Оліас Барко – французький режисер і продюсер, який привіз до України Жана Рено для зйомок стрічки «Холодна кров» у Карпатах у 2019 році, а в 2020-му – Жан Клода Ван Дама для зйомок фільму «Останній найманець», на замовлення компанії Netflix.
Також зі своїм партнером Жан Шарлем Леві, до початку війни, Оліас привозив в Україну проєкти для Canal+ та Universal studio. Він же створив зі своїми колегами відео «Париж під бомбами», яке назбирало понад мільйон переглядів у соціальних мережах для того, щоб візуалізувати жахи війни в Україні. Радіо Свобода зустрілася з Оліасом Барко у Каннах під час кінофестивалю.
– Як виникла ідея cтворити відео «Париж під бомбами» для соцмереж, де літаки бомбардують французьку столицю, зокрема Ейфелеву вежу. Чи досягли Ви ефекту, якого очікували?
Оліас Барко: Все дуже просто, ідея прийшла до мене, тому що я був дуже злий, як і багато українців у той час. Я не знав, що робити, бо я – не солдат. Тому я подумав, що хотів би зробити щось, аби привернути увагу французької громадськості і політиків, спитати в такий спосіб – як Ви збираєтеся реагувати, якщо таке станеться у Парижі?
Ми маємо справу з небезпечним божевільним, яким є Путін, і він не зупиниться на Україні, він піде далі, а ми все одно рано чи пізно надішлемо літаки та протиповітряну оборону. Тож мій заклик був – треба робити це зараз, на початку вторгнення!
Якби Захід почав це робити у березні 2022 року, то скільки смертей можна було попередити
Як бачите, в результаті, це зайняло більше року, а якби Захід почав це робити у березні 2022 року, то скільки смертей можна було попередити! І, в цілому, якби Захід відразу так допомагав як зараз, то все було б зовсім по-іншому.
А щодо ефекту, то були люди, яким фільм сподобався, вони говорили, що це чудова робота, а були і ті, хто дійсно повірив, що Росія атакує Париж. Вони були обурені!
Було багато теле- і радіопередач з дебатами про цей фільм, виступи «за» і «проти».
Але я хочу наголосити, що на початку я не говорив, що це я зробив це відео зі своїми колегами, бо не хотів переносити на себе увагу. Ми просто відправили цей мініфільм до Міністерства культури України, а вони вже потім його поширили.
Оліас Барко з Жаном Рено на зйомках фільму «Холодна кров» на озері Синевир. Україна, зима 2019 року
– У березні, коли ви поширювали відео з України, французькі медіа повідомляли, що Ви долучилися до лав української армії. Можете розповісти про цей досвід?
– Ви знаєте, я продюсував і знімав фільми в Україні, зокрема я привозив в Україну Жана Рено, Жан Клод Ван Дама. У мене була команда охоронців для наших акторів. Вони всі були українцями і вже тоді мали досвід війни на Донбасі.
Мій український головний режисер монтажу загинув на війні, як солдат.
Коли 24 лютого в Україну прилетіли російські ракети, вони всі пішли захищати свою країну. Мій український головний режисер монтажу загинув на війні, як солдат.
Тож ці люди поїхали воювати, а я до них приєднався і був з ними. Але, як Ви знаєте, в Україні є не лише армія, а і незалежні батальйони добровольців. Ось я до них приїхав, привіз з собою різне спорядження – нічні окуляри, бронежилети, каски.
На початку широкомасштабної війни не вистачало спорядження, а ці люди воювали під Києвом, я був з ними на їхній базі. Я не можу надати більше інформації, але я був достатньо довго, щоб побачити весь жах того, що відбувалося у той час.
Потім я повернувся до Бельгії, бо мені пощастило, що я маю право виїжджати з України і повертатися. І у Брюсселі я домовився з мером міста Філіпом Клозом організувати гуманітарну допомогу українцям. У травні ми приїхали до Києва з кількома машинами швидкої допомоги і медикаментами та передали все Володимиру Кличку.
Оліас Барко під час розмови у Каннах
– І потім Ви вирішили зняти документальний фільм про війну в Україні?
– Так, це була вже моя третя поїздка в Україну з лютого 2022 року. Я поїхав у червні разом зі своєю дружиною Віталією знімати документальну стрічку про жінок в українській армії.
Ми вирішили розповісти історії шести сильних, красивих українських жінок.
