9 травня нинішнього року виповнилося б 95 років від дня народження поета, прозаїка, барда, сценариста Булата Окуджави. Наприкінці 1980-х Окуджава серед небагатьох представників радянської інтелігенції підтримав повернення кримськотатарського народу на історичну батьківщину ‒ до Криму.
Булат Окуджава народився у Москві 9 травня 1924 року в родині більшовиків, які приїхали на навчання в Комуністичній академії. Незабаром після народження Булата батька послали на партійну роботу на Кавказ. Деякий час Шалва Окуджава був секретарем Тифліського міськкому, потім переведений на Урал парторгом на будівництво вагонобудівного заводу в Нижньому Тагілі. У 1937 році Шалва Окуджава був заарештований у зв'язку з троцькістською справою на «Уралвагонбуді», в серпні того ж року розстріляний. Матір Булата як «дружину ворога народу» заарештували в Москві в 1938 році. Вона була заслана в Карлаг, звідки звільнилася десять років по тому.
У 1940 році Булат переїхав до родичів у Тбілісі. Після закінчення школи він працював на заводі учнем токаря. У серпні 1942 року Булата призвали до армії. Він був направлений в 10-й окремий запасний мінометний дивізіон. З жовтня 1942 року служив на Закавказькому фронті мінометником у кавалерійському полку 5-го гвардійського Донського кавалерійського козачого корпусу.
16 грудня 1942 року за Моздоком Булат був поранений. З січня 1943 року служив у 124-му стрілецькому запасному полку в Батумі, а пізніше радистом у 126-й гаубичній артилерійській бригаді Закавказького фронту. Тут юнак пише свою першу пісню «Нам у холодних теплушках не спалося». Друга пісня була написана ним у 1946 році. У гарнізонній газеті Закавказького фронту «Боєц РККА» публікуються його перші статті.
Булат був демобілізований через стан здоров'я в березні 1944 року в званні гвардії рядового. Нагороджений медалями «За оборону Кавказу» та «За перемогу над Німеччиною», в 1985 році ‒ орденом Вітчизняної війни I ступеня.
Я просто наспівую свої віршіБулат Окуджава
Після демобілізації Окуджава повернувся до Тбілісі. У червні 1944 року він отримав атестат про повну загальну середню освіту, а наступного року вступив на філологічний факультет Тбіліського університету. Після закінчення університету два з половиною роки працював учителем у Калузькій області.
Уже після реабілітації батьків у 1956 році Булат Окуджава переїхав до Москви, де його пісні швидко завойовують популярність. До періоду 1956-1967-й належать такі відомі його пісні, як «На Тверському бульварі», «Пісенька про Льоньку Корольова», «Пісенька про блакитну кульку», «Сентиментальний марш», «Пісенька про опівнічний тролейбус», «Не бродяги, не пияки», «Московська мураха», «Пісенька про комсомольську богиню». Всесоюзну славу йому принесла пісня «Нам потрібна одна перемога», яку виконували головні герої фільму «Білоруський вокзал». Потім було ще понад 80 фільмів, де звучали пісні Окуджави. Разом з композитором Ісааком Шварцем Окуджава створив 32 пісні, серед яких найбільш відомі ‒ «Ваше благородіє, пані Удача», пісенька кавалергарда («Кавалергарда вік недовгий...») з кінофільму «Зірка привабливого щастя», романс «Любов та розлука» з фільму «Нас вінчали не у церкві».
Про авторську творчість Булат Окуджава відгукувався так: «Ви мене, як співака, будь ласка, не сприймайте. Ні як співака, ні як музиканта. Я хочу вас попередити: не налаштовуйтесь на зустріч з артистом і співаком. Знаєте, Муслім Магомаєв краще ніж я співає набагато... І взагалі усі співають краще за мене. Усі. Але так вже склалася моя літературна доля, що я вирішив деякі свої вірші наспівувати. Я просто наспівую свої вірші».
Булат Окуджава, 1981 рік
Булат Окуджава відомий як прозаїк. У 1961 році в альманасі «Тарусские страницы» була опублікована автобіографічна повість Булата Окуджави «Будь здоровий, школяре». Пізніше вийшли його повісті «Бідний Авросимов» («Ковток свободи») (1969), «Пригоди Шипова, або Старовинний водевіль» (1971) і написані на історичному матеріалі початку XIX століття романи «Подорож дилетантів» (1976, 1978) та «Побачення з Бонапартом» (1983).
У 1962 році Окуджава був прийнятий до Спілки письменників СРСР. Він працював редактором у видавництві «Молодая гвардия», потім ‒ завідувачем відділу поезії в «Литературной газете». Був членом установчої ради газет «Московские новости» і «Общей газеты», членом редколегії газети «Вечерний клуб».
З початком перебудови Булат Окуджава став брати активну участь у політичному житті країни. У 1990 році він вийшов з КПРС. З 1992 року ‒ член комісії з помилувань при президенті Росії, з 1994 ‒ член комісії Державних премій Росії. Також був членом ради товариства «Меморіал».
Булат Окуджава, 1993 рік
Булат Окуджава ‒ антисталініст. Це цілком природно, якщо згадати трагічну долю його батьків. В одному з виступів Окуджава сказав так: «Я вам маю сказати, що у мене зі Сталіним особисті рахунки. Він для мене такий лиходій, що я йому навіть негативної пісні не присвятив би... Сталін занадто великий бандит, щоб я про нього ще вірші писав».
Мабуть, саме в цьому причини співчуття та підтримки Булата Окуджави до репресованих Сталіним народів ‒ чеченців та кримських татар.
Акції кримських татар у Москві влітку 1987 року стали помітними подіями перебудовного життя Радянського Союзу. Вони продемонстрували владі міць та організованість кримськотатарського національного руху, який виявився здатним вивести на площі тисячі своїх співвітчизників.
Акція кримських татар у Москві, 1987 рік
C 20-го червня 1987 року розпочалося прибуття активістів кримськотатарського національного руху до Москви. Їхньою метою було домогтися рішення влади про повернення репресованого народу на історичну батьківщину ‒ до Криму. Активісти зробили спроби зустрітися з вищим керівництвом країни, перш за все з Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим.
У великій роботі Мустафи Джемілєва «Кримські татари в Москві. Літо 1987 року» читаємо: «14 липня Байрам-Алі Ельміра та Філімонова Наджиє відвідали відомого поета, автора й виконавця популярних пісень Булата Шалвовича Окуджаву. Він з великою увагою і співчуттям вислухав розповідь про проблему кримських татар, висловив повну підтримку справедливих вимог народу. Потім він написав листа до Президії Верховної Ради СРСР, копію якого передав делегатам. У листі йдеться:
«Шановні товариші!
Неможливо далі відкладати вирішення долі кримських татар. Злочин минулих років проти цілого народу має бути визнаний, кваліфікований та припинений.
Ми ‒ велика сильна соціалістична держава, і в наших силах вирішити це питання невідкладно, не вдаючись до напівзаходів. Татарському народу мають повернути їх історичну батьківщину та автономію. Це справа нашої совісті й честі. Чекати не можна.
Булат Окуджава, член КПРС, член СП СРСР, ветеран Вітчизняної війни.
Москва, 14 липня 1987 р.»
(Закінчення тут)