У грудні 2019 року минає 25 років з дня підписання Будапештського меморандуму між Україною, Росією, США і Великобританією. В обмін на ядерне роззброєння України країни-підписанти гарантували їй суверенітет і безпеку. У 2014 році Росія анексувала Крим і стала підтримувати бойовиків угруповань «Л/ДНР» на Донбасі.
Біля посольства Росії в Києві 5 грудня активісти міжнародного руху LiberateCrimea, Кримськотатарського Ресурсного Центру та Меджлісу кримськотатарського народу вимагали від країн-підписантів виконання Будапештського меморандуму. Про роль цього документу в історії ядерного роззброєння і перспективи його актуалізації в сучасній зовнішній політиці йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Український політик, екс-віце-прем'єр Автономної Республіки Крим Андрій Сенченко розповів Крим.Реалії про важливі аспекти, що супроводжували підписання меморандуму в середині 1990-х.
Україна повинна вимагати доведення санкцій стосовно Росії до достатнього рівня, щоб Росія забралася з Криму і ДонбасуАндрій Сенченко
– Ядерне ракетне угруповання, яке перебувало на території України, складалося з рідинних і твердопаливних ракет. У рідинних тоді вже закінчувався термін перебування на чергуванні, потрібно було міняти паливо і таке інше. У нас не було технологій і всіх компонентів. Найсучасніші ракети були твердопаливними і могли перебувати на чергуванні ще півтора десятка років без будь-яких продовжень. Але коли ми говоримо, що Україна пішла на цей крок і підписала меморандум, треба враховувати кілька речей, які або забуваються, або перекручуються. На той момент в законодавстві США, Великобританії, Росії та України не була закладена норма про обов'язкову ратифікацію подібного роду угод парламентами. Відповідно, будь-які спекуляції на ту тему, що, мовляв, це просто нератифікований папірець – це брехня, яка розповсюджується Кремлем.
Андрій Сенченко вважає, що після 2014 року російській владі вдалося сформувати неправильне уявлення про статус Будапештського меморандуму.
– Я б поставився до нього інакше. По-перше, Росія для нас вже не гарант, а агресор, і кожен день вбиває наших громадян. Але є ще два важливих учасника, які не відмовлялися від своїх гарантій. Правда, за 25 років Україна так і не сформулювала, чого ж ми хочемо від цих гарантів. Якщо до війни 2014 року ця тема була задепонована, то останні шість років – це якраз період, коли важливо було висувати свої вимоги до гарантів. І не побажання, чи не прохання, а саме вимоги. По суті, Україна пішла назустріч всьому цивілізованому світу, коли відмовилася від ядерної зброї – не тому, що ми б загрожували Нью-Йорку, Вашингтону чи Парижу, а тому, що була б небезпека розповзання цих технологій по всьому світу. Усім цивілізованим країнам доводилося б витрачати величезні кошти на те, щоб цього не відбувалося. Я вважаю, ми маємо право вимагати.
На думку Андрія Сенченка, невиконання Будапештського меморандуму насамперед ставить під загрозу процес нерозповсюдження ядерної зброї на планеті.
– Це не тільки гарантії нам – ця угода давала гарантії всьому світу, і вони сьогодні під загрозою. Зрозуміло, що ні США, ні Великобританія не збираються воювати за нас на нашій землі, але ми повинні вимагати доведення санкцій стосовно Росії до достатнього рівня, щоб Росія забралася з Криму і Донбасу. Наприклад, введення ембарго на купівлю російської нафти і нафтопродуктів.
Кримський історик і політолог Дмитро Омельчук розмірковує про обов'язковість або необов'язковість виконання Будапештського меморандуму щодо Криму.
Фактично, гарантії Будапештського меморандуму країни-учасниці не виконали, коли в 2014 році прийшов час – про це не треба забуватиДмитро Омельчук
– Для кримчан це пройшло абсолютно непоміченим. Півострів тоді переживав інші часи, і зовнішня політика якось не стосувалася його жителів. Це був рік високої інфляції, при владі перебував президент Юрій Мєшков, тому кримчан цікавило насущне. Фактично, гарантії Будапештського меморандуму країни-учасниці не виконали, коли в 2014 році прийшов час – про це, я вважаю, не треба забувати. Але, на жаль, меморандум це не зобов'язальний договір, а протокол про наміри. Те, що багато міжнародних договорів не виконуються, говорить лише про те, як важко в міжнародних відносинах домогтися реальних дій. Часи змінюються, кількість ядерних країн зростає, хоч договори і багато зробили для нерозповсюдження цієї зброї.
Російський історик Борис Соколов переконаний, що Київ в 1994 році втратив нагоду підписати вигідніший документ.
– На мій погляд, Україна могла добитися зобов'язальної форми цього меморандуму, щоб це була угода з якимись конкретними зобов'язаннями. Там не прописано, як саме сторони будуть реагувати, якщо територіальна цілісність України буде порушена. У тексті є загальні слова, що країни її визнають, але конкретної реакції немає. Мені здається, Україна повинна була підписувати цей договір в обмін або на вступ до НАТО, або в двосторонні союзні договори з західними державами з відповідною ратифікацією в парламентах. А так, це дійсно мало до чого зобов'язуючий папірець, і все залежить від того, як лідери західних країн будуть трактувати цого в момент, коли здійсниться агресія Росії. Зараз Будапештський меморандум, звичайно, мертвий і де-факто не означає нічого.
Український історик і політолог Олексій Гарань вважає, що Будапештський меморандум досі грає важливу роль в політиці протидії Росії.
– У будь-якому випадку, коли одна країна порушила умови цього документа, країни-підписанти повинні були скликати консультації. Але, оскільки Росія відмовлялася це робити, виявилося, що угода дійсно не виконується. Де-факто це так, але з символічної точки зору вона продовжує нести важливе смислове навантаження: Росія порушила міжнародний договір – так само, як вона порушила російсько-український договір 1997 року, який визнавав територіальну цілісність і кордони України. Тому ми можемо спиратися на всі ці документи, коли говоримо про те, що Росія – країна-агресор, що вона незаконно зробила дії щодо Криму і потім на Донбасі. Зараз можна сказати, що США і Великобританія реагують на порушення Будапештського меморандуму, але в формі економічних санкцій.
(Текст підготував Владислав Ленцев)