«У Криму на кожному кроці панує страх» – британська журналістка

Британська журналістка-фрілансер Маделайн Роуч, яка висвітлює порушення прав людини на пострадянському просторі, нещодавно відвідала Крим. Матеріали Роуч з’являлися у таких поважних виданнях, як британський часопис The Guardian, американський тижневик Newsweek та у низці інших провідних засобів інформації світу.

Цей візит британського фрілансера до Криму, втім, окрім професійного мав ще й інше забарвлення. Роуч було заарештовано російською окупаційною владою Криму, і британський фахівець постала перед судом у Сімферополі. Маделайн Роуч інкримінували порушення правил роботи журналіста на півострові, бо британка не залагодила дозвіл з російського МЗС. У переліку звинувачень була також відсутність медичного страхування. Зрештою, британську журналістку змусили залишити територію півострова. З Маделайн Роуч у Лондоні зустрівся британський кореспондент Радіо Свобода і запитав, насамперед, про її спостереження щодо порушення російською окупаційною владою прав людини у Криму.​

‒ Відколи Росія анексувала Крим у березні 2014 року, було задокументовано численні випадки серйозних порушень прав людини, включно зі свавільними арештами й затриманнями, практикою зникнення людей, знущаннями й тортурами, і, принаймні, однією стратою опонента російського правління на півострові. У Криму на кожному кроці панує страх, що підтримується систематичними репресіями. Співробітники російської ФСБ регулярно проводять протизаконні обшуки у домівках активістів та журналістів, «конфісковуючи» гроші, телефони і комп’ютери без належних процедур. Члени родин політичних в’язнів також зазнають арештів і протиправного тримання під вартою.

Кримські татари стали особливою ціллю російських репресій, бо ж саме вони постають чи не найзапеклішими опонентами російської окупації. Згідно з даними української благочинної організації КримSOS, понад 27 кримських татар було ув’язнено за надуманими звинуваченнями в «екстремізмі», 43 активістів було викрадено, як підозрюють, російською окупаційною владою. З них 18 осіб і надалі вважають зниклими, а 6 було знайдено мертвими.

Росія, як виглядає, заявляє про існування такої собі «загрози екстремізму» з тим, аби ще дужче стиснути окупований нею регіон України. Наслідки цього неможливо недооцінити. Понад 100 кримськотатарських дітей втратили батька, і багато родин політичних в’язнів перебувають у серйозній фінансовій скруті. Те, що 30 тисяч кримських татар виїхали до інших частин України, говорить саме за себе».

‒ Як російська окупація Криму позначилася на культурному та релігійному розмаїтті півострова?

‒ Російська окупація, безперечно, вразила і культуру, і релігію на півострові. Місцеві школи мусять використовувати російські навчальні програми, а викладання українською та кримськотатарською мовами було майже повністю припинено. На час анексії у Криму існувало 1400 релігійних громад, і ще 674 громади існували без відповідної реєстрації. Нині у Криму налічується лише 53 зареєстровані релігійні громади. Всі 22 громади Свідків Єгови було заборонено.

Для більш вразливих представників місцевого населення, таких як наркозалежні, що отримували курс замінної терапії, російська анексія стала загрозою для життя. Російська заборона на життєвоважливе замінне лікування від героїнової залежності, означає, що приблизно 800 героїнозалежних у Криму раптом опинилися без жодного лікування, що призвело до смерті щонайменше 100 з них. За умов відсутності лікування, багато з наркозалежних повернулися до вживання наркотиків «з вулиці», що, у свою чергу, призвело до зростання рівня зараження ВІЛ.

Загалом, відверто кажучи, багато хто з жителів Криму сподівався, що російська окупація поліпшить їхні життєві стандарти. Насправді сталося так, що ціни на все різко зросли, зарплатня та пенсії не збільшились, а провідні галузі на зразок туризму й сільського господарства також постраждали від окупації.

Маделайн Роуч

‒ Що постає головною перешкодою для вільних і незалежних засобів інформації у плані висвітлення цілої картини того, що відбувається в Криму?

