14 червня, коли стартував Чемпіонат світу з футболу в Росії, Європарламент повідомив про масштабні порушення прав людини Кремлем і ухвалив резолюцію. Євродепутати закликали Москву негайно звільнити українського режисера Олега Сенцова та понад 70 інших засуджених українців і затриманих у Криму.
Місяць тому Олег Cенцов, який відбуває 20-річний термін у російській колонії за звинуваченнями в тероризмі, оголосив не обмежене у часі голодування з вимогою звільнити всіх українських політичних в'язнів, засуджених Москвою. Розповідаємо, чим голодування загрожує здоров'ю, чи можна так домогтися виконання вимог і кому це вдавалося.
Громадські активісти та політв'язні часто використовують голодування як крайній захід у боротьбі за свої ідеї та свободу. Успіх таких акцій залежить від безлічі факторів, зокрема ‒ від ставлення влади.
Голодування ‒ один з популярних, але в той же час романтизованих способів ненасильницького спротиву, розповідає професор історії Дункан Маклін.
"Я б не сказав, що цей підхід гарантує результати. Все залежить від уваги, яку приверне голодування, рівня підтримки та від того, наскільки уряд, відповідальний за людину, яка оголосила голодування, готовий на це реагувати. Іноді вона ставить владу в незручне становище й так або інакше викликає реакцію", ‒ говорить професор.
Голодувати до смерті
Часто люди, які загинули під час голодування, сприймаються суспільством як мученики й лише накликають гнів міжнародних правозахисних організацій. Іноді голодувальникам вдається домогтися виконання вимог, але ціною свого життя. Такою була акція протесту радянського дисидента та правозахисника Анатолія Марченка, який вимагав звільнити всіх політв'язнів у СРСР. У 1986 році він помер на 117-й день голодування. Через місяць після його смерті генеральний секретар Михайло Горбачов все-таки розпорядився випустити політв'язнів.
У 1981 році після тривалого голодування в британській в'язниці померли депутат парламенту Боббі Сендс і дев'ятеро його соратників з Ірландської республіканської армії (ІРА). Влада Великобританії назвала організацію, яка виступає за вихід Північної Ірландії зі складу королівства, терористичною. Смерть голодувальників привернула до конфлікту британських влади з сепаратистами ще більшу увагу.
Незабаром після смерті членів ІРА влада Ірану перейменувала вулицю Вінстона Черчілля в Тегерані, де був головний вхід у британське посольство, на вулицю Боббі Сендса. Посольству довелося закласти вхід і прорубати новий з іншої вулиці. А сама особистість Сендса стала до певної міри культовою.
Незворотні наслідки
У більшості випадків ув'язнені переривають голодування через стан здоров'я, так і не домігшись мети, ‒ подібний вид протесту завдає колосальної шкоди здоров'ю. Кримський анархіст Олександр Кольченко, який приєднався до голодування Олега Сенцова, перервав своє голодування через тиждень саме через медичні показання ‒ його вага різко знизилася, цукор у крові впав, і він став непритомніти.
Упродовж трьох-чотирьох днів організм витрачає глюкозу. Після цього печінка переробляє будь-який жир, який може знайтиДункан Маклін
"Упродовж трьох або чотирьох днів організм витрачає глюкозу, яка потрібна для виробництва енергії. Після цього печінка переробляє будь-який жир, який може знайти, ‒ пояснює професор Маклін. ‒ Через три тижні тіло переходить у так званий режим голодування. Це тільки при відмові від твердої їжі, не води. Так може тривати упродовж двох місяців, але, як правило, люди помирають раніше".
Як розповіла журналістка та колишній кандидат в президенти Росії Ксенія Собчак, якій вдалося поговорити з Сенцовим через відеозв'язок, режисер сильно схуд, у нього випали два зуба, а інші починають кришитися.
Your browser doesn’t support HTML5
"Сейчас у него происходит разрушение тканей и мышц". Врач-эндокринолог о последствиях голодовки для Олега Сенцова
"Якщо йому [Сенцову] дають воду, йому дають глюкозу, вітаміни, ну й може амінокислоти, то з цієї точки зору йому нічого не загрожує. Але у нього може розвинутися виразка шлунково-кишкового тракту та дванадцятипалої кишки. Зараз у нього відбувається руйнування тканин і м'язів, але стандартно це відбувається у випадку, коли людина має дефіцит поживних речовин. Наслідки будуть. В майбутньому це виразиться через панкреатит, хронічний гастрит", ‒ говорить лікар-ендокринолог Олексій Калінчев.
