Українсько-польський кордон: Історії українських біженців (фотогалерея)

Вадим, Ніна, Олена, коти Ясик і Поліфік,
місто Часів Яр Донецької області

«​Їдемо з міста Часів Яр, це 100 кілометрів від Донецька. Ми пережили 2014 рік, коли над нашими будинками пролітали снаряди. Але цього разу ми не витримали. Ми виїхали через Вадима (хлопець на візку – РС).

У місті не вистачає переносок для тварин. Нам вдалося знайти лише одну. Тож коти б’ються один з одним всю дорогу, не можуть ужитися».​

 

 

Юлія і Вікторія,
Харків

«Молодшій доньці всього рік. Позавчора ми виїхали з Харкова. Ми живемо у висотному будинку. З маленькою дитиною ти не будеш бігати невпинно в бомбосховище.

Найстрашніше, коли над твоїм будинком пролітають військові літаки. Я чула звуки літаків, хапала малу серед ночі, бігла в коридор в одній нічній сорочці, потім поверталася, потім знову бігла. Мені було так страшно, у мене руки тремтіли.

Стосовно Росії – навіть слів не маю. Ми просто не очікували цього. Ми лягли спати і все було добре. А вранці мене розбудила моя старша дочка і сказала: «Вставай, війна почалася».

Як це можливо? Російські війська обстріляли автомобіль наших родичів. Мирні люди, проходили контрольно-пропускний пункт у своїй машині. Військові побажали їм щасливої ​​дороги, а потім розстріляли машину. Вони вижили, їх врятували речі в машині.

Далі ми поїдемо до знайомих у Німеччину».

Марія,
Сарни, Рівненської області

«Мені 72 роки. Вся родина залишилася удома. Я йду одна. У Німеччині ми зустрінемося із племінницею. Дуже боляче, дуже тривожно. Без сліз неможливо. Вбивають маленьких дітей, руйнують будинки та лікарні. Це дуже важко…»

Оксана, Ксенія і пес Мотя,
Охтирка, Сумська область

«Ми п’ятий день у дорозі. Коли було останнє бомбардування, у нас вибило шибки. Навіть не від бомб, а від того, що летіли літаки. Не могли більше залишатися. Від 24 лютого майже весь час сиділи в підвалі. Було дуже холодно, він нічим не був обладнаний.

Ксюша – скрипалька. Її вчитель музики порадив нам їхати до Львова. Але у Львові теж сирени, весь час здригаєшся. Подзвонили з Дортмунда, запропонували Ксюші навчання у музичній школі. Зараз це найголовніше. У музиці, якщо довго без тренувань, то це дуже погано».​

 

Лілія і собака Рокі,
Львів

Наталя і собака Моль,
Чернігів

«Ми третій день їдемо з Чернігова. Нам дуже пощастило вибратися звідти».

Ростик, Остап, Ігор,
Львів

«Ми їдемо до Німеччини. Сподіваюся, лише на 2 тижні. Погостюємо і повернемося назад в Україну».

Валентина, 84 роки
Київ

Захар і Назар,
Рівненська область

Лілія та Ірина,
Лебедин, Сумська область

«Ховалися у підвалах. Залишилися без світла, води. У нас якраз випав сніг. Тож сніг топили і так пили.

Просто не віриться: маємо ХХІ століття. Усі жили мирно. Не очікували такого від росіян.

Ідемо, не знаємо куди. Куди-небудь» .

Оксана та Олена,
Мелітополь

Софія і собака Мілка,
Суми

Аня і Ярик,
Черкаси

«Ми брат і сестра. У дорозі понад добу. 6 годин простояли в черзі на кордоні. Вже досить холодно».

Світлана і собака Рой,
Луганська область

«Ми їдемо другий день. Собака перебуває в сильному стресі, у нього було кілька нападів дорогою».