Довгобуд пам'яті: як у Криму «заморозили» увічнення жертв депортації

Підконтрольна Росії влада Криму п'ять років обіцяє створити меморіальний комплекс у пам'ять про жертв депортації представників різних народів з півострова. Він мав з'явитися ще торік на залізничній станції «Сюрень» у Бахчисарайському районі, де в 1944 році був один з найбільших пунктів примусової висилки кримських татар до Середньої Азії. Цей проєкт мав продемонструвати зусилля кримської влади з налагодження міжнаціонального порозуміння в Криму. Меморіал в результаті перетворили на довгобуд.

«Меморіальний комплекс ‒ це данина поваги тим, хто не дожив до нинішніх днів. Ми зобов'язані зробити все від нас залежне, щоб подібна трагедія ніколи більше не повторилася. У першу чергу, особливий тягар відповідальності лежить на політиках, оскільки саме в їхніх руках зосереджена влада. Від того, який приклад ми будемо подавати всім кримчанам, залежить те, як люди ставитимуться один до одного. Ми маємо не словом, а ділом показати, що дружба, злагода і мир ‒ це поняття, які посідають чільне місце в житті кримчан», ‒ з такими словами підконтрольний Росії глава Криму Сергій Аксенов закладав капсулу на місці майбутнього меморіального комплексу на залізничній станції «Сюрень» у Бахчисарайському районі в пам'ять про жертв депортації з Криму.

Через рік там зусиллями «Російської залізниці» встановили вагон-теплушку та фрагмент рейок. Відкрити меморіальний комплекс обіцяли ще у 2019 році. Але до 76-річчя трагічної для кримських татар дати ‒ річниці депортації з Криму ‒ на цьому місці, як і раніше, стоїть вагон-теплушка, що викликає неоднозначні дискусії у кримському суспільстві.

Копія вагона за 6 мільйонів

Залізнична станція «Сюрень» у Бахчисарайському районі у 1944 році була одним з найбільших пунктів збору і депортації кримських татар. З неї радянська влада депортувала, за оцінками істориків, понад 70 тисяч кримських татар ‒ жителів Бахчисарайського району, Севастополя та найближчих селищ, а також Алуштинського та Ялтинського регіонів. Це місце фігурує в багатьох свідченнях тих подій і проєктах увічнення пам'яті жертв депортації.

У 2015 році підконтрольна Росії кримська влада ініціювала створення там меморіалу. За задумом чиновників, меморіальний комплекс передбачав, окрім залізничного вагона, будівлю музею, мечеть, каплицю, скульптурну експозицію, стелу «Відродження народів Криму», а також альтанки та фонтан. Проєкт оцінили у 500 мільйонів рублів.

Для майбутнього меморіалу презентували понад десяток проєктів. За підсумками конкурсу переможцем визнали скульптурну композицію московського скульптора Салавата Щербакова. Він відомий участю в багатьох пропагандистських проєктах російської влади. Скульптор, зокрема, створив пам'ятник «ввічливим людям» у Сімферополі.

Ескіз майбутнього Меморіалу жертвам депортації з Криму на залізничній станції «Сюрень» у Бахчисарайському районі. Фото з сайту російського Міністерства будівництва та архітектури Криму

У травні 2016 року здали першу чергу майбутнього комплексу. Фрагмент залізниці та встановлений на ній вагон-теплушку, над якими працювала компанія «Російська залізниця», коштували 6 мільйонів рублів.

Вагон-теплушки на місці меморіального комплексу на залізничній станції «Сюрень»

«Нам буде соромно за цей об'єкт»

На той момент віцепрем'єр підконтрольного Росії уряду Криму, а нині депутат Держдуми Росії Руслан Бальбек повідомляв, що меморіал збудують за два роки й анонсував завершення основної частини робіт у 2017 році.

Руслан Бальбек

«Завдання підрядника ‒ скласти план-графік будівельних робіт так, щоб ми вклалися у два роки ‒ максимальний термін, відведений на будівництво меморіального комплексу. Перша черга ‒ це облаштування території та встановлення макета-копії «товарного» вагона, вже реалізована цього року (в 2016 році ‒ КР). Очікуємо, що наступного року (в 2017 році ‒ КР) основна частина робіт буде виконана», ‒ говорив він.

Завершити будівництво комплексу планували до 2019 року. Але терміни перенесли на травень 2020 року. Міністр будівництва та архітектури підконтрольного Росії уряду Криму Михайло Храмов пояснив зрушені терміни проблемами з підрядником, який «ніяк не міг забрати кошти на рахунках». Також, за його словами, проблемою для комплексу став дефіцит води в Криму.

Михайло Храмов

Однак на початку цього року з'ясувалося, що пам'ятник досі не готовий. Міністр будівництва та архітектури Криму Михайло Храмов повідомив, що підрядник зірвав проєкт. За словами голови підконтрольного Росії Держкомітету у справах міжнаціональних відносин Криму Альберта Кангієва, будівельні роботи на об'єкті не виконувалися майже весь минулий рік. Тому зараз на залізничній станції ‒ вагон-теплушка, недобудовані будівлі та незавершені комунікації. «Підрядник встиг закінчити обробку будівель меморіального комплексу всередині та зовні, прокласти мережі водопостачання, каналізацію та електрику, встановив двері, вітражі, кондиціонери та сантехніку і частково поклав тротуарну плитку», ‒ пише РИА Крым.

За п'ять років створити цей меморіал не вдалося, незважаючи на щедре фінансування з російського бюджету. Альберт Кангієв 15 травня назвав чергову дату завершення будівництва меморіалу ‒ 18 травня 2021 року.

«Дякую Всевишньому, що у них не вийшло»

Активіст кримськотатарського національного руху Заїр Смедля, який разом з рідними пережив депортацію, бачить у цій ситуації давню традицію кримської влади.

«Різні діячі у Криму в різні роки ставили таку мету ‒ створювати меморіали в пам'ять про жертв депортації. Але їхньою метою, як правило, було не увічнити пам'ять кримських татар, а отримати з цього щось. На цьому «відмивалися» гроші. І ось тепер нам пропонують ідею з теплушкою. Суть цієї теплушки не в тому, щоб вшанувати пам'ять загиблих, а показати, що «можемо повторити». Це як натяк нам усім, що тепер кордони Росії для нас відкриті, Сибір і Далекий Схід чекають. І я вдячний Всевишньому, що у них це не вийшло. Тому що посил там саме такий, спотворений», ‒ сказав він Крим.Реалії.

Заїр Смедля

Водночас Заїр Смедля зазначає, що в Криму недостатньо увічнена пам'ять жертв сталінської депортації, оскільки на більшості місць пам'яті є лише гранітні камені з меморіальними табличками. А ось пам'ятників і меморіалів за 76 років з'явилися одиниці. Кілька пам'ятних знаків встановлені в Сімферополі. Серед них ‒ меморіал на території Кримського інженерно-педагогічного університету та пам'ятний знак біля ботанічного саду Кримського федерального університету імені Вернадського, а також меморіал у сімферопольському парку Салгирка і закладний камінь так і не збудованого пам'ятника жертвам депортації на бульварі Леніна біля сімферопольського залізничного вокзалу.

Меморіал у пам'ять жертв депортації кримських татар у ботсаду КФУ в Сімферополі

Закладний камінь пам'ятника жертвам депортації кримських татар у Сімферополі

У Керчі в 2003 році встановили пам'ятний знак «проти жорстокості та насильства» в пам'ять про жертв масової депортації з міста кримських татар, вірменів, греків, болгар, німців, італійців.

Пам'ятний знак «проти жорстокості й насильства» в Керчі

Також пам'ятник жертвам депортації встановлений у Севастополі.

Пам'ятник жертвам депортації кримських татар у Севастополі

А ось у більшості регіонів півострова ‒ тільки заставні камені та меморіальні таблички.

«По суті, пам'ятників жертвам депортації у Криму немає за кількома винятками. Хоча вони мали бути в кожному райцентрі. Люди мають знати, куди прийти згадати ці події. Це має бути нагадуванням усім про той страшний злочин проти людства і народів, про душі загиблих у цій депортації. Таким має бути послання цих пам'ятників. Сьогодні це особливо важливо, тому що нащадки чекістів намагаються повторити те, що було створене в Радянському союзі», ‒ вважає він.

Активіст пов'язує таку ситуацію із «суб'єктивним фактором», оскільки більшість чиновників, які багато років керують Кримом, на його думку, «виявляли неприязнь до кримських татар, непокоячись через їх повернення на батьківщину». «Цькування нашого народу в Криму відбувається досі, зокрема і з проявами екстремізму. Ці чиновники у 2014 році плавно перекочували під інші прапори і продовжують свою політику, підтримувані державною ідеологією», ‒ говорить Заїр Смедля.

«Залишаються люди, які не розуміють злочинності сталінського режиму»

Кримський історик, дослідник періоду воєн і революцій у Криму та на континентальній Україні, член вченої ради Науково-дослідного інституту українознавства Андрій Іванець зазначає, що ініціатива зі створення меморіального комплексу в пам'ять про жертв депортації з'явилася після того, як кримська влада заборонила традиційні жалобні заходи кримських татар у Криму.

«Ідея увічнення пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, а також депортованих німців, болгар, греків та представників інших національностей виникла, коли окупаційна влада Криму заборонила кримським татарам проводити традиційні жалобні акції так, як це було до 2014 року. Це був крок до нав'язування депортованим та їхнім нащадкам нового формату проведення днів пам'яті. В ідеологічному сенсі російська пропаганда подає це так, що в одному місці мають бути увічнені всі народи, депортовані з Криму. Така термінологія є не точною. Безумовно, злочини сталінського режиму щодо виселення з Криму представників різних національностей заслуговують осуду та пам'яті. Це одна з найбільш трагічних сторінок кримської історії. Але тотальна депортація всього народу стосувалася тільки одного народу в Криму ‒ кримськотатарського. І це найвища міра порушення колективних прав цього народу», ‒ говорить він.

Андрій Іванець

На думку Андрія Іванця, у Криму необхідна робота з увічнення жертв депортації не тільки за допомогою меморіалів, а й роз'яснювальної роботи.

«Те, що за останні десятиліття робота з увічнення у Криму пам'яті жертв депортації кримських татар була пророблена, ‒ це факт. Але чи достатня вона, питання дискусійне. Тому що в Криму досі залишаються люди, які не розуміють злочинності дій сталінського режиму або намагаються їх виправдати. І щоб працювати з цими людьми, необхідно використовувати всі можливі форми: і меморіальні, й інформаційні. Однак питаннями увічнення пам'яті жертв депортації мають займатися легітимні органи влади спільно з реальними представниками депортованого народу та етнічних груп», ‒ вважає історик.

Нинішні ж ініціативи кримської влади щодо увічнення пам'яті кримськотатарського народу в умовах заборони в Криму діяльності Меджлісу та невиконання Росією рішення Міжнародного суду ООН з її відновлення історик називає «цинічними і недоречними».