Порятунок Софійки та її морської свинки Пепи: евакуація цивільних з Луганщини (фоторепортаж)

Шлях до звільненого села веде через розбиті вщент села, де точилися запеклі бої

Спалена ворожа техніка на узбіччях, посічені дерева уламками снарядів, поля, усіяні нерозірваними снарядами російських «Ураганів», свіжі сліди прильотів від артилерії та мінометів

Зруйнована церква в одному з нещодавно звільнених сіл. Тільки тепер волонтерам вдалося потрапити до села Макіївка, щоб евакуювати місцевих жителів. Перед цим було п’ять днів невдалих спроб. .

Місцевий житель Сергій Вікторович і волонтерка Ольга Зайцева. «Я на передовій з із перших днів, з нуля вивожу людей у більш безпечне місце. Далі інші волонтери підхоплюють їх. Везуть далі. Коли ти можеш допомагати людям, йде емоційна віддача», – розповідає Зайцева поки ми ідемо на інший край села.

Біжимо із сином Сергія Вікторовича на сусідню вулицю, щоб повідомити про евакуацію. Село «тоне» в багнюці, звуки осінньої зливи змішуються з розривами артснарядів. Наше пересування ускладнювалося калюжами та грязюкою, в якій можуть залишатися небезпечні вибухові предмети. Територія замінована.

Люди знали про евакуацію, вони беруть найнеобхідніші речі і зі сльозами прощаються із своїми будинками

Заходимо в один із будинків, на кухні пахне свіжесмаженими млинцями, а на столі стоять живі квіти

Господар Микола Миколайович відмовляється виїжджати: «В мене тут всі мої похоронені. Я тут залишусь». Намагаємося його переконати. Часу обмаль, обстріл не стихає.

Ми прощаємося, міцно потискуючи один одному руку, висловлюючи єдине побажання – удачі. На прощання чоловік каже:«Суджено – виживу, не суджено …», і  махає  рукою

Все навколо змішується в одну мелодію війни: гавкіт собак, розриви "Гградів" та важкої артилерії росіян, плач жінок, які залишають свої домівки…

Софійка разом із мамою та морською свинкою Пепою залишають свій дім. Напередодні в їхній будинок прилетів російський снаряд.

Тато Софії показує свій зруйнований будинок. 

Зройнований будинок, понівечені людські життя

Тато Софійки стоїть на веранді напівзруйнованого будинку. Він вирішив залишитися у селі. Донька про це поки не знає. 

У руках дівчинки Пеппа – її морська свинка

Софійці одинадцять років. Вісім місяців вона провела в окупації, часто довго пересиджуючи обстріли в погребі – єдиному укритті

Мама дівчинки каже: «Добре, що ми її навчили падати на підлогу бігом і до стінки, а то вбило б. Цілу ніч не спали, [російські солдати – ред.] стріляють по селу, взагалі хворі люди. Розбомбили нашу вулицю, ну і що, що ми кричали «Слава Україні». Ми ж українці і Україну чекали, а не цих байраків» 

Софійка дізналася, що тато не їде разом із нею та мамою, а залишається в селі

Люди вантажать речі в машину і виїжджають із села. Артобстріл не припиняється

Свинка двічі потрапляла під обстріл, її клітку теж рознесло, і тваринка разом із людьми втратила свою домівку

За всю дорогу до евакуаційного пункту дівчинка не випустила свинку з рук, час від часу годувала її морквою, і тримала її за пазухою, щоб вона не змерзла 

«Щастя моє, ти приїхала! Ти що, свинку забрала?», – каже Софійчина тітка. «Звісно, вона ж пів війни вже прожила», – відповідає дівчинка, притискаючи Пепу до себе і цілуючи її.

Мама, донька та тваринка евакуйовані на західну частину України