У травні 2016 року в Бахчисараї викрали члена виконкому Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова. За два роки російські силовики в Криму так і не знайшли зниклого. Активісти громадської ініціативи «КримSOS» щомісяця збираються біля посольства Росії в Києві з вимогою знайти його. На 25-у акцію, присвячену дню народження Ервіна, вперше прийшов його батько ‒ Умер Ібрагімов.
В інтерв'ю Крим.Реалії Умер Ібрагімов розповів, як проходять пошуки, якої реакції він чекає від громадськості та чи вірить в те, що колись побачить сина.
‒ Ви пам'ятаєте той день, коли Ервіна викрали?
‒ Я знайшов машину сина в 100 метрах від будинку. Ключі були в машині, вона була відчинена. Раніше він так ніколи не робив. Мені відразу в голову прийшло, що бензин закінчився. Але вона завелася, я її додому довіз. Почав цікавитися у його друзів, що з ним, чому не виходить на зв'язок. Вони запитали, де я знайшов машину, й здогадалися, що щось не так. Вони знайшли поруч магазин і попросили відео з камери спостереження ‒ й ми побачили все, що сталося. Тоді я отримав перший удар.
‒ Що ви зробили, коли зрозуміли, що сталося?
‒ Подальші кроки мої спрямовували його друзі. Того ж дня подав заяву до РВВС. Потім поїхав подав заяву до сімферопольської прокуратури. Коли до ФСБ звернувся, вони відмовилися взяти жорсткий диск з відео. Запропонували кинути в ящик без реєстрації. Ми цього не зробили. Потім ми поїхали в слідчий комітет. Вони там трохи обурювалися, але зареєстрували заяву.
Мені й допомогу пропонували, й вимагали гроші за сина, й погрожували. Але нікого так і не знайшли
Далі за нашим зверненням місцева поліція приходила до нас і брала відбитки, слину для ДНК, свідчення. Справа більше ніж чотири місяці перебувала в слідчому комітеті Бахчисарая. Не було такого дня, щоб я туди не приходив і не питав, як іде справа. Вони зібрали багато томів справи, в яких було описано, з ким і коли він зустрічався. Але я одного разу запитав: «У вас хоч один за повісткою був?». На що мені відповіли: «Ні». Я намагався допомогти, як міг: всі дзвінки, смс-повідомлення, пов'язані з моїм сином, що мені надходили, я надавав слідству. Мені й допомогу пропонували, й вимагали гроші за сина, й погрожували. Але жодну людину, яка надсилала мені повідомлення, так і не знайшли.
Ервін Ібрагімов, архівне фото
‒ Російські правоохоронні органи зараз контактують з вами?
Слідчий рідко відповідає на мої дзвінки. Сама вона мені ніколи не телефонувала
‒ Уже півтора року я від них нічого не чую. Процес йшов, поки справа була в слідчому комітеті Бахчисарая. У вересні 2016 року слідчий сказав, що передає справу до головного управління слідчого відділу. Я сказав, що справу переводять для відводу очей. Мене запевняли, що це не так. Після цього все було тільки в телефонному режимі. Слідчий рідко відповідає на мої дзвінки. Сама вона мені ніколи не телефонувала.
‒ На якій стадії зараз перебуває справа?
‒ Нещодавно ми з адвокатом Емілем Курбедіновим подали до суду на бездіяльність слідчого комітету. На перший суд вони не прийшли. На другому засіданні слідчий дала зрозуміти, що справу призупиняли й нібито я з адвокатом знали про це ‒ вона нам надсилала повідомлення. Ми, звичайно, були в шоці, ніякого повідомлення ми не отримували. Але суд, на жаль, підтримав їхню сторону. Ми подали до Верховного суду Криму, але отримали таке ж рішення.
Умер Ібрагімов у Києві
‒ Українська сторона проводить якісь дії?
Довіра до всіх зникає все більше й більше
‒ Так, я звертався до прокуратури. Поки справи йдуть ніяк. Я намагаюся їм надавати всю можливу підтримку: інформацію, документи. Мене цікавлять факти. За 26 місяців з моменту зникнення мого сина я чув тільки обіцянки. Обіцянками ситий не будеш. Довіра до всіх зникає все більше й більше.
‒ Щомісяця активісти «КримSOS» проводять акцію біля посольства Росії з вимогою знайти Ервіна. Ви стежите за акціями?
‒ По-моєму, це єдина акція про мого сина. Ми щомісяця дивимося телевізор, щоб хоч на хвилину-дві побачити, що не забувають. Це дуже приємно, як пігулка на душу. Ось як хворий потребує пігулки ‒ так і ми її потребуємо. Хоч якась інформація йде.
Акція «День народження без свята» на підтримку зниклого Ібрагімова (фоторепортаж)
‒ У багатьох на вустах ім'я українського режисера Олега Сенцова, менше ‒ активіста Володимира Балуха. Про Ервіна майже не говорять. Як ви думаєте, люди знають, хто такий Ібрагімов?
‒ Не знаю... Можливо, Сенцов не вийшов би на такий рівень, якби не сказав, що готовий віддати життя за українських політв'язнів. Може, тому політикам не було куди діватися. До Сенцова хлопці теж голодували, але про них так не говорили. Добре, що такий «постріл» вийшов від Сенцова.
‒ Є якась образа, що про вашого сина говорять не так багато?
Мені хочеться розуміти, що патріотам своєї країни надають хоч якесь сприяння, хоча б на міжнародних майданчиках
‒ Мене це не ображає. Головне, щоб був ефект. Я кар'єру не робив, людина не публічна. Єдине ‒ мені хочеться розуміти, що патріотам своєї країни надають хоч якесь сприяння, хоча б на міжнародних майданчиках. Ось цього мені б хотілося. Як то кажуть, скільки ти перцю не з'їси ‒ він солодким не буде.
‒ Минуло більше ніж два роки з моменту зникнення вашого сина. Як ви думаєте зараз, чому його викрали?
‒ Думаю, через його активну позицію. Він завжди приходив на обшуки та суди. Він був як понятий під час обшуку в Ільмі Умерова (заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу ‒ КР). Зовсім недавно до мене надійшла нова інформація. Виявляється, під час судів до нього підходили ФСБшники, відводили його в сторону та погрожували або ж хотіли завербувати. Я точно не знаю. Але він відмовлявся, йому говорили: «Ти не боїшся? У тебе сестра й брати є». Цією інформацією син ділився тільки з друзями, нам нічого не говорив ‒ може, не хотів, щоб ми хвилювалися. Йому двічі пропонували працювати начальником відділу в адміністрації міста. Він відмовився. Після цього до нього прислали чоловіка, який сказав: «Якщо ти не підеш туди працювати, то більше роботи не знайдеш». Але й після цього він відмовився.
‒ У Вас ще є надія побачити сина?
‒ Я живу цією надією. Я знаю, чиїх це рук справа. Але вони, на жаль, думають, що будуть вічно безкарні. Бумеранг, який закидаєш ‒ завжди повертається. Якщо людський суд їх не покарає, то це зробить Всевишній.