Україна у час війни та Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб

Ситуація із підривом приміщення Закарпатського товариства угорської культури (КМКС), яке водночас є і політичною партією, яскраво засвідчило, що Україна опинилася перед новим викликом. Йдеться про безпрецедентну активність ворожої агентури, яка з прихованої фази діяльності вже переходить у відкриту. Якщо резонансні вбивства відомих емігрантів з Росії розцінюється в Україні як «довга рука» Кремля, помста за відверту опозицію Путіну, то те, що відбувається на Закарпатті, – є елементом складної комбінації із серйозними геополітичним наслідками.

Ще в сумновідомих «листах Суркова» Закарпаттю виділялася особлива роль. Воно означене як слабке місце, по якому слід завдати удару противнику. Для збурення ситуації російські радники Путіна пропонували залучити угорську сторону, яка також зацікавлена у зміні тутешньої ситуації. Прямо говорилося про співпрацю двох держав у проведенні диверсійної роботи. І це було мовлене не просто так. Адже сотня тисяч закарпатців, які отримали громадянство Угорщини і присягли на вірність Будапешту, чудова база для проведення будь-яких агентурних операцій.

Першою ластівкою стала провокація у червні 2017 року зі встановленням «прикордонних знаків» навколо трьох сіл Берегівського і Виноградівського району із написами угорською мовою, що мали викликати закономірну лють в «українських націоналістів». Фейковий телесюжет про розборки на національному ґрунті мав широко транслюватися, сіючи негативну реакцію міжнародної спільноти. Однак СБУ вдалося вчасно втрутитися в ситуацію.

Організатором провокації виявився Артем Бузила, який переховувався на території Росії, й котрого активно використовували російські спецслужби. Зокрема, він був серед активістів угруповання «Народна рада Бессарабії». У разі успіху берегівської провокації Будапешт отримав би додаткові козирі для ворожої риторики у бік Києва.

Однак привід для невдоволення Угорщини підкинуло саме життя. Ухвалення українського Закону «Про освіту» викликало небачену роздратованість сусіда, який вчинив неймовірний тиск на Україну. Кількамісячну гостру полеміку навіть не охолодив висновок Венеційської комісії про доцільність у цьому випадку двомовного навчання, що вибив головний козир із рук Будапешта. Юристи визнали запропоновану Києвом практику цілком європейською.

Кому на Закарпатті потрібна місія ОБСЄ?

Однак Будапешт має свої плани щодо Закарпаття, претендуючи на якусь особливу участь у цьому регіоні, де угорців усього 12%. У грудні 2017 року міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив, що в Закарпатську область повинна приїхати спеціальна місія ОБСЄ, аби моніторити загрозливу ситуацію. І це в краї, де один із найменших рівнів злочинності в Україні, а політичної активності майже не спостерігається. Аргументів для відкриття місії ОБСЄ, яка моніторить політично нестабільні регіони Європи, ясна річ, бракує.

І тут раптом 4 лютого 2018 року стається спроба підпалу офісу КМКС. Чверть століття нікому до нього діла не було, більшість ужгородців навіть не відають про його існування, і зненацька – невдалий підпал. Красномовною стала реакція керівника угорського Міністерства закордонних справ: «Кожен, хто досі ставить під сумнів факт, що національні меншини зазнавали нападів в Україні, тепер отримав відповідь на своє запитання».

На щастя, СБУ швидко розкрила цю провокацію. Її виконавцями виявилися поляки із проросійської організації «Фаланга», що навмисно приїхали на Закарпаття з терористичною метою. Одразу стало зрозуміло, звідки дує ворожий вітер. Виконавців арештувала польська поліція і пшик від планованої акції розійшовся на декілька країн.

Пробачити такого міжнародного конфузу спецслужба-замовник, ясна річ, не могла. 27 лютого стається новий підрив офісу. На цей раз вдаліший. Кімната загорілася, а Будапешт заволав про терористичний акт проти угорців. Однак і тут українські силовики доволі оперативно зреагували. (На щастя, в районі офісу чимало камер спостереження). Учасників підриву затримали, а їхнім керівником виявилася людина з Придністров’я, що має стосунок до російських спецслужб. Обидва замахи на будинок КМКС вказують на кремлівський слід організаторів.

Однак найвигіднішою така ситуація виявилася для Будапешта, який знову завів розмову про постійну місію ОБСЄ, а перший заступник голови Закарпатської обласної ради, заступник голови КМКС Йожеф Барто вже навіть провів попередні розмови про це з відповідними представниками.

Виникає запитання: а для чого на Закарпатті така постійна місія? Хіба ми територія військових дій? У Києві чи не щотижня кояться резонансні вбивства чи підпали, але ніхто туди місію не висилає. Зрештою, і в Будапешті криміналітет влаштовує розборки.

Вочевидь, Будапешту постійна місія ОБСЄ на Закарпатті потрібна з довготривалою політичною метою. І вона вже відкрито проголошується угорськими політиками. Посол Угорщини в Україні заговорив про автономію області, згадав псевдореферендум у 1991 році. За риторикою про піклування про свою меншину Будапешт приховує інші наміри.

Інтуїція підказує, що якщо б у краї з’явилася постійна місія ОБСЄ, то замовні провокації, організовані ворожою агентурою, посипались би ще більше, аби показати недієздатність української влади. І з одного з найспокійніших українських регіонів Закарпаття може перетворитися у найбільш проблемний.

Подібну ситуацію Срібна Земля переживала у 1938 році. Тоді угорські і польські терористи постійно вчиняли диверсії, аби показати неспроможність Карпатської України. Така спецоперація здійснюється і зараз.

Понад 20 років ми не дбали про власну національну безпеку. Ворожа агентура приїжджає до Ужгорода не тільки з Польщі чи Придністров’я. Чимало її і в самому Закарпатті. Агенти впливу, приховані і явні, тут на всіх щабелях суспільства. Служба безпеки України, всі силові органи мають звернути першочергову увагу на цей маленький регіон, який є ласим шматочком у великій геополітичній грі.

Олександр Гаврош, письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода