День Росії у Криму: заходи під час епідемії та міфи про «споконвічно російський» півострів

У Росії та анексованому нею Криму 12 червня відзначили День Росії. Під такою назвою він існує з 2002 року, раніше це був День ухвалення Декларації про державний суверенітет Росії. На тимчасово окупованому півострові російська влада офіційно відзначає це свято, починаючи з 2014 року.

Як пише російське інформагентство ТАСС, на честь Дня Росії 2020 року група дайверів розгорнула під водою біля узбережжя мису Тарханкут російський триколор розміром півтора на два метри та прапор Криму. Російська влада Сімферополя проводила різні онлайн заходи ‒ концерти, програми та «години патріотизму». У Севастополі поклали квіти та вінки до Меморіалу героїчної оборони міста 1941-1942 років. Судячи з фото, учасники заходу не дотримувалися соціальної дистанції і не використовували маски та рукавички. Про те, як і навіщо проводять День Росії на півострові, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Російський громадський активіст із Криму Ілля Большедворов висловив Крим.Реалії думку, що масові акції під час епідемії коронавірусу недоречні.

– Останні шість років я щороку бачив, як люди з великим ентузіазмом відзначають цей день. Навіть до приєднання Криму до Російської Федерації (до спроби анексії Криму Росією ‒ КР) багато кримчан сприймали 12 червня як свято. Не можу сказати, щоб до нього було якесь скептичне ставлення. Принаймні, всі мої знайомі переважно ставляться до нього із захопленням. Але ті масові заходи, які сьогодні (12 червня – КР) відбулися у Сімферополі, в умовах епідемії коронавірусу, мені незрозумілі. Захворюваність аж ніяк не пішла на спад, у Криму зараз зростає кількість заражених ‒ причому не меншими темпами, ніж тоді, коли півострів закривали на карантин і запроваджували різні обмеження. Я думаю, що тоді це було виправдано, і заради свята скасовувати їх недоцільно і неприпустимо.

Кримський журналіст, голова наглядової ради «Радіо кримських громад» Олександр Янковський не вважає, що святкування Дня Росії на півострові коли-небудь було масовим.

– Відзначення цієї дати в Севастополі та в іншому Криму відбувалося по-різному. Севастопольські заходи були вкрай нечисленними. Наскільки я знаю, центральні російські видання просили місцевих журналістів не пропонувати матеріали про святкування Дня Росії в місті, якщо в ньому брали участь менше ста осіб. Збиралося набагато менше людей, і таким чином ці заходи не потрапляли у стрічки російських інформагентств. В іншому Криму не було ні офіційних, ні напівофіційних акцій до Дня Росії, і вже тим більше не було масових виходів на вулицю, автопробігів із прапорами тощо. Я пам'ятаю, що в 2013 році активісти руху «Севастополь-Крим-Росія» пропонували людям повісити російські прапори на балконі, пояснюючи це тим, що виступають за дружбу між Україною та Росією. Проте, прапори кримчани не вішали.

За оцінкою Олександра Янковського, більшість кримчан загалом аполітичні і використовують День Росії лише як зайвий привід відпочити.

– Тобто я не сказав би, що він щось означає для кримчан із ідеологічної точки зору. Що ж до нинішньої ситуації ‒ ті, хто жив у Криму в 2014 році, і ті, хто живе там зараз, це не зовсім одні й ті ж люди. За шість років їхній добробут змінюється, їхній бізнес закривається, їхні надії на прихід великих російських компаній зазнали краху ‒ тому все більше й більше людей на півострові критично ставляться до проявів російської державності, тобто до тих же прапорів і святкових днів.

Підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов у своєму зверненні з нагоди Дня Росії сказав, що до 2014 року кримчани «упродовж багатьох років були відірвані від історичної батьківщини і болісно переживали цей вимушений розрив». Зі свого боку, тимчасовий виконувач обов'язків російського губернатора Севастополя Михайло Развожаєв зазначив, що «неможливо уявити Севастополь без Росії, і Росію без Севастополя».

У відповідь на це кримський історик Сергій Громенко нагадує, як вийшло так, що в нинішній Росії багато хто розглядає Крим як «споконвічно російський».

– У 1783 році, під час першого захоплення Криму Російською імперією, росіян там налічувалося максимум кілька тисяч осіб. Кримських татар ‒ корінного населення ‒ було понад 95%, і вони абсолютно домінували аж до поразки Росії у Кримській війні. Російська меншина була представлена переважно генералітетом, управлінцями в Сімферополі, аристократами на південному узбережжі та невеликими селами з відставними солдатами. У 1855 році, у зв'язку з невдалою обороною Севастополя, виникло безліч різних міфів про героїзм росіян, а паралельно ‒ легенда про те, що кримські татари нібито допомагали ворогам. Тоді ж їхню міграцію з Криму стали підганяти: оголошували ворогами, запроваджували непосильні податки. Кримські татари почали масово виїжджати. У підсумку в 1860-і роки їхня кількість в еміграції перевищила кількість тих, хто залишився в Криму.

Сергій Громенко підкреслює, що згідно з історичними відомостями російське та кримськотатарське населення в Криму зрівнялися за чисельністю лише на початку 20-го століття.

– Абсолютною більшістю росіяни стали тільки при Радянському Союзі ‒ після того як у 1944 році кримськотатарський народ був депортований. До Криму стали переселяти десятки тисяч сімей із території Росії та України. Таким чином півострів став гігантським полігоном, де Росія випробувала всі можливі заходи демографічних змін: вона не перешкоджала добровільній міграції, стимулювала вимушену, а всіх місцевих жителів, які ще лишилися, депортувала й переселила на їхнє місце росіян. Тому в 1954 році Україна отримала не просто півострів Крим, а ще один потужний якір, які прив'язував тодішню УРСР до тодішньої РРФСР. У цьому сенсі дивно не те, що Росія вирішила захопити Крим у 2014 році, обставивши все як волевиявлення народу, ‒ дивно, що цього не сталося раніше.

Тим часом Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦВГД) 11 червня оприлюднив результати опитування, згідно з якими 89% росіян назвали себе патріотами. На думку респондентів, серед нині живих діячів країна може пишатися президентом Володимиром Путіним ‒ так думають 13% опитаних, міністром оборони Сергієм Шойгу ‒ його назвали 6% опитаних та міністром закордонних справ Сергієм Лавровим ‒ відповідно, 3% голосів. Серед головних приводів для гордості за останні 10-15 років 16% респондентів назвали приєднання Криму, 10% ‒ проведення Олімпіади та олімпійські перемоги, а 9% ‒ розвиток армії, військової промисловості та внесок у захист і безпеку держави.

Однак російський філософ і публіцист Ігор Чубайс вважає, що результати цього опитування зовсім не свідчать про те, що у 89% росіян схожі погляди на свою країну.

– У нас ситуація повного ідеологічного хаосу, коли основні поняття трактуються по-різному. Наприклад, що таке патріотизм? Для одних це – цілування чобота начальника і дотримання вказівок вождя, а для інших це – вболівання за свою мову, історію, землю, культуру. Мені дуже близьке інше розуміння патріотизму ‒ визнання відповідальності за злочини, вчинені владою від імені твого народу. Нам же пропонують бути патріотами країни з розірваною історією. Наведу простий приклад: ось за радянських часів головними вождями вважали Володимира Леніна та Йосипа Сталіна, які боролися проти капіталізму, за соціальну справедливість і соціалізм. Сьогодні ж у нас капіталізм, приватна власність і експлуатація, а Ленін і Сталін як були вождями, так і залишилися. Це повний ідеологічний абсурд.

Безлюдне свято: День Росії в Криму (фотогалерея)

При цьому Ігор Чубайс визнає спробу анексії Криму Росією важливою подією в історії країни.

‒ Просто тому, що це досі розколює російське суспільство. Я вважаю найголовнішим нашим досягненням те, що, незважаючи на тотальну пропаганду, на нескінченні затримання, арешти і посадки, у Росії й сьогодні є сотні тисяч людей, які висловлюють незгоду з сьогоднішньою політикою Кремля. Голос нашого народу не зломлений ‒ ми говоритимемо те, що ми думаємо, а не те, що нас зобов'язують говорити.

У 2017 році російська некомерційна організація «Левада-центр» провела незалежне опитування про те, що означає для росіян свято 12 червня. Згідно з результатами, 49% опитаних знали, що цього дня відзначається День Росії, а 51% респондентів або обрали неправильну відповідь, або вагалися з відповіддю. Водночас 3% росіян відмовилися вважати цей день святом.

(Текст підготував Владислав Ленцев)