Особистий ворог Путіна і сценарії з-за ґрат. Що передбачив Олег Сенцов у своїй п’єсі?

Про сценарії, які пише в колонії в Лабитнангі Ямало-Ненецького автономного округу Росії український режисер Олег Сенцов. Про те, як він з-за ґрат корегує постановку своєї п’єси. А також про те, що саме і яким способом може врятувати політв’язня путінського режиму, який оголосив голодування, – в інтерв’ю із кінопродюсером Анною Паленчук.

– Я знайома з Олегом уже багато років. Ми майже одночасно розпочинали робити наші фільми. Я дуже раділа успіху його дебютної картини «Гамер», яка мала надзвичайну фестивальну історію.

Анна Паленчук, український кінопродюсер

Особисто з ним я познайомилася на Одеському кінофестивалі в 2012 році, коли Олег отримав відзнаку на пітчингу (презентація кінопроектів –КР) за свій другий повнометражний фільм «Носоріг». Цей фільм, на жаль, не вдалося завершити через затримання Сенцова в Криму.

Я вважаю, що Сенцов – це надзвичайно талановита, творча й обдарована людина. До того ж, це людина, яка зробила себе сама. Його реалізація відбувалась без спеціалізованої освіти та відповідного середовища. Сенцов із Сімферополя, з міста, що ніколи не було осередком кінематографа, але талант його веде. Його дебютний фільм «Гамер» є прикладом сучасного незалежного українського кіно. Сенцов – це приклад для всіх іти за своїм покликанням.

– Чим для Вас особисто стала історія із затриманням і ув'язненням Сенцова? Що вона змінила у ваших поглядах на життя?

– Про те, що Сенцова заарештували, я дізналася через добу. Я зателефонувала у Службу безпеки України, намагалася достукатись до всіх високоповажних людей, котрих знала на той момент. Вони, в свою чергу, зв’язувалися зі своїми колегами і знайомими з Криму. І в результаті ми отримали відповідь, що звільнити Олега неможливо.

Знаєте, мого дідуся арештували 1937 року й потім розстріляли у Биківні. Для мене свобода є основною цінністю. Я вважаю, що ніхто й ніщо не може позбавити людину свободи. Я з дитинства чула такі слова, як «репресії», «політв’язень» чи «ворог народу», і я все життя знаю, що потрібно допомагати тим, хто відстоює наші цінності. Так от, саме за право людей на свободу, за ці важливі цінності Олег зараз і страждає.

Бажання допомогти примусило мене братися за речі, яких я раніше не робила. Я ще раз пересвідчилась, що немає нічого неможливого, адже на той момент, коли я видавала книжки Олега, то нічого не розуміла у видавничій справі. Але попри це, наразі за моїми плечима вже три видання й нагальна потреба поставити п’єсу.

Олег своєю творчістю й позицією дуже стимулює мене робити ті речі, про які я ніколи не думала. І я розумію, як йому важливо, щоб його творче надбання було прочитане, почуте й осмислене.

– Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування. Як його врятувати?

– Ця новина приголомшила мене. На жаль, дні йдуть. Особисто я мало вірю в те, що українська влада може щось тут зробити. Я вважаю, що в цьому випадку потрібно активно підключати міжнародну спільноту, виходити на найвищий рівень, залучати провідних політиків, щоб вони безпосередньо боролися за визволення Сенцова.

Попри те, що Олег є особистим ворогом Путіна, ми не маємо права опускати руки й повинні продовжувати рятувати Олега. Пишіть листи йому, моліться за нього, виходьте на акції, звертайтеся до світових політиків.

«Знімальна група зібрана і чекає» – відеолист студентів Олегу Сенцову (відео)

Треба робити так, щоб акції на його підтримку були помітними. Треба підтримувати акції, що відбуваються в Києві та інших містах і країнах. Ми маємо ходити туди й відстоювати свою позицію, цим самим показуючи солідарність із Олегом.

– Ви займалися виданням книги «Олег Сенцов». Що Вас найбільше вразило під час роботи над цим проектом?

– Від самого початку, коли з’явилась ідея зробити книгу про Олега, ми дуже довго думали над форматом. Ми хотіли зробити все максимально цікавим для читача, щоб факти біографії і творчості Олега зачепили людей. На той момент Сенцов уже був в ув’язненні. Звісно, ми не мали багато інформації про його біографію. Але одного разу мені в руки потрапила книжка розповідей киян про період окупації німецькими нацистами. Ці коментарі були такі дивовижні й живі, що захопили мене.

