Кримський татарин Ватан Карабаш вчинив спробу самоспалення. Він пішов на надзвичайні заходи, щоб висловити протест проти рішення влади знести масив репатріантів «Стрілецька» й збудувати на його місці новий мікрорайон «Кримська роза». У лютому забудовники знесли там фундамент будинку, що належав його 87-річній матері Муміне Карабаш. Вона відома тим, що її двічі депортували з Криму до Узбекистану.
Ватан Карабаш облив себе займистою рідиною й підпалив біля будівлі адміністрації Сімферополя. 3 серпня там зібралися учасники галявини протесту «Стрілецька» й вимагали зустрічі з представниками мерії.
Конфлікт власників самобудов із владою та девелоперами триває кілька років. Він пов'язаний з тим, що на місці галявини протесту будівельна компанія «Моноліт» та її дочірні компанії хочуть збудувати мікрорайон «Кримська Роза» площею понад 100 гектарів. Забудовник обіцяє вкласти в будівництво 32 мільярди рублів і звести мільйон квадратних метрів нерухомості: житло, бізнес-кластер і соціальні об'єкти. Зараз на території планованого будівництва розташоано близько 100 самобудів учасників «галявини протесту», які почали зводити будинки в 2006 році. Більша частина їхніх власників ‒ кримські татари. Репатріанти незадоволені наміром девелоперів зрівняти з землею їхні будинки.
Your browser doesn’t support HTML5
Влада Сімферополя стала на сторону забудовника й у серпні минулого року схвалила будівництво «Кримської рози». Цьому передували громадські слухання. За офіційними повідомленнями, на них більшість присутніх проголосували за проект забудови, але учасники галявини протесту вважають, що вони були сфальсифіковані. Під час слухань мер Сімферополя Геннадій Бахарев попросив поліцейських вивести із залу одного з лідерів «Стрілецької», 64-річного Фазила Ібраїмова. Його заарештували на 5 діб за непокору поліції.
Власники самобудов намагалися зупинити знесення своїх будинків через суд, надсилали листи в усі можливі інстанції. У лютому 2018 року, коли забудовник погрожував розпочати знесення, кілька десятків учасників галявини протесту оголосили голодування. Серед них був і Ватан Карабаш. Одним з перших відмовився від їжі Фазил Ібраїмов, хоч він і хворий на діабет. На 11-ий день голодування його затримали за звинуваченням у двох кримінальних злочинах: шахрайстві та незаконному зберіганні зброї. З 15 лютого до 19 липня він провів у СІЗО, зараз перебуває під домашнім арештом.
З лютого «Моноліт» поступово зносить будівлі на «Стрілецькій». 1 червня забудовник зруйнував мечеть «Ар-Рахман», яку зводили з 2009 року на кошти власників самобудов. 2 серпня будівельники з фірми «Акура» («дочка» «Моноліту») приїхали, щоб огородити парканами частину будинків кримських татар. Жителі масиву цього не дозволили, для цього їм довелося ставати на шляху тракторів.
Проте в ніч з 2 на 3 серпня будівельникам у присутності поліцейських все ж таки вдалося встановити металеву огорожу навколо ділянки, на якій розташовані 15 будинків, у 5 з яких зараз живуть люди. Фактично люди опинилися в резервації: їм видали тимчасові перепустки для доступу до власних будинків. Представники «Акури» оголосили, що через два місяці самобуди, розташовані за парканом, будуть знесені. За словами власників будинків на «Стрілецькій», встановленням паркану займалися співробітники компанії «Консоль-Буд ЛТД», що належить голові підконтрольного Кремлю парламенту Криму Володимиру Константинову.
Наступного дня обурені учасники галявини протесту прийшли до адміністрації Сімферополя вимагати зустрічі з керівництвом міста. Жителі «Стрілецької» загрожували, що не залишать будівлю мерії, якщо їхнє питання не буде вирішене. У відповідь чиновники оголосили, що в такому випадку протестувальників силою виведе поліція. Саме після цього Ватан Карабаш, який перебував біля будівлі адміністрації, скоїв самопідпал. Перед цим він сказав: «На знак протесту проти того свавілля, яке чиниться відносно нас, я проводжу самоспалення». Люди, які були поряд, змогли швидко загасити вогонь та зірвати з Карабаша палаючий одяг. Після цього чоловіка госпіталізували. Він отримав опіки 11% тіла.
Обережно! Відео містить шокуючий контент
Your browser doesn’t support HTML5
У масиві «Стрілецька» з 2006 року розташована земельна ділянка, зареєстрована на його матір ‒ 87-річну Муміне Карабаш. Вона ‒ відома людина серед кримських татар. Історія її життя унікальна тим, що її двічі депортували з Криму. 18 травня 1944 року разом із сестрою її вислали до Узбекистану, а її матір ‒ на Урал. Жінці вдалося знайти дочок у Середній Азії, але через місяць вона померла.
У 1954 році Муміне вийшла заміж за Рустема Карабаша, який під час війни воював у лавах Червоної армії. У 1968 році пара, у якої на той момент було вже 7 дітей, вирішує повернутися до Криму. Однак там сім'я знову стикається з гоніннями влади, їх знову депортують до Узбекистану. Однак Муміне та Рустем не здалися і вже через 12 днів знову вирушили до Криму. Там їм знову довелося нелегко, сім'я поневірялася півостровом. Рустема Карабаша, незважаючи на те, що він ветеран війни, відмовлялися взяти на роботу. Зневірившись, він розіслав чиновникам різних інстанцій листи, в яких були такі рядки: «Повісивши на груди наявні нагороди, спалю самого себе. Нехай мій спалений труп ще раз буде боротьбою за Батьківщину». Через кілька днів після цього сім'ю Карабашів прописали, Муміне та її чоловік отримали роботу.
У 1970 році в родині Карабашів народилася восьма дитина ‒ Ватан. У перекладі з кримськотатарської його ім'я означає «Батьківщина». Його так назвали, тому що він з'явився на світ у Криму.
Доля Ватана склалася так, що для захисту своїх прав йому довелося використовувати ті методи протесту, до яких погрожував вдатися його батько півстоліття тому.
Кореспондент Крим.Реалії зв'язався з Карабашем і розпитав, як і чому він наважився на надзвичайну форму протесту.
‒ Як ви зараз почуваєтеся?
‒ Я якось легко відбувся. Більш менш нормально. Перший день було загальне нездужання та температура. А зараз такого немає. Мене навіть на виписку сьогодні (6 серпня ‒ КР) готують вже.
‒ Ваші соратники говорили, що у вас опіки 11% тіла. Тобто, наслідки все-таки є?
‒ Звичайно. Але тут вирішили виписати, не знаю чому.
‒ Скільки ще будете відновлюватися до повного одужання, що лікарі говорять?
‒ Тижні два ще.
‒ Як ви наважилися на такий вчинок?
‒ У мене мати була записана на цій «галявині» ще з 2006 року. Ми там поставили фундамент. У лютому вони взяли, огородили частину «поля» разом з цим фундаментом. У мене мати депортована ‒ вісім дітей, учасник війни. І навіть не повідомили, як сказати... зламали фундамент і кинули.
Вони за ніч закрили все наше «поле», залишили одні ворота. Закрили, поставили пропускний пункт. Ми ніби в резервації опинилися якійсь
А днями ми не дали будівельній компанії встановлювати паркан. Прийшла поліція, нас відтіснили. Ну, як відтіснили... Ми дивимося, прийшла поліція, і не стали... пішли. Вони за ніч закрили все наше «поле», залишили одні ворота. Закрили, поставили пропускний пункт.
Ми ніби в резервації опинилися якійсь. А самі ввечері з адміністрації говорили: «Приїжджайте завтра вранці, ми вас вислухаємо, будемо вирішувати питання за фактом». Люди повірили, пішли в міськвиконком. Думали, що з нами зустрічатимуться, розмовлятимуть про щось. Нас знову почали ігнорувати, сказали залишити будівлю. Я сам не заходив, мені вийшли й передали їхні слова. Якщо ми не покинемо будівлю, це розцінять як захоплення будівлі. І тоді я поїхав, у нас Центральний ринок недалеко, взяти «уайт-спірит» (бензин-розчинник ‒ КР).
А вони пригнали автозаки, машини поліції, хотіли всіх вантажити туди. Самі нас запросили, а потім так роблять. Мене це обурило. Це взагалі як? Як з людьми можна таким чином поводитися? Там за перепустками нас закриває якась будівельна фірма, тут запрошують на переговори, а потім кажуть, що ми загарбники якісь. Як взагалі можна все це розцінювати? Як можна терпіти?
Я не схвалюю свій вчинок. Я його засуджую. Це неправильно, коли люди себе підпалюють. Мені зателефонував син і каже: «Тату, що ти зробив?». Мені найбільше перед дітьми незручно перед своїми.
‒ Самоспалення ‒ це надзвичайний захід. Що вас спонукало? Відчай чи це спроба шляхом самопожертви привернути увагу до проблеми?
‒ Ну, як відчай, це не тільки відчай... Взимку були короткочасні акції, голодування. Думали привернути увагу до нашої проблеми. Проведена велика робота, ми пройшли всі інстанції, деякі суди програвали. Але ніяк на нас не реагують.
Це було моє обурення, я не знаю, як вам зараз його охарактеризувати. Сьогодні якось неприємно. Перш за все, мені перед своїми рідними, перед сім'єю своєї незручно. Мені дружина, діти телефонували. Я кажу їм: я не думав, що так вийде, але так вийшло.
‒ Ви очікували, що наслідки можуть бути куди більш серйозними?
‒ У сенсі... зі мною фізично?
‒ Так.
‒ Так, я думав, що буде набагато гірше. Мені швидко одяг порвали, забрали ‒ й усе.
‒ У 2016 році на знак протесту проти знесення свого кафе в Ялті вчинив самоспалення місцевий житель Олександр Стрекалін. На жаль, він помер. Ви не боялися, що ваш вчинок також може спричинити летальний результат?
‒ Я не думав про це. Про цей випадок я не чув. Не знаю, що вам відповісти. Я не збирався вмирати, ось так я вам скажу. Аллах якось так зробив, що я відбувся легко.
‒ Люди, які були поруч, знали про ваші плани?
‒ Ніхто не знав. Я і сам не знав, що так буде. Так вийшло. Я сам поїхав за цією пляшкою, сам приїхав і це зробив.
‒ Депутат Держдуми (від анексованого Криму) Руслан Бальбек назвав вашу спробу самоспалення «постановочною сценою в найкращих голлівудських традиціях». Як ви до цього поставилися?
‒ Я ніяк не поставився. Нехай, що хоче, те й пише. Це його право. Щось доводити, в полеміку вступати ‒ я не збираюся. Навіщо? Вийшло так, як вийшло.
Знову-таки скажу ‒ це погано. Запитайте мене: хотів я цього? Я скажу: ні, не хотів. Запитайте: чи домігся я свого? Ні, не домігся. Запитайте: як ставлюся? Я скажу: погано. Тому що я не хочу, щоб ми так жили. Це погано, коли люди доходять до такого. У мене чотири сини, дві дочки.
Вибачення прошу тільки в своєї матері та своїх близьких. А перед чиновниками не збираюся вибачатися. Це не я зробив, це вони зробили. Я ось так вам скажу. Щоб було зрозуміло: це зробив не я, це зробили вони.