Верховна Рада України звернулася до ООН, парламентської асамблеї і національних парламентів із закликом засудити порушення прав корінних народів у Росії. У тексті постанови наводяться конкретні приклади порушення Москвою прав корінних народів: заборона діяльності національних партій, тиск на національні організації і товариства, обмеження права на освіту рідною мовою, втручання федерального центру в діяльність релігійних об'єднань.
Навіщо Україна втручається у це питання, який це може мати вплив – про це в інтерв’ю Радіо Донбас.Реалії розпитало історика й дослідника народів Росії Павла Подобєда.
– Як на мене, це надзвичайно важливе рішення українського парламенту, яке дає нам змогу як державі піднятися на абсолютно новий рівень у міжнародних відносинах. Не лише у двосторонніх відносинах з Російською Федерацією, а загалом, в нашому позиціонуванні себе як суб’єкта, а не об’єкта міжнародної політики.
– Вперше за часи незалежності України парламент видає таке звернення про утиски прав корінних народів в Росії. Що це означає, які може мати наслідки?
До 2014 року Україна значною мірою не мала власної, чіткої гуманітарної, військової, зовнішньої політики. Наша українська політика зводилася до такого собі «довколахатства». Ми не могли собі навіть уявити, що наші національні інтереси можуть якось суперечити національним інтересам Росії. Все, що відбувалося в Україні, завжди стосувалося Москви. Це і питання мови, і питання російської православної церкви, і підтримки конкретних проросійських організацій, політичних партій, окремих політиків, питання розміщення Чорноморського флоту на території України і багато іншого. Ця політика і призвела до втрати цілої низки українських територій в 2014 році. І починаючи з того ж року в Україні з’являються окремі голоси експертів, політиків, журналістів про необхідність вироблення наступальної політики Києва щодо Росії.
Що означає ця наступальна політика? Вона означає, що починаючи с 2014 року ми не можемо говорити про якісь паритетні взаємини між Україною та Росією: що ми втручаємося у якісь внутрішні справи сусіда, тому що він не втручається у наші, адже в 2014 році ці статус-кво був брутально порушений, і Україна вправі захищатися в будь-який доступний для неї спосіб і відстоювати свої національні інтереси.
Павло Подобєд
Яскравим прикладом може бути позиція цілої низки національних представницьких органів у Росії щодо анексії Криму і вторгнення на Донбас. Наприклад, позиція Меджлісу татарського народу, висловлена в 2014 році. Позиція конгресу ерзянського народу. Це представницькі органи, аналогом яких є, які в 2014 році однозначно висловилися на підтримку територіальної цілісності України. І ці представницькі органи корінних народів Російської Федерації зазнали утисків і переслідувань.
Очевидно, що в таких справах Україна не може стояти осторонь і десь співчувати лише на словах національним лідерам, які були позбавлені волі чи були змушені залишати Росію через свою політичну позицію.Це конкретні прізвища. Це Фаузія Байрамова, це Рафіз Кашапов, який став першим в’язнем сумління, політв’язнем, який був позбавлений волі за публічну позицію щодо Криму.