Ми вирішили розповісти історії шести сильних, красивих українських жінок. Кожна з них займається своєю справою в армії. У нашому фільмі шість жінок: снайперка, капітан артилерії, танкістка, саперка, операторка «Стугни» і волонтерка, яка допомогла вивозити дітей з Маріуполя, поки це було можливо.
Ми поїхали знімати наш документальний фільм на південь, на схід… І тут я побачив справжні жахіття.
Ми були у маленькому селі Полтавка у Донецький області, воно було повністю зруйноване росіянами. В якийсь момент я зупинився, бо чим далі я їхав, тим більше занурювався в жах від того, що бачив.
Оліас Барко і Жан Рено
Ми, в Європі, не говоримо про психічне здоров'я тих людей, які потрапили під ракетний обстріл, про всіх тих, хто пережив насильство
Тож я сказав собі: «Стоп!». Я мав поїхати з Україну і прийти до тями, бо моя психіка вже не витримувала. Я втрачав здоровий глузд, не міг спати вночі, а коли засинав, то снилися жахіття. Але я поїхав, а українці лишаються на полі бою або у своїх домівках.
Ми, в Європі, не говоримо про психічне здоров'я тих людей, які потрапили під ракетний обстріл, про всіх тих, хто пережив насильство… Тож, мій документальний фільм ще не дороблений, але я хочу приїхати цього літа і дозняти його – про те, як ці жінки продовжують захищати свою країну.
Оріхів, Запорізька обл. Наслідки авіаудару по місту КАБами: керованими авіабомбами. 25 травня 2023 року
– Тобто, на власному досвіді Ви зрозуміли, що в Україні може бути велика проблема з психічним здоров’ям людей, які пережили і досі переживають війну?
– Коли приїжджаєш в Україну з французької сторони, то можеш в якийсь момент зупинитися і повернутися додому, в Європу. А коли це твій дім розбомбили, твій чоловік загинув, твоя донька загинула, твої тварини загинули… Або ти живий, але без двох ніг. Як з цим жити?
Я вважаю ганьбою, що ми не говоримо про це на Заході.
Я був у госпіталях у Львові та у Києві. Я бачив людей, яких привозили з фронту, дітей, покалічених на все життя.
І я вважаю ганьбою, що ми не говоримо про це на Заході. Французькі медіа говорять про зброю, про війну, але не про психічне здоров'я всіх цих людей. Я вже не кажу про зґвалтування!
Бо, коли ми дивимося новини про війну в Україні, складається враження, що ми переглядаємо серіал на Netflix. А я був на фронті, я був в Ірпені і Бучі, у Полтавці під Донецьком, я був на півдні, я бачив цих 20-річних дітей!
У них більше немає облич, у них дірка в обличчі з трубкою, через яку вони дихають. Це цілі покоління людей покалічені не лише фізично, а і психічно, а у західних ЗМІ говорять про те, чи будемо ми поставляти F16 і танки «Абрамс», чи ні. А я б хотів, щоб вони говорили і про це теж, не лише про зброю, хоча, звісно, вона необхідна.
– Ми зараз у Каннах, на кінофестивалі, це унікальне місце для донесення інформації про війну в Україні. Як на Вашу думку, що світ кіно може зробити для України?
– Каннський кінофестиваль відкрився тим, що Катрін Деньов прочитала вірш Лесі Українки, це було чудово, дуже красиво.
Але я не розумію чому в конкурсній програмі повнометражних фільмів немає української стрічки. Звісно, це рішення фестивалю, але я бачив дуже гарні і якісні українські фільми, набагато кращі та цікавіші, ніж ті, які я зараз бачу у Палаці фестивалів у конкурсній програмі.
Самі фільми – це вже зірки, дуже потужні
В українських фільмах, звісно, немає зірок, які можуть красиво пройтися червоною доріжкою, але самі фільми – це вже зірки, дуже потужні. Але, знову ж таки, це не від мене залежить, це вибір фестивалю.
Інше питання – до самої України. Французький національний центр кіно та анімації (CNC) створив ґрант у розмірі 500 000 євро для підтримки української кіноіндустрії. Нещодавно була подія, присвячена цьому у Каннах, але голова Держкіно проігнорувала цю подію і я цього не розумію, як і мої французькі колеги-продюсери.
Ми робимо все, що можемо на нашому рівні, але українці теж мають долучатися і більше представляти свою країну, зокрема у Каннах.
Your browser doesn’t support HTML5
Фільм про українських біженців показали в Каннах: що розповів режисер і героїня?
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.