Ільмі Умеров дуже давно в кримськотатарському національному русі. Вже у вісімдесяті він став активістом руху й відтоді завжди боровся за краще життя для свого народу та кримчан у цілому. За свої лідерські якості, високі здібності політика й господарника він швидко пішов вгору кар'єрними сходами. Займав високі посади й у Верховній Раді АРК, і в кримському Радміні. Але його завжди більше цікавила жива робота, яка дає реальні видимі плоди. Тому, коли з'явилася можливість очолити Бахчисарайську райдержадміністрацію, то Ільмі Умеров з готовністю скористався нею.
Під його керівництвом Бахчисарайський район став одним з кримських регіонів, які найбільш динамічно розвиваються. Але, як кажуть, «не помиляється той, хто нічого не робить» і «для всіх хорошим не будеш». Так і про Ільмі Умерова іноді можна було почути критичні висловлювання. Однак за останні три роки він змусив своєю позицією заповажати себе не менше, ніж плідною роботою за всі попередні роки, а, може, навіть і більше.
Сталася «кримська весна». Незважаючи на всі спроби «команди переможців» переманити авторитетного кримськотатарського лідера до своїх лав, у них нічого не вийшло. Ільмі Умеров залишився твердий у своїй позиції невизнання «референдуму», невизнання порушення територіальної цілісності рідної йому України.
Your browser doesn’t support HTML5
«Я обов'язково поїду в Крим, що б на мене там не чекало» – звільнений Ільмі Умеров
Його не вийшло заманити пряником, тоді нова влада Криму приготувала йому батіг. Спочатку вдарили матеріально, забравши заслужену високу пенсію держслужбовця. Потім почалися звинувачення, його звинувачували в тому, що він залишився вірним своїм принципам. Хотіли зламати «психушкою». Його внесли до російського списку екстремістів. І в підсумку дали реальний термін позбавлення волі. Він пройшов усі кола пекла, які могли створити йому нові господарі півострова. Його здоров'я сильно надломилося від таких стресів і божевільного морального тиску, але дух його не зламався. А лише загартувався.
Спочатку вдарили матеріально, забравши заслужену високу пенсію держслужбовця
Добре, що у цієї справжньої людини поруч опинилися справжні друзі. Одним з тих, хто в останні місяці був поруч з Ільмі Умеровим, підтримував його морально та порадами, став російський дисидент Олександр Подрабінек. Він буквально оселився на цей час у будинку свого друга, щоб бути поруч і в побуті, й на численних судах. Приїжджали регулярно підтримати товариша й багато інших правозахисників. Така підтримка була дуже потрібна Ільмі Умерову, вона допомагала йому винести всі ці випробування.
Ільмі Умеров до кінця не вірив, що суд винесе вирок, що передбачає його ув'язнення. Але це сталося. І він гідно зустрів і цей удар долі. Здавалося б ‒ все, режим переміг. Весь тиск світової громадськості виявився недостатнім. Суд не повірив доказам захисту, закликам до розсудливості. Ільмі Умерова чекало нове тяжке випробування ‒ позбавлення волі. А з урахуванням його здоров'я, яке похитнулося, не було ніякої впевненості, що він зможе перенести його й повернутися додому.
Але ось, як несподіваний яскравий промінь сонячного світла в непроглядних хмарах, світ почув новину про звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Диво сталося. І це диво стало, як у священній книзі, благою звісткою для всіх. Доконане стало доказом того, що ніколи не потрібно втрачати надію й віру, навіть коли здається, що все вже вирішене, що попереду лише морок, страждання й смуток.
Ільмі Умеров став героєм не тільки для своїх співвітчизників, його доля вже стала частиною історії сучасної України, частиною історії боротьби справжньої людини за свої принципи, за справедливість...
Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції