«Олег Сенцов зробив із себе зброю» – правозахисник Максим Буткевич

Голодування Олега Сенцова напередодні Чемпіонату світу з футболу для Кремля – ніби вибух «міні-бомби». Таку думку висловив в ефірі Радіо Свобода правозахисник Максим Буткевич.

За його словами, ці десять днів, що Сенцов відмовляється від їжі, уже дали результат. Хоч керівництво Росії не реагує на критику, втім, цей інцидент для президента Володимира Путіна є чутливим моментом, погоджується постійний представник України при Раді Європи Дмитро Кулеба. Ба більше, додав він, голодування Сенцова «розбудило» західних партнерів України і нагадало про політв’язнів, які перебувають у російських тюрмах. Цим, за його словами, нині намагаються скористатися українські дипломати для тиску на Росію.

Віталій Портников: Пане Буткевич, як ви вважаєте, голодування Олега Сенцова призведе до якихось реальних політичних результатів?

Максим Буткевич: Справа українських політв’язнів у Росії, яка вже стала звичною часткою повсякденного новинного ландшафту, повернулася на перші шпальти. І не лише в Україні. Дедалі більший міжнародний розголос відбувається.

Це відбувається в період, коли російська влада готується влаштувати Чемпіонат світу з футболу. На тепер бачимо, що 10 днів дали певний результат.

Інша справа – це ті вимоги, які висуває Олег. Одна, власне, вимога – звільнення українських політв’язнів, які утримуються в російських в’язницях – і в Російській Федерації, і в Криму.

Ми чули багато думок, що це нереально, з іншого боку, розрахована акція протесту. Не зовсім зрозуміло, що тепер кремлівська влада робитиме з Сенцовим. На тлі того, що вони все зробили включно з, наскільки зараз розуміємо, корупційними діями, аби отримати Чемпіонат світу у себе, робили все, щоб привернути увагу всього світу зараз до Росії. Вона привернута. І саме зараз вибухнула така інформаційна поки що міні, але бомба у вигляді Олега. Ізолювати його зовсім, не отримувати новин про його стан неможливо. І казати, що все йде, як воно має йти, теж неможливо.

Олег був проти того, аби вдаватися до таких крайніх заходів. Вочевидь, щось змінилося впродовж ув’язнення. Знаємо про його дуже відчутне погіршення здоров’я, особливо як його перевели до Заполяр’я, де клімат ще жорсткіший, ніж в Якутії, де він був перед тим. Нам казали його родичі, що він – не та людина, яка скаржиться.

Максим Буткевич

Тому, коли він повідомив напівжартома, що у нього випадає волосся і починають кришитися зуби, вочевидь, що це був поганий знак. 20 років суворого режиму – він сказав на суді, що стільки Путін, якого він назвав «кривавим краликом», не протягне, але якщо утримуватиметься на ґратами 20 років, то має вийти 2034 року. Цілком можливо (припущення робити – невдячна справа, але), що він зрозумів, що здоров’я йому в утриманні не дозволить дотягнути, а просто згаснути за ґратами в Ямало-Ненському автономному окрузі. Сенцов не та людина, яка це дозволить, він краще зробить з себе зброю, яку він і зробив.

– Пане Кулеба, а ви відчуваєте якийсь міжнародний розголос цього голодування?

Дмитро Кулеба: Заява Олега Сенцова дійсно розбудила деяких партнерів, які почали забувати про долю наших політв’язнів попри постійні нагадування і прохання разом з нами щось робити. Питання було відсунуто на другий план. Зараз голодування – це дуже серйозний крок. Рішучість Олега – це теж дуже серйозна заява. Він зараз допомагає нам своїм кроком мобілізувати підтримку, щоб не лише були публічні заяви, які теж потрібні, але щоб були і конкретні кроки в координації з нами, щоб здійснювати тиск на Росію, знайти таку модель, за якої Олег Сенцов та інші українські політв’язні можуть повернутися до України.

