Спеціально для Крим.Реалії
Шість років минуло з моменту анексії Криму, але життя на півострові за лекалами загарбників не налагоджується, «вітриною російського добробуту» він так і не став.
Значна частина кримчан не пориває зв'язків з Україною, чекають звільнення. Безперервні фестивалі та свята, які транслюються владою на всіх каналах, багатьом уже набридли, в «успіхи» ніхто не вірить. В аграрному секторі, промисловості, у курортних регіонах триває криза, зумовлена жорстким дефіцитом води. Все гостріше водні проблеми у військових частинах, густо натиканих півостровом ‒ навколо Феодосії, Євпаторії, Джанкоя, особливо в Севастополі.
Незважаючи на пуск двох нових станцій електроенергії все одно не вистачає, тому тепер «віялові вимкнення» російській владі доводиться маскувати. Раз у раз на сайтах з'являються повідомлення, що цілі райони міст і десятки населених пунктів будуть вимкнені упродовж одного дня на «протиаварійні роботи» і «профілактичний ремонт». Але з якого це часу аварії стали плануватися, а вимкнення проводяться одночасно на декількох десятках густонаселених вулиць?
Владі не вдалося вирішити ні міжнаціональні проблеми, ні вузькі місця в медицині Криму, ні в освіті. На весь Крим, по суті, залишається пара регіональних банків, фінансисти, які поважають себе, незважаючи на примус, не хочуть працювати в умовах санкцій. Хоча влада невпинно «бореться» з подорожчанням життя, ціни безперервно ростуть, особливо на продовольство. У постачанні, незважаючи на міст і залізницю через протоку, трапляються постійні зриви, у дефіциті опиняються цілі групи товарів. Бізнесмени незадоволені жорсткими умовами та непосильними штрафами.
Кримчани все більше розуміють, що причиною криз та обмежень є російська окупація, тому зв'язок з Україною або переїзд на Батьківщину залишається для них єдиним виходом
Гучна пропаганда неіснуючих успіхів на всіх каналах перестає діяти, хоча журналісти проводять одну спецоперацію відволікання уваги від кризових проблем за одною. Кримчани все більше розуміють, що причиною криз та обмежень є російська окупація, тому зв'язок з Україною або переїзд на Батьківщину залишається для них єдиним виходом.
Що в таких ситуаціях вирішила робити російська влада Криму? Її дії показують, що поряд зі спецопераціями відволікання уваги кримчан від провалів влади, запущені цілі спецпрограми дискредитації всього українського, аж до заперечення її існування. Брехня щодо України побутувала й раніше, але річниця «кримської весни» цього року привела до різкого зростання частоти, широти та цинізму в обмані кримчан.
Пам'ятається, Володимир Константинов, тоді ще спікер українського парламенту автономії, в березні 2014 року під час інтерв'ю в Москві після «приєднання» півострова сказав російським журналістам, що України як держави вже не існує. Це зрозуміло ‒ в Україні була криза влади, він сподівався, що Росія взагалі захопить Україну, і йому не буде перед ким відповідати за зраду. Але не вийшло. І через шість років життя створена Володимиром Константиновим «республіка» так ніким і не визнана, судові тяжби замучили, надій на визнання немає, а Україна ‒ ось вона, поруч, член ООН, її визнають і з нею рахується весь світ. Навіть більше ‒ Україна успішно воює з загарбниками, її підтримує і ООН, і Євросоюз, і НАТО, і надії на те, що відповідальності за зраду батьківщині вдасться уникнути, все менше й менше. Ні тоді ні зараз українська держава помирати не збиралася, і не збирається...
Але фантазії про неіснування України Володимир Андрійович експлуатує постійно. Наприклад, 26 лютого на «святковій» сесії «держради» він сказав: «Та й немає вже тієї Української держави, в якій ми колись жили. Те, що за звичкою називається «державою Україна», повністю втратило будь-яку легітимність. І все, що там відбувається: ухвалення законів, укладання договорів, проведення виборів ‒ у правовому сенсі мізерне...»
Дивна у спікера логіка. Де ж «усе» повністю нелегітимне: в Україні, де вся влада та ухвалені закони ніким не піддаються сумніву в частині їх легітимності, чи в Криму, де усі ухвалені під його керівництвом «закони» вже зараз визнаються міжнародною спільнотою нелегітимними й будуть визнані недійсними з моменту ухвалення, як тільки в Росії встановиться нормальна влада?
Інша тенденція, не менше примітна своєю абсурдністю. Видно, і спікер, і журналісти реалізують ще й програму презентування українського суспільства як деградуючого, і «нелюдського». Намагаються, не покладаючи пір'я і не звертаючи уваги на реальність.
Наприклад, редактор «Крымских вестей» Ірина Іванченко, і депутат «держради» Юхим Фікс з приводу подій у Нових Санжарах спорудили такий діалог: «Ви в «Крымских вестях» багато розмірковували про деградацію українського суспільства... А тепер по телевізору її показали на власні очі. Людей варварською політикою, поширенням ідей нацизму перетворили на біомасу. Кожен дере горлянку, витріщивши очі, за себе. Біснуються тітки в хустках. І проти чого? Проти своїх же українців, зауважте, з медичним висновком «здоровий»! Б'ють скло в автобусах. Палять гуму, яка поширює сморід. Я шокований».
Це цинічно тому, що обидва знають, що «картинку для телевізора» влаштували спеціально. За інформацією Секретаря РНБО України Олексія Данилова, який більш обізнаний ніж Фікс, «підбурювали натовп професійні провокатори...» На знімках зафіксовані обличчя проросійських завсідників з інших міст і сіл. Тому це не «деградація українського суспільства», а всього лише матеріал для кримських проросійських пропагандистів.
До теми «деградації» доклав свої думки й Володимир Константинов. «Деградація, на жаль, торкнулася не тільки Української держави, якої по суті вже немає. Вірус деградації проник в українське суспільство, охопив широкі маси українського народу. Інакше ж не пояснити, чому ці люди не вийшли на захист конституційного ладу України, проти знесення пам'ятників, проти вбивства співгромадян на Донбасі, натомість піднялися на протест через розміщення в сусідньому санаторії евакуйованих з Китаю. Це неминучий розвиток процесу знелюднення, початок якому покладений на Майдані...»
Це нонсенс кримської задзеркальної реальності ‒ людина, явно усвідомлює нелегітимність очолюваної ним «республіки», її «конституції» та «законів», але звинувачує в цьому визнану світом легітимну державу, яку він свого часу зрадив
Але навряд чи кримчани повірять спікеру, тому що таких же переодягнених під місцевих жителів провокаторів вони бачили у 2014 році на своїх мітингах.
Рішення президента України Володимира Зеленського встановити День кримського спротиву російській окупації на честь 26 лютого, коли проукраїнські активісти своїм мітингом зірвали проведення сепаратистської сесії, очевидно зачепило Володимира Константинова за сильно живе. Він знову повторив свої фантазії: «Тієї України, в яку ми входили, отримавши в 1992 році Конституцію з особливими правами, ставши частиною унітарної держави, на жаль, більше не існує. Документальні кадри про події на Майдані унаочнюють, як вбивали цю країну. У ній вбили все: Конституцію, органи влади... Немає такої країни».
Це нонсенс кримської задзеркальної реальності ‒ людина, явно усвідомлює нелегітимність очолюваної ним «республіки», її «конституції» та «законів», але звинувачує в цьому визнану світом легітимну державу, яку він свого часу зрадив.
А той факт, що спікер усвідомлює нелегітимність свого крісла, підтверджують його ж слова. Під час російської Лівадійської конференції у листопаді 2019 року Володимир Константинов говорив: «Громадська думка на Заході рухається в бік визнання Криму. Цей факт відбудеться, я в цьому абсолютно переконаний, відбудеться він без якихось гучних заяв, гучних актів, як само собою зрозуміле, просто відвалиться як наріст і все, і Крим стане органічною частиною Росії, і ніхто більше запитань ставити не буде, чий він, як він». Приблизно так мріє трамвайний злодій про те, що пасажири хоч і помітили витягнутий ним гаманець, але злякаються і промовчать, не схоплять його за руку, йому вдасться тихо вийти неспійманим і скористатися краденим.
Ці заперечення реальної України свідчить про те, що Володимира Константинова та його соратників мучить страх. Їм страшно визнавати українські реалії, тому що навіть під час розпочатої ними війни країна розвивається успішніше, ніж фейкова «республіка Крим», а кримчани визнають, що в Україні жити краще, ніж у Криму. Тому російська кримська влада дійшла до такого віртуального кульбіту, що переносять на колишню батьківщину власні реалії. Якщо України нібито «вже немає», її закони нібито «нелегітимні», а її дії нібито «в правовому сенсі є нікчемними», значить, і відповідати не має перед ким, значить, анексія Криму хоч чимось виправдана.
Так їм хочеться. Але кримчани знають, що все навпаки. Україна ‒ ось вона, розкинулася за Перекопом «явно, грубо, зримо», і це доводить навіть той факт, що кримські «політики» хвилюються та спішно реагують на найменшу новину з-за Перекопу, тому, що Україна є і буде, ‒ зокрема і в Криму.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції