«Не думаю, що це колись переболить»: як кримчани захищали Україну

Історії цих людей різні, але схожі в одному: вони захищали свій дім і готові повертати Крим. З 2014 року багато кримчан вступили до Збройних сил України, деякі спершу пішли в добровольці, потім життя їхнє змінювалося. Інші не зламали присягу й з погонами вийшли з Криму. 14 жовтня вони разом з Україною відзначили державне свято ‒ День захисників і захисниць України. Офіційно це свято з'явилося у країні зовсім недавно, у 2015 році, але має довгу народну традицію.

Саме цього дня запорізькі козаки збирали раду та обирали гетьмана або кошового отамана. Свято заснували на тлі збройної агресії Росії на Донбасі та анексії Криму. Водночас указ, що встановлює Днем захисника Вітчизни 23 лютого, в Україні втратив чинність.

Хто вони, кримчани, які стали захисниками та захисницями України? Чому вони пішли на війну? Яким бачать майбутнє півострова захисники та захисниці України з Криму?

Ці та інші актуальні теми в студії Радіо Крим.Реалії в ток-шоу «Кримське питання» обговорював ведучий Олександр Янковський та його співрозмовники: український історик Володимир Бірчак, ексспікер Генерального штабу Збройних сил України Владислав Селезньов, ветеран АТО Рустем Халілов, ветеран АТО, журналіст Євген Лешан, ветеран АТО, підприємець Сергій Вікарчук, ветеран АТО, військовий медик Ірина Голосна.

Дата 14 жовтня має під собою глибоку історичну основу, розповідає в ефірі Радіо Крим.Реалії український історик Володимир Бірчак.

– По-перше, це велике релігійне свято Покрови пресвятої Богородиці, в українській історичній традиції Богородиця завжди захищала українське військо. Далі ми говоримо про армію УНР, де традиційно 14 жовтня складалася присяга. Під час Другої світової війни 14 жовтня вважалося офіційною датою створення Української повстанської армії ‒ єдиної сили, яка боролася за незалежну Україну. Після початку російсько-української війни у 2014 році ми, нарешті, почали позбуватися радянської спадщини. Нам потрібно розуміти, що 23 лютого 1918 року Українська народна республіка була окремою, незалежною державою, яка не мала нічого спільного з росіянами та Червоною армією. Ця Червона армія окупувала Україну й не дала їй реалізовуватися як незалежній країні, тому святкувати 23 лютого ‒ день організації Червоної армії ‒ не дозволено для України.

Володимир Бірчак, український історик

В Україні склалося розуміння, що армія вже не повернеться до радянських і пострадянських стандартів, каже в ефірі Радіо Крим.Реалії ексспікер Генерального штабу Збройних сил України, кримчанин і кадровий військовий Владислав Селезньов.

– Радує, що українська армія відходить усе далі й далі від радянських стандартів, і нові свята, забезпечення української армії за новими світовими стандартами – цьому підтвердження. Ось Крим завжди підтримував радянські свята. Чи стало це причиною того, що військові зламали присягу в момент окупації? Ймовірно, так. Але це проблема державного рівня: відсутність українізації Криму та комунікації з громадянами України, які проживали в Криму, призвело до того, що «кримська весна» поклала початок анексії півострова. Віра ‒ основний фактор у діях військового підрозділу. Зрозуміло, що кожен воює за свою країну, землю, сім'ю і кожен має бути впевнений у тому, що держава забезпечить гідний соціальний захист воїна та його сім'ї.

Владислав Селезньов, ексспікер Генерального штабу Збройних сил України

Ветеран АТО, кримчанин Рустем Халілов із 2015 року допомагає військовослужбовцям. У 2021 році він узяв в оренду базу відпочинку, щоб ветерани мали можливість не тільки відпочити, а й заробити гроші. Сьогодні Халілов згадує в ефірі Радіо Крим.Реалії, що виїхав із Криму, тому що не зміг змиритися з тим, що Росія увійшла в його дім.

– Я виїхав із Криму 18 березня 2014 року, брав участь у добровольчих загонах і лише у 2016 році підписав контракт зі Збройними силами України. За цей час армія змінилася, починаючи від постачання і навчання до ставлення держави до військових. Торік ми відкрили громадську організацію об'єднання учасників бойових дій кримських татар. Намагаючись займатися проблемами ветеранів, точно знаю, що порятунок потопельників ‒ справа рук самих потопельників. Це був соціальний проєкт ‒ база відпочинку, в якій я міг дати можливість відпочити побратимам. Розумієте, усі повертаються додому, а нам ‒ кримчанам, повернутися нікуди. Тому адаптація військових до мирного життя відбувається дуже важко. Ти повертаєшся і залишаєшся нікому не потрібним, особливо це стосується кримчан, у яких дім та сім'я на півострові.

Рустем Халілов, ветеран АТО

«Володимир Путін допоміг нам позбутися пацифістських ілюзій», ‒ так сьогодні про свій шлях до військової служби згадує в ефірі Радіо Крим.Реалії ветеран АТО, журналіст і кримчанин Євген Лешан.

– Я був упевнений, що Україна не дозволить нікому на нас напасти, але у 2014 році зрозумів, що це не так. Я зрозумів, що Україну треба відстоювати й відстоювати силою ‒ і вирушив до військкомату. Готуватися до війни потрібно ще в мирний час, усвідомив я тоді. Зараз я підписав контракт із територіальною обороною, займаюся підготовкою молоді до оборони нашої країни. Думаю, що головним фактором повернення Криму буде значне ослаблення Росії, жодна імперія не вічна. Це станеться. Але в будь-якому випадку, чим краще ми будемо підготовлені у військовому сенсі, тим простіше буде нам у цьому процесі.

Джемілєв, ветерани і переселенці: кримчани пройшлися окремою колоною на марші в Києві (фотогалерея)

Відмова від радянських традицій і створення власних святкових днів ще з 90-х років могла б змінити точку зору кримчан до 2014 року, про це в ефірі Радіо Крим.Реалії каже ветеран АТО, підприємець Сергій Вікарчук.

– Наш дім був окупований, і це несправедливо. Ми маємо повернути наш дім, відстоювати наші права, волю, захищати свою сім'ю, дітей. Часто, воюючи на Донбасі, ми говоримо, що воюємо за Крим. Для мене зрозуміло: звільнивши цю територію, ми поїдемо повертати наш дім. Я спілкуюся з кримськими воїнами ‒ у моєму колі таких хлопців понад 150 осіб, але кількість кримчан-воїнів, думаю, становить понад 10 тисяч осіб. Чинних військових, які вийшли з Криму, було не так вже й мало. Ті, хто вийшов із Криму, себе особливо не афішують. У моєму батальйоні було п'ятеро з Криму: з Ялти, Севастополя, Красногвардійська, Євпаторії та Перевального. Для мене служба ‒ це статус, повага, честь. До війни мені могли з докором говорити, що Київ не гумовий. Коли я повернувся з війни, такого при мені вимовляти вже не сміють.

Сергій Вікарчук, ветеран АТО, підприємець

Ветеран АТО, військовий медик Ірина Голосна вважає, що її історія кримської переселенки нічим не відрізняється від інших: залишила будинок, залишила друзів, влаштувала нове життя, але ніколи не забуде Крим, говорить вона в ефірі Радіо Крим.Реалії.

– До подій на Майдані я не цікавилася політичними питаннями й могла не знати прізвища прем'єр-міністрів, але у 2014 році я подивилася на нашу країну з іншого боку. Я виїхала з Севастополя, де була завідувачкою аптеки. У 2015 році я опинилася в Маріуполі в добровільному батальйоні. У 2017 році я звільнилася, але люди, які були на війні, не повертаються звідти остаточно доти, поки триває війна. Я й сьогодні думаю про Крим, про людей, які там залишилися, які виїхали. Я сумую, коли бачу красиві кримські фото. Не думаю, що це колись переболить.

День захисників і захисниць України у фото

(Текст підготувала Інна Аннітова)