З одного боку керівництво Росії вже звикло до критики, яка лунає на їх адресу, з іншого – і президенту Путіну, і тим, хто поруч з ним, наскільки я розумію, цей Чемпіонат світу з футболу дуже важливий. Загалом вони дуже нечутливі до публічної критики, а конкретно у цьому випадку така комунікативна атака на Чемпіонат світу є для них чутливим моментом.

Дмитро Кулеба

Коли говоримо з нашими партнерами, то кажемо дуже просту річ: це людина сильної волі і дійсно може померти на знак протесту. А європейці? Вони бояться смерті. Перспектива смерті через їхню бездіяльність змушує їх замислюватися... Заявити, що ми не визнаємо анексії – з цим проблем немає. Зробити щось, щоб зупинити порушення прав людини в Криму – відразу починаються проблеми, 250 пояснень, чому це все дуже складно, чому це все непотрібно робити. Ми натикаємося на певний параліч окремих європейських партнерів, які готові говорити, але не готові нічого робити.

– Пане Буткевич, наскільки українське суспільство готове підтримувати своїх заручників, які знаходяться у полоні Кремля?

Максим Буткевич: Набагато менше виявів стурбованості і активного співпереживання, тобто участі у долі наших співгромадян, які перебувають в ув’язненні. Ми проводимо різні акції, постійно нагадуючи, піднімаючи цю тему. Бачимо, тему наших політв’язнів, зокрема Сенцова і Кольченка, піднімати дедалі складніше, дедалі важче. 10 травня проводили до четвертої річниці арешту Олега. Звичайна вже була картина, коли учасників акції було менше, ніж журналістів, які прийшли її висвітлювати. З іншого боку, немає такої залученості – можливо, не зовсім розуміють, навіть ті, хто знає про існування наших політв’язнів, що робити в цій ситуації.

Мені згадується голодування Анатолія Марченка, який голодував з тією ж вимогою – звільнення усіх політв’язнів тоді СРСР. Його голодування таки посунуло Горбачова до того, аби 1987 року оголосити амністію політичним в’язням. Але для цього, на жаль, треба було, щоб Анатолій Марченко у грудні 1986-го помер. І Горбачов – не Путін. На тлі певної втоми від численних проблем всередині країни і втоми від українських проблем, тема українських політв’язнів для дуже багатьох людей взагалі пішла з інформаційного поля. Зараз вона повернулася швидко і трагічно.

– Пане Кулеба, як ви бачите зусилля української дипломатії, українських громад за кордоном, щоб долучити увагу світу до проблем українських заручників в російських тюрмах?

Дмитро Кулеба: Дипломатичний і публічний напрямки працюють у синергії – з’являється розголос і нам легше привертати увагу. Наприклад, сьогодні я підписав офіційні листи на комісара Ради Європи з прав людини, на генсекретаря Ради Європи з прав людини. Рішення Олега Сенцова про голодування і кампанія публічна щодо всього цього – використовуємо, щоб привернути увагу і висловити очікування України щодо подальших дій представників Ради Європи у цій сфері.

Фоторепортаж: у Києві пройшла акція на підтримку Олега Сенцова «Досить сидіти!»

Я пам’ятаю 2015-й, коли працював в Києві і займався публічними кампаніями щодо наших політв’язнів. На закритих зустрічах тоді завжди лунала одна і та ж фраза, що з Сенцовим буде найскладніше. Для Путіна – він щось побачив в Сенцові, побачив якусь силу, здатність до опору і вчепився у нього.

Доволі традиційна для історії річ, коли тиран або диктатор знаходить собі у мистецькому просторі антагоніста саме у сфері культури. Сенцов якраз і є цим антизлом, який представляє собою Крим. Це антиросійський Крим, який Путін намагається усіляко знищити. Ніхто легкої історії тут не обіцяв, але боротися все рівно потрібно.

Після оголошення вироку в суді Сенцов і Кольченко заспівали Гімн України