ірина Данилович та багато інших. Це приклад боротьби з тоталітарним режимом, професійної честі та взагалі професіоналізму.

– Як зазначають аналітики, у Криму після витіснення професійної журналістики та знищення свободи слова виникла громадянська журналістика. Ці люди ризикнули своєю свободою заради утвердження свободи слова в Криму, 15 із них уже тривалі терміни перебувають за ґратами путінського режиму. Як ви оцінюєте роботу цих журналістів та об'єднання «Кримська солідарність» у боротьбі за свободу слова у Криму?

– Відбулася певна еволюція громадянського журналістського руху в Криму. Якщо спочатку вони працювали не дуже системно, були помилки, то потім можна говорити про професійне зростання всіх журналістів. Вони на цьому етапі історії Криму, надаючи достовірну інформацію, відіграють велику роль у збереженні нашої ідентичності та віри в Перемогу. У мене в монографії окремий розділ присвячений саме громадянській журналістиці. Я проводила опитування громадянських журналістів Криму і писала статті та повідомлення.

– Як політикиня та журналістка яким ви бачите Крим після закінчення війни?

– Я бачу його квітучим. Українським, кримськотатарським. Тому що те зло, яке в Україну принесла Росія, не може бути тривалим. Я просто хочу вірити, що цих ворогів українців і кримських татар, ворогів усього людства буде вигнано з Криму. Я ненавиджу країну Росія з її агресивною політикою, яка принесла вбивства, руйнування, ненависть та горе в Україну. І щодо неї не потрібно пісень про толерантність. Їх не повинно бути у Криму. Крим може бути успішним лише без Росії. У Росії він не мав і не має жодних перспектив. Росія ще жодного народу, жодної території не зробила щасливими.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.