У 2011 році білоруський блогер і журналіст Радіо Свобода Дмитро Галко почав необмежене голодування, протестуючи проти політичних репресій у країні. Протримався він рівно 20 днів ‒ доти, поки лікарі не знайшли у нього "незворотні наслідки для організму". Кілька інших журналістів перейняли естафету, але результату не досягли. Пізніше Галко розповів, що не отримав навіть "ніяких позитивних сигналів від влади".
За словами двоюрідної сестри Сенцова, через погіршення стану режисера вже госпіталізували, але невідомо, чи застосовувалося до нього примусове годування.
Нагодують насильно
"Компроміс не обов'язково буде досягнутий ‒ можливо [голодування] приведе до примусового годування, щоб пацієнт або ув'язнений залишався живим", ‒ розповідає історик Маклін.
Під час примусового годування через ніс або рот людині вставляють у стравохід спеціальні гумові трубки, якими надходить їжа. Іноді використовують розширювачі для рота.
Зазвичай примусове годування застосовують у медичних цілях, якщо людина не може самостійно вживати їжу через проблеми з фізичним або психічним здоров'ям. Питання такої практики переходить в етичну площину, коли примусово годувати починають людей, що добровільно відмовляються від їжі на знак протесту або заради досягнення політичних цілей. Для лікаря участь в такому годуванні в міжнародній медичній спільноті вважається неетичною.
"Потенційно це небезпечно через можливі інфекції або травми, які можна нанести пацієнтові або ув'язненому, адже він, швидше за все, буде чинити спротив", ‒ говорить професор Маклін.
На початку ХХ століття суфражистки, яких примусово годувала влада, називали це "формою зґвалтування". В Управлінні комісара з прав людини в ООН подібну практику прирівнюють до різновиду тортур і порушення міжнародного права. У 1975 році Всесвітня організація охорони здоров'я ухвалила Токійську декларацію, згідно з якою примусове годування в'язнів заборонене.
Згідно з російським законом від 15 липня 1995 року, примусове годування може бути використане винятково на підставі письмового медичного висновку лікаря. За нормами міжнародного права, такі висновки мають надати два незалежних медики.
Лідер кримських татар, радянський дисидент Мустафа Джемілєв умовляв українського військовослужбовця Надію Савченко припинити голодування: "Надю, дочко, немає ніякого сенсу в продовженні голодування. Росія не та країна, де існують гуманні принципи", ‒ говорив він. У 1974 році Джемілєв голодував 303 дні. Його годували примусово, й, за його спогадами, голодування було схоже на тортури. Савченко незабаром обміняли на двох російських військових, що утримувалися в українській в'язниці, але чи стало це наслідком її голодування ‒ невідомо.
Примусово годували й нобелівського лауреата, творця водневої бомби академіка Андрія Сахарова в травні 1984-го під час його другого тривалого голодування ‒ за право на виїзд з СРСР на лікування його дружини Олени Боннер. В цей час країни Заходу вели активну кампанію на підтримку Сахарова та інших радянських дисидентів. Через кілька місяців влада США перейменували провулок біля російського посольства в Вашингтоні (зараз там резиденція посла) на Сахаров Плаза. Міська рада тоді виступала проти перейменування ‒ за правилами, назвати вулицю на честь людини можна лише через два роки після її смерті.
Іноді не дарма
У 2010 році кубинський дисидент Гільєрмо Фаріньяс протримався без їжі 134 дні. Він закликав до звільнення всіх 52 політичних в'язнів на Кубі. Коли Фаріньяс опинився на грані загибелі, влада все-таки поступилися та випустила опозиціонерів.
Резонансним у 2012 році для України стало голодування Юлії Тимошенко, яка вимагала покарати винних у її побитті в харківській в'язниці. Тоді до колишнього прем'єр-міністра приєдналися 30 осіб ‒ вони виставили намети на головних площах Києва, Львова, Дніпропетровська та Донецька.
Через голодування ув'язненої уряд Віктора Януковича різко розкритикували західні лідери, 15 глав європейських держав бойкотували ялтинський саміт країн Центральної Європи, а окремі держави бойкотували "Євро-2012" в Україні.
На захист Олега Сенцова встало світове кінотовариство та низка міжнародних організацій ‒ в його підтримку виступило журі російської премії "Кінотавр", низка голлівудських акторів, серед яких Джонні Депп, 58 членів американського ПЕН-центру, серед яких Петті Сміт та Ієн Макюен, американський письменник Стівен Кінг, російський режисер Андрій Звягінцев, письменник Дмитро Биков, акторка Лія Ахеджакова, журналістка Ксенія Собчак, український кінорежисер Сергій Лозниця, уряд України, 38 країн ООН, а також Єврокомісія. На підтримку засудженого в Росії режисера регулярно відбуваються пікети активістів у всьому світі.