Коли я закрила книгу, то подумала, що подібним методом – методом збору коментарів близьких родичів та колег Олега потрібно зробити цю книгу. І розпочалося грандіозне дослідження. Словами інших людей ми в книзі розповіли про дитинство, життя і творчість Сенцова, про його фільми «Гамер», «Носоріг», а також про його геймерське минуле, коли в нього був комп’ютерний клуб.

Також ми додали великий розділ, в якому були опубліковані передані адвокатом матеріали справи. Тоді ми були змушені звіряти з адвокатом кожне написане слово, щоб воно не зашкодило Олегу.

Загалом робота над книгою зайняла півтора року. Насправді, цього часу вистачило б і на повнометражний фільм.

Особисто мене найбільше вразило те, що в матеріалах слідства немає доказів його провини. І це насправді дуже страшно. Страшно, що в 21-му столітті російський суд може засудити людину з українським громадянством без фактичних доказів.

– Олег Сенцов і в російському Сибіру – в колонії Лабитнангі – пише сценарії. Про що вони?

– На жаль, Олег не передає свої сценарії. Через адвоката я дізналася, що їх приблизно п’ять. Але я знаю, як Сенцов пише сценарії, тому впевнена – вони викладені дуже хорошою і сучасною мовою. Я думаю, що всі його історії винесені з життя, це вираження його думок.

Насправді, мені самій дуже цікаво прочитати ці сценарії, але поки Олег ще, мабуть, не готовий їх передати. Але я впевнена, що це не один шедевр, який побачать великі екрани грандіозних кінофестивалів. Я думаю, що після звільнення Олег буде режисером зі світовим ім’ям. Його, безперечно, будуть знати й упізнавати в усіх куточках світу.

– Яку історію, написану Олегом Сенцовим, ви хочете поставити й екранізувати? Чому?

– Це п’єса «Номери», яка потрапила до мене ще з «Розповідями», які ми видали три роки тому. Це історія Номерів, які живуть за Правилами, які вигадав Нуль. Номерів десять, Нуль – один, і всі вони живуть в уявному утопічному світі.

Тепер ми бачимо, що ця історія чітко відображає той режим, який забрав у нього свободу і незаконно утримує його. Сенцов ніби спрогнозував те, що з ним сталося.

Поставити цю п’єсу було бажанням Олега. Він про це мріє, і для нього це вкрай важливо. Я пропонувала екранізувати його розповіді, але він відмовився. Я пропонувала декілька інших творчих ідей, які могли б бути пов’язані з його ім’ям, але він відмовлявся і постійно казав про цю п’єсу.

Однак, я як кінопродюсер, вирішила зробити ще екранізацію цієї п’єси, щоб якомога більше глядачів побачили здобуток цієї талановитої людини, яка незаконно утримується в російській тюрмі.

Особисто зараз, коли Олег голодує, я продовжую писати йому листи, ставити виробничі запитання, які нам потрібні для організації театральної постановки і екранізації. Наразі у листах він уже дає відповіді на мої запитання стосовно костюмів і декорацій. Я сподіваюся, що ця робота, котра хоч і ведеться дистанційно, буде підтримувати його дух. Він знатиме, що його робота не закінчена, що нам потрібні його коментарі.

Я впевнена, що з ним не може статися нічого поганого. Я чомусь думаю, що ідея реалізації його твору допоможе йому. Це додасть йому сили, це дасть йому відчуття, що він не один.

Якщо чесно, то я абсолютно закохана в цю п’єсу, я постійно думаю про сюжет, про те, як гратимуть актори. Я можу з упевненістю сказати, що це найцікавіший проект і матеріал, над яким мені доводилось працювати.

Я буду реалізовувати цей проект не тільки тому, що це потрібно Олегу. Окрім цього, я впевнена, що така інтелектуальна історія необхідна нашому суспільству для усвідомлення реальних рамок і цінностей світу, в якому ми живемо.

Анна Паленчук – український кінопродюсер, засновниця української компанії 435 FILMS, українсько-грузинсько-індійської компанії MAQ INRERTEIMENT. Постійний представник української кіноіндустрії на міжнародних фестивалях. Фільмографія: Рідні (2016), режисер Віталій Манський; Маріуполіс (2016), реж. Мантас Кведаравічус, Істальгія (2012), режисер Дар'я Оніщенко; Герой мого часу (2018) режисер Тоня Ноябрьова.