Що знають про проблеми анексованого Криму на материковій Україні та за кордоном? Як допомогти політв'язням? Що необхідно знати українцям про можливе створення кримськотатарської автономії в складі країни? Про це говоримо в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії з першим заступником міністра інформаційної політики України, кримчанкою Еміне Джеппар.
‒ Еміне, ви виросли в Керчі, там живуть ваші батьки. Чи сумуєте за містом?
‒ Найбільше ‒ від думки, що не можу бути вдома. Батьківська хата, яку будували більше ніж 10 років, камінь за каменем, фундамент, з якого я стрибала в дитинстві, стіни, що зводили роками... Це не тільки біль, але і почуття, яке дозволяє мені, не зважаючи на труднощі, йти вперед. Місія, що об'єднує всіх активних кримчан, ‒ ми маємо боротися за цю землю і повернути Крим.
‒ Коли ви поїхали з Криму? Що відбувалося з вами в березні 2014 року?
‒ У березні, після так званого референдуму, Володимир Притула (керівник проекту Радiо Свобода Крим.Реалії ‒ КР) запросив мене зайнятися проектом Крим.Реалії. Ми взялися за це, шукали офіс, команду. Було складно: тоді нападали на журналістів, обшукували їх, почалася фактична депортація об'єктивних ЗМІ з Криму. Пізніше з'явилося відчуття: гуляєш тими самими вулицями, але відчуваєш, що це вже не твій Крим. Було відчуття, що в тій агресивній шовіністичній дійсності неможливо жити. Ми розуміли, що рано чи пізно постане питання паспорта, тому що було примусове нав'язування російського громадянства. У моєму випадку це було неприйнятним. Ми з чоловіком вирішили, і восени поїхали.
‒ Ви ‒ ініціатор проекту Крим.Реалії «Еліфбе» ‒ це відеоуроки кримськотатарської мови. Як народилася ідея цього проекту? Ви самі говорите кримськотатарською з дитинства?
‒ У нас у родині кримськотатарська була мовою спілкування, з цим було суворо, оскільки середовище було російськомовним, у школі не було можливості вивчати кримськотатарську мову, в Керчі щось і кримських татар особливо не було. Щоправда, це був «кухонний рівень», пізніше я сама читала газети, щоб вивчати літературну кримськотатарську мову. А курси «Еліфбе»... Мені здається, після окупації Криму Україна усвідомила, що кримські татари ‒ не сепаратисти, не якась окрема нація, що вони хочуть бути інтегрованими в загальний український політичний, інформаційний, соціальний, економічний простір. В Україні є запит: більше дізнатися про кримських татар. І мова ‒ це перше, що спадає на думку, коли ми говоримо про ідентичність.
Мені здається, після окупації Криму Україна усвідомила, що кримські татари хочуть бути інтегрованими в український простірЕміне Джеппар
‒ Розкажіть, як ви отримали запрошення до Міністерства інформаційної політики України?
‒ Спочатку йшлося про роботу позаштатним радником. Вже через півроку вдалося запустити практику комунікаційних кампаній, почати боротися з міфами, які активно поширювали в Україні ‒ наприклад, про те, що в Криму живуть сепаратисти. Ми стали говорити не просто про факт окупації, а про громадянський ненасильницький спротив Криму, про те, що є абсолютно конкретні символи цього спротиву ‒ це десятки політв'язнів.
‒ Коли ми говоримо про ненасильницький спротив, не можна не згадати кримчанина Володимира Балуха, який після 2014 року відмовився знімати зі свого будинку український прапор, в результаті його звинуватили в зберіганні боєприпасів і дали 3 роки й 7 місяців колонії. На ваш погляд, чи достатньо робить Україна для звільнення українських політв'язнів, яких утримує Росія?
‒ Мені здається, на це питання складно відповісти, бо все, що стосується Криму, впирається в одну велику стіну під назвою «Російська Федерація». Україна може битися головою об стіну, бажаючи повернути своїх політв'язнів, але все впирається в волю Росії. Так само і з моніторинговою місією: Україна три роки на всіх рівнях ставить питання про необхідність постійного міжнародно-визнаного моніторингу в Криму. Але жодна міжнародна організація заїхати до Криму з моніторингом не може, тому що Росія не хоче цього.
Якщо у нас немає готовності ставити питання обміну, як це робиться в рамках Мінського формату з українцями, яких утримують на Донбасі, то ми розуміємо, що Україна обмежена у своїх діях. При цьому завдання української дипломатії ‒ тримати руку на пульсі, постійно інформувати міжнародну спільноту про те, що Крим ‒ це гетто, репресії, військова база, фейки. Це те, що Україна сьогодні робить. Про політв'язнів важливо говорити, щоб в Україні знали, що є абсолютно конкретні символи спротиву, їх понад 50 осіб, і Балух ‒ один з них. На наших очах це «королівство кривих дзеркал» у Криму зростає, придумує нові кримінальні справи, знаходить людей, яких проводить у цих справах, і це необхідно відстежувати.
‒ Поговоримо про те, що відбувається всередині країни. В одному з ефірів на Крим.Реалії головний редактор онлайн-видання «Українська правда», Севгіль Мусаєва-Боровик прокоментувала інформування українців про створення кримськотатарської автономії. Послухаймо.
‒ Необхідно пояснювати, що ми вкладаємо в термін кримськотатарська автономія. Я з великою повагою ставлюся до Меджлісу, до лідерів кримськотатарського народу, але, тим не менше, цю «домашню роботу» потрібно робити. Коли у людей виникають різночитання, хтось вважає це сепаратизмом... До мене, наприклад, підходили депутати з різних політичних сил і говорили: зараз обговорюється це питання, поясни, що це таке, чи не є це прихований сепаратизм. І тут починаєш проводити лікнеп, який мали проводити лідери Меджлісу. Якщо обговорюється питання кримськотатарської автономії, то воно має бути вивчене до кінця. Мають вислухати позиції всіх сторін.
‒ Еміне, що ви думаєте про це?
‒ Абсолютно підтримую кожне слово Севгіль. Але тут питання не в інформуванні. Щоб розуміти, що таке кримськотатарська автономія, необхідна законодавча база. Треба дочекатися, коли парламент, і, відповідно, коли Меджліс розробить кілька проектів, які визначать зміст цього закону. Які розшифрують, що ж це означає, як система працюватиме, якими механізмами забезпечуватимуть права корінних народів, якими є караїми, кримчаки, кримські татари. Тобто, спочатку треба дочекатися, коли проекти цих законів розроблять.
Коли ми говоримо про кримськотатарську автономію, є три складових. Перше ‒ законопроект про статус кримськотатарського народу, який розробляють. Далі ‒ (законопроект ‒ КР) про статус корінних народів, який дасть загальне розуміння, що це таке. І третє ‒ те, що ініціював президент Порошенко, ‒ перегляд 10 частини Конституції, яка регламентує статус Автономної Республіки Крим і Севастополя. Ось ці три треки, і на кожен з них треба дати не просто бачення, мають бути юридичні терміни, правова рамка, і тільки тоді у нас, як учасників інформування, як і в журналістів, з'явиться можливість доносити до широких мас, а що ж це значить.
Кримськотатарська автономія не має ніякого стосунку до сепаратизмуЕміне Джеппар
Але вже зараз ми говоримо, що це не має ніякого відношення до сепаратизму. Тому що це реалізується в межах міжнародного права, це є природним правом корінного народу, що випливає з Декларації ООН з прав корінних народів, до якої Україна в 2014 році приєдналася. Це не суперечить праву й закону, що є основним.
Кримських татар підносили в історіографії як залишок татаро-монгольського ярма, як народ-ворог, народ-зрадникЕміне Джеппар
При цьому ми розуміємо, що Україна була інтегрована в радянську дійсність ‒ а це найпотужніша пропагандистська машина, яка спотворювала абсолютно все ‒ від кіноіндустрії до історії. Кримських татар підносили в історіографії як залишок татаро-монгольського ярма, як народ-ворог, народ-зрадник. І ми розуміємо, що на масовому колективному рівні є ще скріпи, з якими українське суспільство жило, росло, виховувалося. Зараз ми вибудовуємо союз, який є логічним і природним. Наша історія показує: коли українці та кримські татари об'єднувалися, то перемагали. В першу чергу, Москву. Москва дуже була не зацікавлена в подібних союзах, і кілька сотень років здійснювала однакові злочини проти українців і кримських татар: геноцид, спотворення ідентичності, присвоювання історії.
‒ Ви згадали, що в 2014 році відчули, що «це вже не ваш Крим». Зараз соціально-культурний простір Криму та материкової України перестав бути єдиним. Але якщо ми говоримо про те, що Україна має намір домагатися деокупації, реінтеграції півострова, то що, по-вашому, могло б стати певним об'єднувальним стрижнем?
‒ Питання реінтеграції мега-складне. Ми розуміємо, що територіально, політично, Крим «відірваний». Росія вкладає дуже великі фінансові ресурси, щоб створити враження, що Крим ‒ «споконвічно російська земля». Ми розуміємо, що люди, які живуть в окупованому Криму, змушені це робити. Є кілька елементів, які допоможуть зберегти зв'язок. Я впевнена, що стратегічно важливою є освіта, з її допомогою ми можемо зберегти зв'язок з Кримом. І через ЗМІ. Це теж один із чинників ненасильницького спротиву, коли кримчани вибирають українські ЗМІ.
Росія вкладає дуже великі фінансові ресурси, щоб створити враження, що Крим ‒ «споконвічно російська земля»Еміне Джеппар
Спроба роз'єднати материк і Крим дуже активна. Це нормально, що жителі півострова адаптуються до нових умов. Я думаю, що українці мають з розумінням ставитися до того, що кримчани змушені, наприклад, брати паспорти, тому що інакше не можна отримати ні освіти, ні роботи, ні медичного обслуговування. Друге: треба створювати умови, щоб наш громадянин (з анексованого Криму ‒ КР) міг отримати паспорт, свідоцтво про народження, біометричний паспорт. Важливо доброзичливе ставлення на адмінкордоні, а не так, як буває, на жаль, у вигляді хабарів. Все це ‒ прояви того, що є Україна. Починаючи з умовної межі, коли житель Криму перетинає її, і зустрічає прикордонника та митника, до Державної міграційної служби, що видає документи, і до людей, які зустрічають кримчан тут, на материку.