‒ Російські обмежувальні закони у царині засобів інформації та залякування журналістів загрожують висвітленню порушень прав людини. Кримські та українські засоби інформації вже не можуть працювати в окупованому Росією Криму. Трансляції українських телерадіомовників було замінено трансляціями з Росії. На додаток, доступ до багатьох місцевих і українських мас-медіа через інтернет також заблоковано. Те, що колись було відносно плюралістичним медіа-ландшафтом у Криму, нині домінується єдиною точкою зору Кремля. ФСБ також заохочує місцевих жителів доносити в каральні органи на тих людей, які висловлюють своє несприйняття російської окупації. Люди змушені, так би мовити, «фільтрувати» навіть свої приватні розмови. Журналісти також зазнають залякувань, нападів і навіть ув’язнень. Багато хто з них виїхав до інших частин України, а ті, хто залишилися, мусять застосовувати певну цензуру у власних дописах.

Власне, я сама стала свідком чогось подібного, коли відвідала Сімферополь у січні цього року для того, аби взяти інтерв’ю у родин кримськотатарських політичних в’язнів. Під час рутинної «імміграційної перевірки» поліцейські запитали мене щодо мого зацікавлення регіоном, а також щодо того, про що я збираюсь писати. Мені сказали: «Ми маємо свідків, які кажуть, що ти зустрічалася з місцевими жителями, які не задоволені ситуацією в Криму. Ми знаємо також, що ти використовувала слово «анексія». Це слово є хибним і лайливим, воно нам не подобається. Нам також відомо, що ти знімала відео, надсилаючи їх іншим людям. Що ті люди тобі на це казали?».

Я записувала на відео деякі розмови і надсилала ці сюжети до Сімферополя. Або поліцейські справді мали «свідків», або ж просто блефували. У будь-якому разі, їхньою метою було дати зрозуміти, що за мною існує постійний нагляд, аби я подумала двічі ‒ з ким зустрічатися і про що писати. Залякування там грає важливу роль. У якийсь момент поліцейський навіть сказав мені, аби я поїла перед слуханням моєї справи у суді, бо «невідомо коли ти знов будеш вільною».

‒ Чи Ви побачили у Криму якісь форми протесту місцевого населення, або щось подібне, стосовно російської окупації українського півострова?

‒ Ні, я не бачила жодних виступів протесту. Громадські акти непокори є надзвичайно небезпечними у сьогоднішньому Криму. Минулого місяця поліція заарештувала місцеву жінку за одиночний пікет перед Ханським палацом, висловлюючи протест проти так званої «реставрації» цієї споруди. На думку кримських татар, ці роботи просто знищують цю пам'ятку історії. У грудні минулого року було затримано понад 70 кримськотатарських активістів. Ці люди постали перед судом і дістали вирок за те, що провели мирні одиночні пікети у різних місцях окупованого Росією Кримського півострова. Поліція розглядала ті одиночні пікети як «масові недозволені виступи протесту». Учасників пікетів оштрафували на 10 тис. рублів (170 доларів), що є доволі вагомою сумою за умов того, що пересічна заробітна платня на півострові становить 24 тис. рублів (410 доларів).

Непокору варто висловлювати в якісь інші способи. Здебільшого незадоволення висловлюється приватно, проте існують інші шляхи. Зустріч із закордонним журналістом, попри очевидну небезпеку цього, постає сміливим кроком незадоволення станом речей у Криму.

Проте для багатьох у Криму, непокора – це єдиний шлях. Я пригадую, коли запитала кримського татарина Умера Ібрагімова, батька Ервіна Ібрагімова, якого викрали у травні 2016 року, як підозрюють, агенти ФСБ, чи він раптом не боїться говорити із закордонним журналістом. Умер сказав, що йому нині байдуже, що з ним буде. Вони забрали його сина, отож вони вже забрали і життя самого Умера.

‒ Чи Ви б повернулися знову до Криму за нинішніх обставин?

‒ Я хотіла би повернутися до Криму в майбутньому. Як на мене, надзвичайно важливо, аби журналісти повідомляли про те, що там відбувається. Проте наступного разу, коли я приїду до Криму, я буду значно обережнішою, а також подорожуватиму з групою інших людей.