Спеціально для Крим.Реалії
Другу половину XVIII століття називають «епохою енциклопедизму». Серед вчених тоді утвердилася думка про необхідність накопичення великої кількості знань із різних галузей науки. Значний розвиток у цей час отримав напрямок «вчених подорожей», метою яких було комплексне вивчення країни ‒ її геологічних, мінералогічних, тваринних та рослинних ресурсів, а також виявлення історичних, соціально-економічних та етнографічних особливостей окремих регіонів. У фокусі інтересу вчених-мандрівників був і Крим.
«Півострів Крим, частина розлогого володіння Татарських Ханів, під ім'ям мала Татарія у географів відома, лежить щодо Санкт-Петербурга прямо на полудень між п'ятдесят першим і п'ятдесят четвертим градусом звичайної довготи та під сорок шостим градусом північної широти; маючи фігуру, схожу дещо на чотирикутник з гострими кутами, із усіх боків оточений водою», ‒ так починаються «Мандрівні записки» одного з учених-мандрівників Василя Зуєва.
Василь Зуєв
Василь Зуєв ‒ постать неординарна й значна. Цей видатний натураліст, біолог, академік Імператорської Академії наук народився в січні тисяча сімсот п'ятдесят четвертого року в Санкт-Петербурзі в небагатій родині солдата Семенівського полку. Обдарований хлопчик спочатку закінчив гімназію, а в двадцять років вирушив до Європи, де навчався в Лейденському та Страсбурзькому університетах, вивчаючи природну історію, фізику, хімію. Незабаром після повернення до Росії Зуєв успішно захищається, стає ад'юнктом Академії Наук. У віці тридцяти трьох років він уже академік.
Як ад'юнкт Академії наук Зуєв відряджений у складі експедиції знаменитого академіка Петера-Симона Палласа до Сибіру й на Урал, де він досліджував природу та етнографію цього краю. Під час цих поїздок він збирав різні раритети, багато сторінок в подорожніх записках Палласа належать саме Василю Зуєву. 1781 року академія доручила Зуєву дослідження краю, не вивченого колишніми експедиціями ‒ новопридбаних Росією територій між річками Бугом і Дніпром, гирлом Дніпра та його лиманом з околицями.
Матеріали цієї «вченої експедиції», опубліковані пізніше, стали найважливішим джерелом, з якого дослідники минулого черпають різнобічний фактичний матеріал і сьогодні.
Експедиція Василя Зуєва на південь ставила за мету зібрати географічні й топографічні відомості, вивчити природні багатства запорізьких степів і Північного Причорномор'я. Подорож академіка почалася в травні 1781 року й тривала до вересня 1782 року. Вона здійснювалася на замовлення й на кошти Академії наук за маршрутом: Санкт-Петербург ‒ Калуга ‒ Орел ‒ Курськ ‒ Бєлгород ‒ Харків ‒ Полтава ‒ Кременчук ‒ Дніпровські пороги ‒ Херсон. Пізніше Зуєв на фрегаті дістався до Константинополя, повернувшись до Херсона суходолом.
Восени 1782 року він приїхав до Санкт-Петербурга. Результатом експедиції стала книга «Мандрівні записки Василя Зуєва від С.-Петербурга до Херсона в 1781 та 1782 роках», яка побачила світ у Санкт-Петербурзі.
Книга Василя Зуєва
У своїх «Мандрівних записках» Зуєв описує все, що здається йому цікавим і захопливим на цьому довгому шляху, наводить історичні та статистичні відомості про різні місцевості, повідомляє інформацію, що стосується побуту, освіченості, звичаїв і вірувань жителів.
Подорож Зуєва відзначилась багатьма зіткненнями з адміністративними та іншими особами, які створювали багато труднощів вченим-мандрівникам.
Автор застає Крим 1782 року. Це ‒ незрозумілий, переломний для півострова час.
Згідно з підписаним у липні 1774 року в болгарському селі Кючук-Кайнарджи мирним договором між Росією та Туреччиною, Кримське ханство було оголошене незалежним від Туреччини. До Росії відходили землі від Бугу і фортеці Кінбурн при гирлі Дніпра до Азова з Прикубанням і Приазов'ям, фортеці Керч та Єнікале. Російські торгові судна отримали право проходити Босфор і Дарданелли нарівні з англійськими та французькими. Тим самим Росія майже виконала для себе задачу виходу в Чорне море. Втім, ситуація в Криму залишалася незрозумілою. Визнавши незалежність Криму, Туреччина готувалася до нової війни. Бувши верховним халіфом, турецький султан тримав у руках релігійну владу й затверджував нових ханів... У підсумку кримські татари в Криму розділилися на дві групи ‒ російської й турецької орієнтації, зіткнення між якими доходили до справжніх боїв.
Крим, який описує Василь Зуєв, ‒ це Крим напередодні справді революційних, переломних подій
За Кючук-Кайнарджийським мирним договором турки мали піти з Криму, але робити це не поспішали. Кримським ханом став Девлет-Герай IV. Російський ставленик Шагін-Герай, який став ханом Кубані, утвердився на Таманському півострові. За посередництва російської армії він висадився в Єнікале, на його сторону перейшла більша частина місцевої татарської знаті. 1777 року Шагін-Герай був обраний кримським ханом. На його прохання російські війська залишилися в Криму, розташувавшись в Ак-Мечеті. Не змирившись з втратами за Кючук-Кайнарджийським мирним договором, Порта прагнула повернути в повній мірі Кримське ханство й землі Північного Причорномор'я. Чергове повстання кримських татар було придушене, але після серії страт почався новий бунт, що змусив Шагіна Герая бігти до російського гарнізону в Керч. За підтримки Туреччини новим кримським ханом був проголошений Махмут Герай...
Отже, Крим, який описує Василь Зуєв, ‒ це Крим напередодні справді революційних, переломних подій. Втім, опис Василя Зуєва зафіксував їх лише фрагментарно. Але ‒ що не менш цінне ‒ це один з перших географічних описів Кримського півострова, його надр і багатств.
Жан Балтазар де ла Траверс, Кафа, 1788 року
Як і практично всі мандрівники до Криму, Зуєв відзначає незвичайну красу півострова, його гір і річок: «Незліченна безліч струмочків з гір стікають, складають річки, які все літо не висихають, Салгир і Карасу течуть в Сиваш...».
Він зазначає, що природні умови півострова дуже сприятливі, утім, потреби місцевих жителів досить скромні: «Поверхня гір покрита лісом до будови суден придатним, в якому водяться і дикі звірі: долини рясніють багатющими пасовищами; на крутосхилах родить хліб і вино в дуже задовільній кількості; в надрах є багаті руди, проте гірські жителі не дбайливіші за тих, хто в степу зі стадами пасуться, у всьому цьому щастя свого не бачать, а так само думають, як і ті, що був би лише у нього баран жирний і стільки хліба, скільки йому з цим бараном з'їсти треба, от він і задоволений».
(Далі буде)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції