ЛЬВІВ – 155 років тому, 29 вересня 1866 року, народився Михайло Грушевський, одна з найвідоміших особистостей ХХ століття: історик, редактор, голова Центральної Ради Української Народної Республіки, автор багатотомної «Історії України-Руси». Ідея цієї праці народилася у Львові. Саме тут у 1898 році був виданий перший том.
Львівський період життя Михайла Грушевського був найсвітліший і найщасливіший для нього та його родини, зазначають дослідники. Як зустріли Михайла Грушевського у Львові в 1894 році? Який він мав вплив на тодішнє галицьке середовище?
28-річний київський професор, високий красень, освічений Михайло Грушевський приїхав до Львова у вересні 1894 року. Він очолив у Львівському університеті катедру «Всесвітньої історії з особливим оглядом на історію Східної Європи» з українською мовою викладання.
12 жовтня Михайло Грушевський прочитав першу лекцію з давньої історії Руси. Зал університету (нині вулиця Грушевського у Львові) ледь умістив усіх охочих послухати молодого історика. Говорив він цілком нові речі галичанам, а саме про те, що головним героєм історії є народ, мета історії – зрозуміти економічний стан, культурний, духовний цієї народної маси, а ще її бажання та ідеали.
На загал, приїзд молодого науковця в «австрійську Україну» галичани сприйняли переважно позитивно, про що свідчать численні відгуки про його виступ у тодішній пресі, спогади його учнів. Втім, звісно, не бракувало заздрісників, тих, хто ставився до заможного чужинця з певною недовірою. Михайло Грушевський був вимогливий до себе і до тих, хто був поруч у праці чи в побуті.
Він був доктором всесвітньої історіїІван Сварник
«Грушевського у Львові сприйняли дуже позитивно, тому що він був світилом світового рівня, доктором, а таких молодих у Галичині не було та ще й у галузі суспільствознавства. Він був доктором всесвітньої історії, і для галицьких поляків не був ворогом, вони в ньому не вбачали політичного суперника. А Грушевський вбачав більше ворогів серед галицьких консерваторів, аніж серед поляків. Він увійшов у світоглядний конфлікт, був проти угодовства з поляками, з австро-угорськими правлячими колами, обстоював ідею побудови самостійної незалежної України. Для багатьох це видавалося мрією, яка мала відкладатися на багато десятиліть, якщо не століття вперед, бо українці ще недозріли», – говорить перекладач російськомовних статей Михайла Грушевського, історик Іван Сварник.
Михайла Грушевського у Львові сприйняли ще й з великою надією, очікуючи суттєвих змін у методиці викладання історії України, продовжує Марія Магунь, директорка Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові, дослідниця спадщини Михайла Грушевського, авторка наукових праць.
«Історія України-Руси» – це паспорт у світову історіюМарія Магунь
«Михайло Грушевський наголосив, що ставитиметься серйозно до скептицизму у науці, ретельно підбиратиме факти. Це здивувало галицьку суспільність. Він великий наголос поставив на тому, що основним творцем історії є не окремі постаті, а народ, а далі це велика тяглість і праця над курсом «Історії України-Руси», яка зародилась із семінарів, викладів і переросла у видання. По суті, «Історія України-Руси» – це паспорт у світову історію», – каже Марія Магунь.
Навіть читаючи історію України-Руси, Михайло Грушевський під час лекції робив правки, пригадували його учні. З Михайлом Грушевським у Львові пов’язані численні місця: відомі адреси його проживання, кав’ярні та ресторації, де любив бувати спершу сам, а потім із дружиною.
Свою працю «Історія України-Руси» молодий учений почав писати на вулиці Длугоша, 5 (нині Кирила і Методія). У цьому будинку історик мешкав із 1894 до 1898 року. Це були щасливі роки не лише у праці, але й особистому житті. Адже молодому професорові життя подарувало зустріч із львівською вчителькою Іванною-Марією Вояковською, донькою греко-католицького священника Сильвестра Вояковського з Тернопілля.
Михайло та Марія одружились у 1896 році і це «був просто грім з ясного неба для львівської «сметанки». Вибрана ним дружина була не тільки дуже освічена і розумна, але і дуже розсудна, а при цьому зразкова дружина та мати і господиня дому», писав у спогадах Іван Раковський.
Сам Михайло Грушевський говорив, що його дружина була вірним і тямущим товаришем у його житті та праці.
Грушевський любив музику, відвідував із дружиною всі оперні прем’єри, картинну галерею, український театр. Його студенти часто були його гостями вдома, брали у професора книжки, але неодмінно мали повернути.
Львівський період – найкращийМарія Магунь
«Львівський період – найкращий, найдобріший для Грушевського. Бо він мав підстави сподіватись на розвій своїх викладацьких можливостей. Це йому успішно вдавалося, виховав цілу молоду школу львівських науковців. Це був час родинного тепла, народження доні», – говорить Марія Магунь.
Подружжя Грушевських проживало в різних помешканнях у Львові. У 1900 році у Михайла та Марії народилась донька Катерина – єдина їхня дитина. І Михайло Грушевський замислився над власним житлом, як сам написав в автобіографії, щоб «забезпечити собі більший спокій і ліпші обставини життя». У 1901 році він купив землю за Львовом, у районі Софіївка, поблизу Стрийського парку.
«Франко захотів бути моїм сусідом. Я відступив йому частину ґрунту і ми разом згодили собі одного будівничого для будови обох хат і одночасно їх вибудували одним заходом», – описує події Михайло Грушевський.
У цьому будинку на тодішній вулиці Понінського, 6 (нині Івана Франка, 154) родина Грушевських проживала з 1902 до 1914 року, допоки поїхала відпочивати на Гуцульщину в село Криворівня, де їх застав початок Першої світової війни і вони змушені бути виїхати у Відень, згодом в Італію і повернулись у Київ.
Влада ніколи не була лояльна до ГрушевськогоМарія Магунь
«Грушевські не змогли повернутися у Львів. Все, що залишилося у домі, намагалися зберегти рідні та друзі. Були опікуни вілли Грушевських. Практично відразу частина матеріалів опинилася у фондах НТШ, частина речей – у родини, дещо – у випадкових людей. Значна частина, пізніше в 40-х роках, була продана для того, щоб виручити елементарні гроші і переслати їх Марії Грушевській у Київ. Об’ємного збереження, упорядкування вілли не було. Влада ніколи не була лояльна до Грушевського, навіть коли повертала його з еміграції. За ним стежили, він підлягав постійній увазі з боку більшовицької влади», – каже директорка Марія Магунь, не раз повторивши, що у музеї Михайла Грушевського у Львові немає жодної випадкової речі.
Кожна річ, яка сьогодні експонується в музеї, має окрему історію її збереження і пошуку.
Дух музею Грушевського
За віллою Грушевських у Львові доглядали Кирило Студинський, Михайло Мочульський, Володимир Дорошенко, Філарет Колесса, який навіть проживав у ній із 1932 року. А після Другої світової війни, до 1949 року, в будинку Михайла Грушевського проживав син Івана Франка – Тарас, який керував музеєм Івана Франка. Віллу Грушевського потім використовували, як приміщення Франкового музею. Але екскурсоводи в радянський час не згадували ім’я справжнього господаря будинку, що розташовувався по сусідству з музеєм Франка.
Лише у 1998 році завдяки ініціативі Марії Магунь створено Державний меморіальний музей Михайла Грушевського, який досі не має статусу національного. Марія Магунь почала повертати у музей речі Грушевських. Родина Грушевських надала для експозиції оригінальні фотографії, книжки Грушевського, мапи, картини, меблі, посуд і вперше 29 вересня, у ювілейний день Грушевського, в музеї представлять родинне срібло, тобто все столове накриття, яким користувались Михайло, Марія, Катерина Грушевські у Львові.
Починали з 2 тисяч одиниць збереженняМарія Магунь
«Для нас цінні родинні фотографії, зокрема періоду відпочинку у Криворівні, родзинкою є листування Грушевського і ми видали два томи. Готуємо ще один. Навіть близька родина не знала про листування Грушевських, а воно зберігалось у Стрию, на віллі «Ясна поляна», де і мешкала одна з гілок галицької родини Грушевських. Михайлові Грушевському пощастило, що у нього була така прекрасна дружина, яку запізнав у Львові, і в якої була достойна родина, яка вміла берегти сімейні реліквії. Ми починали з 2 тисяч одиниць збереження, а сьогодні фондова збірка – це майже 29 тисяч одиниць», – розповідає Марія Магунь.
Одна з шести експозиційних кімнат у музеї Михайла Грушевського – у гуцульському стилі. Тут гуцульська піч, кахлі, виготовлені на фабриці архітектора Івана Левинського, речі побуту гуцулів, у яких у Криворівні над річкою Бережниця любив відпочивати Михайло Грушевський із родиною. Віллу Грушевських у Криворівні в 1917 році російські війська знищили. До слова, Катерина Грушевська була етнографом і фольклористкою, ця любов їй, вочевидь, передалась від батька і гуцулів.
Михайло Грушевський протягом понад 20 років життя у Львові виховав покоління своїх учнів, послідовників, які стали відомими науковцями, громадськими діячами. Професор суттєво вплинув на життя Галичини початку ХХ століття.
Був створений «Союз визволення України» та «Легіон січових стрільців» – це були ідеї Грушевського про збройну боротьбу за незалежну УкраїнуІван Сварник
«У Львові Грушевський написав цикл статей, скерованих до наддніпрянського читача і до російського. Називались вони «Листи з-над Полтви» і він вперше там обґрунтував тезу про Галичину, як український п’ємонт, де має визріти політична сила, сформуватись політичні партії, мають видаватися українські пресові органи. З одного боку, Грушевський був дуже нетерпимий до клерикалізму, консерватизму, які притаманні суспільствам, які не мають розвитку. З другого боку, він вбачав у галичанах той здоровий стержень, що допоможе збудувати Україну. Вплив Грушевського на Галичину виявився у тому, що в момент вибуху Першої світової війни був створений «Союз визволення України» та «Легіон січових стрільців» – це були ідеї Грушевського про збройну боротьбу за незалежну Україну», – зауважив історик Іван Сварник.
У радянський час із Грушевського ліпили образ українського буржуазного націоналіста. Радянська літературна критика очорнювала Грушевського, як «попівського сина», «ворога», підживлювала міф про ненависть між Франком і Грушевським.
Ще у 1988 році відомий львівський історик Ярослав Дашкевич виступив у Києві з доповіддю «Михайло Грушевський». У ній він зупинився на стосунках між Іваном Франком і Михайлом Грушевським. Як приклад, згадав про кілька фотографій, на яких Франко і Грушевський – у центрі і завжди поруч. Грушевський весь час друкував Франка.
Дашкевич пояснював, що у 1907–1910 роках ставлення Франка до Грушевського змінилось, мабуть, причиною було погане лікування, у письменника наступив прогресивний параліч. Характер Франка страшенно змінився, він став підозрілим до людей, абсолютно некритичним. «Використання фраз Франка проти Грушевського при такій ситуації можна залишити на сумління сучасних науковців», – наголосив тоді історик.
Ярослав Дашкевич виокремив справи, які, на його думку, не підлягають дискусії щодо постаті Михайла Грушевського:
- Грушевський був найбільшим українським істориком. Більшого не було і ніхто не сказав, що був десь більший.
- Грушевський був головою Центральної Ради і президентом УНР.
- Грушевський був поганим політиком, бо програв.
- Грушевський міняв свої політичні погляди.
- Грушевський не був германофілом чи австрофілом. Це аргумент російської чорносотенної преси.
- Грушевський був федералістом. Був за федерацію з Росією на рівноправних принципах. Грушевський був проти федерації з царською Росією, Грушевський був за федерацію з демократичною Росією того післялютневого часу. Федерації з комуністичною Росією Грушевський не хотів.
- Логічним наслідком еволюції Грушевського було його повернення в Україну. Своїм поверненням Грушевський визнав радянську владу. Не треба забувати, що це була українізація.
- Грушевський мав можливість працювати лише п’ять років. Справжнє цькування проти Грушевського почалось у 1929 році, коли він був обраний академіком Академії наук СРСР.
- Цькування проти Грушевського з 1929 року було жахливе. Цькували ідейні й особисті вороги.
- Неймовірна працездатність Грушевського. Автор близько 2000 друкованих праць. Товариш Сарбей пише про 600, але тоді виникає питання, хто ж автор дальших 1400 друкованих праць.
- Був особисто хоробрий, дуже витриманий, принциповий.
«Михайло Грушевський був найбільшим українським істориком і на це немає ради», – підсумував у 1988 році історик Ярослав Дашкевич.
29 вересня у Львові вшановують пам’ять про українського політичного і громадського діяча, науковця Михайла Грушевського. Зокрема, «На гостину до Грушевських» запрошують у його садибу.
Важливі дати у житті Михайла Грушевського
• 29 вересня 1866 року – народився Михайло Грушевський у місті Холм (нині Польща) у родині викладача гімназії Сергія Грушевського і Глафіри з Опокових. Його рід походить із Чигиринщини;
• 28 жовтня 1866 року – Михайла Грушевського охрестили у церкві Іоанна Богослови в Холмі;
• 31 січня 1869 року – родина Грушевських переїхала в село Сестринівку Бердичівського повіту до бабусі і дідуся Михайла Грушевського;
• 1870 рік – Грушевські переїхали у Ставропіль, де Сергій Грушевський отримав посаду інспектора, згодом директора народних шкіл;
• 1879 рік – Грушевські переїхали у Владикавказ, де батько отримав посаду директора народних шкіл Терської області;
• 1880–1886 роки – Михайло Грушевський навчався у Тифліській гімназії;
• 1886 рік – Михайло Грушевський студент історико-філологічного Київського університету Святого Володимира;
• 1893 рік – Михайло Грушевський обраний членом Наукового Товариства імені Шевченка у Львові (НТШ);
• квітень 1894 року – Михайло Грушевський затверджений на посаду професора кафедри «Всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи» у Львівському університеті;
• вересень 1894 року – переїзд у Львів;
• травень 1896 року – одружився з Іванною-Марією Вояковською, донькою греко-католицького священника, вчителькою. 26 травня пара повінчалась у місті Скала Борщівського повіту, Тернопілля;
• лютий 1897 року – Михайла Грушевського обрано головою НТШ;
• лютий 1898 рік – у місячнику «Літературно-науковий вісник» виходить І том «Історії України-Руси» Грушевського (праця у 10 томах, а це 12 книг);
• 21 червня 1900 року – народилась донька Грушевських – Катерина, майбутня етнологиня;
• квітень 1907 року – Михайло Грушевський обраний головою Українського наукового товариства;
• вересень–до кінця 1914 року – початок Першої світової війни. Родина Грушевських виїхала у Відень, згодом в Італію. Повернулась у Київ, де Грушевський був арештований російською владою і засланий до Симбірська;
• 1915 рік – сім’я переїздить у Казань, в університетське містечко. Михайло Грушевський займається історією;
• кінець вересня 1916 року – Грушевські переїздять до Москви;
• 20 березня 1917 року – Михайло Грушевський заочно обраний головою Української Центральної Ради (УЦР);
• 26 березня 1917 року – повернення у Київ;
• 20 листопада 1917 року – під головуванням Михайла Грушевського відбулося засідання ради і ухвалено ІІІ Універсал УЦР, яким проголосили Українську Народну Республіку (УНР);
22 січня 1918 року – ІV Універсалом УЦР проголошувалося УНР «самостійною», вільною, суверенною державою українського народу;
•28 квітня 1918 року – УЦР припинила існування;
• лютий-березень 1919 року – Грушевські покинули Київ. Мешкали у Кам’янці-Подільському, Івано-Франківську, ув квітні переїхали у Прагу, в червні – в Париж;
2–7 березня 1924 року – повернення з еміграції, з Відня у Київ. Сім’я оселилась у своєму будинку на вулиці Паньківській, 9;
• жовтень 1926 року – у Києві святкували 60-річчя Михайла Грушевського;
• березень 1931 року – Михайло Грушевський із донькою, яка йому допомагала, виїхав у Москву. Арешт, перебування у слідчому ізоляторі. Михайла Грушевського звинуватили « у діяльності української націоналістичної контрреволюційної організації «УНР»». 4 квітня – Михайла Грушевського звільнили з-під арешту;
• 1932–1933 роки – їздив відпочивати у Кисловодськ, допоки не потрапив у руки нефахового хірурга Хургіна;
• 25 листопада 1934 року – Михайло Грушевський раптово помер. Донька Катерина, щоб врятувати життя тата, дає йому для переливання свою кров;
1936 рік – вихід 10-го тому «Історії України-Руси» завдяки старанням дочки Катерини, яку в ніч із 10 на 11 липня 1938 року НКВС арештувало і кинуло у в’язницю. Вона померла на засланні 30 березня 1943 року, згідно з інфрмацією в архівах СБУ. Марія Грушевська отримала від доньки останній лист у червні 1941 року. Марія Грушевська померла в Києві у 1948 році, нічого не знаючи про долю своєї єдиної дитини.