Три вражаючі історії про репресованих представників свого роду має Олександр Мельник із Богуслава: про прадіда, який загинув у таборі, про двоюрідну бабусю – досі нереабілітовану зв’язкову УПА, й про цілу родину, яка змогла повернутися на батьківщину з депортації лише в 1980-тих.
Олександр Мельник
Олександр Мельник з Богуслава завжди хотів більше знати про історію своєї родини. Спочатку розпитував рідних, а згодом вирішив шукати інформацію в офіційних реєстрах та документах.
Зокрема, його цікавила доля репресованого прадіда Івола Мельника, про якого з розповідей дядька та покійного дідуся знав небагато.
«Знав, що його було арештовано, що він десь на території Росії відбував заслання й там і загинув. Знав лише прізвище, ім’я, місце народження й де був арештований та засуджений. Цієї інформації було недостатньо для якихось конкретних пошуків», – пояснює Олександр.
Своє дослідження він розпочав зі встановлення точніших відомостей. Найперше, за допомогою сервісу з пошуку предків, дізнався рік народження прадіда та його ім’я по-батькові. Далі вирішив писати запит вже до архіву.
«Звернувся до обласного управління архіву МВС у Рівненській області й через кілька днів отримав підтвердження від архіву СБУ, мені перетелефонували, що є в Рівненському обласному архіві СБУ справа мого прадіда. Вони поцікавились, де мені буде зручніше ознайомитись, – у Рівному чи в Києві. Потім узгодили дати, коли я можу приїхати», – пригадує Олександр.
Від моменту надсилання запиту до моменту, коли можна було їхати ознайомлюватися зі справою, минуло приблизно три тижні.
Арешт та заслання через допомогу УПА
І от – наприкінці 2017 року – Олександр Мельник вже тримав архівну справу свого прадіда в руках і зміг дізнатися не лише причину його арешту, але й місце, де той відбував покарання.
Із матеріалів стало зрозуміло, що Івола Мельника арештували та відправили до ГУЛАГу через те, що він допомагав УПА.
Архівна справа Івола Мельника (з особистого архіву Олександра Мельника)
Він допомагав упівцям, збираючи продовольство, кошти в селі. Він був свого роду як сучасний волонтерОлександр Мельник
«У хліві було викопано схрон і там прадід переховував одного бійця з УПА. З матеріалів справи я також дізнався, що він допомагав упівцям, збираючи продовольство, кошти в селі. Він був свого роду як сучасний волонтер», – розповідає правнук про свого прадідуся.
Ось про що йдеться у справі Івола Мельника:
«... Мельник є господарчим по селу Маюничі й активним посібником банд «УПА». Дочка його наразі перебуває в банді. Сам Мельник у силу своїх націоналістичних переконань сприяє бандитам «УПА».
Мельник протягом 1945-46 рр. збирав для бандитів продукти харчування: зерно, хліб, яйця, а також гроші в жителів села Маюничі.
Також ним тривалий час переховувався підрайонний провідник «ОУН» – «Білий».
Окрім того, Мельник веде розвідку на користь бандитів при появі військових частин, які проводили операції, він повідомляє про це бандитів».
Архівна справа Івола Мельника (з особистого архіву Олександра Мельника)
Івола Мельника заарештували 14 вересня 1946 року. А 21 лютого 1947 року Військовий трибунал НКВС засудив його за статтею 54-1 «а» – «зрада Батьківщині».
Архівна справа Івола Мельника (з особистого архіву Олександра Мельника)
Покарання визначили в 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна та подальшим позбавленням прав на п'ять років. Помер чоловік 13 жовтня 1954 року в таборі Дубравлаг (радянський концтабір у Мордовії – КР)
«У справі не вказана причина смерті, але, як відомо, 1954 року (я цікавився) у цьому таборі відбувалися масові розстріли ув’язнених і, можливо, причина смерті саме в цьому. Проте, це достеменно невідомо. Це мої припущення», – розмірковує дослідник історії свого роду.
Івола Мельника реабілітували майже через 40 років – 18 березня 1992 року. В селі Маюничі нині є його пам’ятна могила, однак похований в’язень сталінського режиму десь у Росії. Де саме – невідомо, однак Олександр припускає, що, можливо, в майбутньому знайде могилу свого прадіда.
Досі не реабілітована зв’язкова УПА
Робота з архівними документами Івола Мельника дозволила Олександру дізнатися ще й про двоюрідну бабусю – Олену. Жінка була зв’язковою УПА й про неї чоловік до цього нічого не знав.
Вона була учасницею підпільного руху, допомагала УПА. І її, на відміну від прадіда, не реабілітували й дониніОлександр Мельник
«Вона була учасницею підпільного руху, допомагала Українській повстанській армії. І її, до речі (це я вже потім дізнався, після роботи з архівами, поспілкувавшись зі родичами), на відміну від прадіда, якого було реабілітовано, не реабілітували й донині», – наголошує Олександр.
Отож тепер він хоче зібрати про Олену Мельник більше інформації та домогтися її реабілітації.
Депортація: заборона на домашнє господарство та українські свята
В історії родини Олександра Мельника є ще одна сумна історія: у середині 1950-х сім'ю його дідуся Василя Мельника було депортовано до Сибіру.
Відбувалось якесь весілля в селі. Прийшли озброєні люди. Арештували частину людей із родинами й товарними потягами відправили до РосіїОлександр Мельник
«Відбувалось якесь весілля в селі. Прийшли озброєні люди. Арештували частину людей із родинами, з усім, дали кілька годин на збори, й товарними потягами відправили до Росії», – розповідає чоловік.
Через жахливі умови перевезення чимало з тих, кого разом із родиною Мельників везли до міста Черемхово Іркутської області, просто не доїхали: померли від холоду чи голоду. Тих же, кому вдалося пережити дорогу, поселили в бараки по чотири-п'ять сімей.
«Не дозволяли тримати будь-яке домашнє господарство всім переселенцям з України. І сім’ї там, щоб якось прогодувати себе, змушені були тримати, наприклад, у підвалах своїх осель таємно якусь живність. Якщо це знаходили – були проблеми. Однак ішли на такі ризики, бо потрібно було якось годувати родини, – розповідає Олександр.
Вразило його дуже й те, що не дозволяли збиратися, відзначати якісь українські свята.
Олександр також каже, що його тітці дивом вдалося уникнути депортації, адже того дня, коли всю родину його дідуся забрали, вона була в іншому селі.
«Моя покійна вже бабуся, не маючи абсолютно ніяких документів, бо всі вони були відібрані, нелегально повернулася до України, щоб забрати дочку з собою. І повертаючись до Іркутська, десь у Донецькій області, була заарештована, приблизно два роки провела в різних СІЗО. Через те, що в дочки були всі необхідні документи, то її не арештували і вона поїхала далі до Іркутська», – розповідає Олександр.
Його бабусі вдалося возз’єднатися з сім’єю лише через два роки після цього арешту. А повернутися до України Мельники змогли лише в 80-х роках.
Сам Олександр планує продовжувати дослідження історії свого роду, адже ще багато чого залишається для нього невідомим.