Російсько-грузинська війна 2008 року стала першим кроком Росії до перегляду європейських кордонів і стала передумовою анексії Криму та дій Москви на сході України – про це в інтерв'ю спецпроекту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки» «Настоящее время» розповів Метью Брайза. 2008 року він був заступником держсекретаря США з європейських справ.
– Якщо я не права, поправте мене, але я пам'ятаю повідомлення, що ви свого часу попереджали міністра внутрішніх справ Грузії про те, що війна буде для них найгіршим варіантом. Як ви думаєте, чому вас не почули?
– Так, я попереджав усіх: президента Грузії, міністра внутрішніх справ, міністра оборони, міністра закордонних справ, голову парламенту. Думаю, це попередження було проігнороване, тому що грузинська влада до кінця не могла повірити, що США залишать їх розбиратися з цим наодинці.
Я розмовляв з одним високопоставленим чиновником тієї ночі, коли Росія перейшла лінію оборони і, як нам здавалося, направила свої танки в сторону Тбілісі. Я тоді очікував розмови з президентом Саакашвілі та нагадав цьому високопоставленому чиновнику: «Ми говорили вам, що якщо ви вплутається в цю дурну війну з Росією, американські війська не прийдуть. Ви навіть жартували про те, що всі наші повідомлення були лише про те, що цього не треба робити. Так чому ж ви все-таки думали, що ми можемо прийти на допомогу?».
І він сказав мені: «Ми просто не вірили, що, зважаючи на те, наскільки близькими є і були в дружніх стосунках наші країни, ви не направите війська». У відповідь я лише нагадав, що США направили б війська тільки в країну, що є членом НАТО, що перебуває під захистом п'ятої статті договору НАТО.
Your browser doesn’t support HTML5
10 років тому почалася російсько-грузинська війна
– Від початку військових дій було відчуття, що Міхеїл Саакашвілі був упевнений, що Захід підтримає його. Ви знаєте, яку саме підтримку обіцяв Грузії уряд США?
– Ми мали на увазі економічну допомогу і так далі. Ми говорили про особливий діалог із Грузією з питань безпеки, що насправді був запущений. Ми також обіцяли вести інтенсивні переговори з Росією, щоб дати зрозуміти, якими будуть наслідки для Росії в разі початку нею конфлікту. І ми дійсно зробили всі ці кроки.
Читайте також: «Тільки повні ідіоти можуть говорити, що Грузія почала»: Саакашвілі про війну з Росією у 2008 році
Ми припинили дію Ради Росія-НАТО і почали діалог з питань безпеки з Грузією. Ми надсилали допомогу Грузії... Але ми не пропонували військової підтримки на землі
Ми припинили дію Ради Росія-НАТО і почали той самий діалог з питань безпеки з Грузією. Ми надсилали допомогу Грузії на американських військових літаках під час самого конфлікту. Ми відправили есмінець «Макфол» із гуманітарною допомогою в порт Поті під час російського вторгнення. Відправили до Грузії на американських військових літаках кілька сотень грузинських солдатів, які тоді працювали з військами США і міжнародної коаліції в Іраку. Тож ми виконували свої обіцянки.
Але ми не пропонували військової підтримки на землі, на яку, можливо, сподівався президент Саакашвілі. Ми завжди говорили, що її не буде.
– Як ви думаєте, яким чином конфлікт між Росією і Грузією 2008 року вплинув на обстановку в регіоні в цілому. І які наслідки ми спостерігаємо досі, за винятком Абхазії та Південної Осетії?
– Як американський держслужбовець, який відповідав за відносини США з країнами Південно-Кавказького регіону і, в тому числі, був медіатором у переговорах про Нагірний Карабах, я відразу ж побачив більш позитивний підхід із боку Росії до переговорів мінської групи ОБСЄ, що займалася врегулюванням карабахського конфлікту. Пам'ятаю, що міністр Лавров говорив про те, що Росія усвідомлювала, що їй треба було відновити свою репутацію на Південному Кавказі та спробувати змінити імідж призвідника війни на імідж миротворця.
По-друге, Грузія дуже помітно пом'якшила свою поведінку і прийняла політику стратегічного терпіння щодо сепаратистських регіонів, що триває і сьогодні. Це дало країні більш міцну опору в міжнародній геополітиці, згладивши враження того, що Грузія, можливо, занадто швидко прагнула відновлення своєї територіальної цілісності.
Думаю, в цілому репутація Грузії покращилася: вона стоїть на західному шляху розвитку.
Іншим, більш віддаленим, наслідком стала Україна. Я абсолютно впевнений, що відносно слабка підтримка Заходом Грузії перед російським вторгненням, коли США і союзники по НАТО постійно говорили Тбілісі: «Заспокойтеся», незважаючи на те, що Росія роками провокувала конфлікт, – це був сигнал президенту Путіну. Сигнал про те, що якщо пізніше Росія зробить агресивні кроки в Україні, то ціна розплати буде дуже маленька.
Я нагадував всім, що 18 серпня 2008-го Ніколя Саркозі, будучи президентом Франції, опублікував колонку в The Washington Post. У ній він попереджав: те, що зробила Росія в Грузії, – це погано, але з цим можна якось жити, а от якщо Росія піде далі та зробить те саме в Україні, то це матиме серйозні наслідки для відносин Росії і Євросоюзу.
Відносно м'яка відповідь США і союзників по НАТО створила для президента Путіна непереборну спокусу – спробувати зробити щось і в Україні
У той же час негайна публічна відповідь з боку Саакашвілі була: «Наступним буде Крим». Тож і Саркозі, і Саакашвілі вказували на довгострокові наслідки.
Підводячи підсумок, можна сказати, що відносно м'яка відповідь США і союзників по НАТО створила для президента Путіна непереборну спокусу – спробувати в потрібний момент зробити щось і в Україні.
Серпень 2008 року: фотокадри п'ятиденної війни між Росією і Грузією
– Я якраз хотіла запитати про це. Пам'ятаю, що в одному зі своїх інтерв'ю ви говорили, що це була своєрідна перевірка, і Путін таким чином дізнався межі дозволеного. Тобто ситуація з Кримом трапилася через те, що реакція Заходу на ситуацію в Грузії була недостатньо жорсткою.
– Так, я повністю згоден. Як я вже згадав, Росія не понесла жодних жорстких наслідків, економічних чи жорстких політичних санкцій.
Так, було припинення роботи Ради Росія-НАТО, але не думаю, що для Росії це дійсно мало значення. Членство Росії в «Групі восьми» не було призупинене. І навіть адміністрація Буша, що вважалася більш жорсткою щодо Росії, ніж адміністрація Обами або чинна адміністрація Трампа, не схвалила рішення про надання Грузії летального озброєння – тобто того озброєння, що могло б зміцнити оборону Грузії в разі вторгнення бронетехніки, танків і літаків.
Саме такий тип озброєння адміністрація Трампа за великої підтримки Конгресу дозволила постачати або продавати Україні. Якби таке ж рішення схвалили щодо Грузії, гадаю, Росія точно подумала б двічі, перш ніж наступати на Україну.
– Минуло десять років, складається відчуття, що західні країни, особливо США і адміністрація Трампа, не беруть великої участі у вирішенні проблем Південно-Кавказького регіону. Як ви думаєте, чому так просто забули про те, що десять років тому була війна? І чи не може скластися так, що ми побачимо повторення ситуації з Кримом?
– Думаю, США і їхні найближчі союзники зробили величезну помилку, роблячи те, що ви описали, ухилившись від активної дипломатичної ролі на Південному Кавказі. Це закладає базу для майбутніх проблем.
Це почалося при адміністрації Обами – з політики перезавантаження відносин із Росією, пріоритетом якої, поза сумнівом, були інтереси Росії.
Але активна співпраця на рівні президентів, яку проводив президент Буш, і навіть співробітництво на рівні держсекретарів, яке проводила Кондоліза Райс, – все це було припинено із запуском політики перезавантаження відносин із Росією. І ця тенденція лише продовжилася при президентові Трампі, який, здається, сам виступає за перезавантаження відносин із Росією.
За моїми відчуттями, Північноатлантичний альянс вивчив свій урок і каже про те, що Грузія дійсно була попередженням про майбутні події в Україні, і те, що зараз в Україні Росію треба зупинити.
Якщо ви подивитеся на реакцію НАТО і спільні служби грузинських, канадських, британських і американських військових у країнах Балтії і Польщі, то ви помітите різницю. Думаю, санкції залишаться, і НАТО продовжить протистояти Росії.
– Якщо говорити про реакцію НАТО, яку роль організація зіграла в подіях 2008 року? І на якому рівні зараз перебувають відносини Грузії та альянсу?
Під час самого конфлікту НАТО не грало ніякої ролі. Але після того, що сталося в Україні, воно точно прокинулося – щоб надіслати Путіну чіткий сигнал: далі продовжувати не можна
– Під час самого конфлікту НАТО не грало ніякої ролі. Але після того, що сталося в Україні, воно точно прокинулося і займається різними навчаннями і розміщенням військових на східних рубежах альянсу – не в Грузії і Україні, а саме на східних рубежах, – щоб надіслати Путіну чіткий сигнал: далі продовжувати не можна.
Думаю, це мало політичні наслідки для самого президента Путіна. Мені здається, він відчуває себе приниженим, і це заслужено.
Там, де я виріс, задирак, які кривдили дітей на ігровому майданчику, зрештою, брали в облогу. Батьки або брати-сестри дітей збиралися разом і говорили: «Гей, якщо ти ще раз зачепиш мою дитину або брата, тобі будуть непереливки». Думаю, це і сталося з президентом Путіним. Він намагається уявити розміщення військових сил НАТО – після Грузії та України – як акт агресії, що просто смішно, це повне перебріхування фактів.