Те, що Росія перебуває в своєрідній дипломатичній ізоляції з боку західних держав, доводити не потрібно. Після її агресії в Україні російський президент нечасто з’являється на Заході. В його особі там не бачать бажаного гостя.
Однак з російської боку робиться чимало, щоб прорвати цю «блокаду». Інша справа – наскільки успішно.
Не та тепер Франція
Одним із серйозних спроб прорвати цю «блокаду» став візит Володимира Путіна до Франції 29 травня. Не забуваймо, що в цій країні традиційно сильні проросійські настрої. Приводом для візиту стало 300-ліття встановлення дипломатичних відносин Росії та Франції. Відповідно, метою Путіна ніби було відвідання виставки в Парижі, присвяченій цій події. Насправді головна мета була зустрітися з новообраним президентом Франції Емманюелем Макроном. Ця зустріч відбулася. Але не в Єлисейському палаці, офіційній резиденції французьких президентів, а у Версалі. Символізм місця теж має значення! Сумнівно, що в особі Макрона Путін міг отримати друга. Адже на нещодавніх президентських виборах у Франції Росія, не особливо приховуючи, підтримала головного суперника Макрона – Марі Ле Пен.
Зустріч французького й російського президентів важко назвати успішною та результативною. Макрон загалом продемонстрував досить стримане ставлення до свого російського колеги.
До того ж позірний дипломатичний успіх Путіна у Франції був нейтралізований візитом президента України Петра Порошенка до цієї країни 26 червня. Макрон навіть дозволив собі під час цього візиту дати символічний ляпас Путіну. Бо останній раніше, перебуваючи у Франції, натякнув, що дипломатичні стосунки між двома країнами існують не триста років, від часів Петра І, а майже – тисячу, з часів Ярослава Мудрого й Анни Ярославни. Макрон у присутності Порошенка дав зрозуміти, що Анна Ярославна – персонаж української історії. Тому майже тисячолітні дипломатичні відносини існують між Францією й Україною, а не Росією.
Політична карикатура Олексія Кустовського
Гамбурзький прорахунок
Візит Путіна до Франції, радше, нагадував зондування ґрунту перед зустріччю країн «Групи двадцяти» в німецькому Гамбурзі 7-8 липня. Під час цієї події Путін прагнув зустрітися з президентом США Дональдом Трампом. На цю зустріч російська сторона покладала великі сподівання. У плані символічному вона б засвідчила значимість Росії як світового гравця. У плані прагматичному Путін сподівався на те, що почне домовлятися про зняття санкція й, відповідно, вирішення «українського питання».
Однак 20 червня, напередодні зустрічі в Гамбурзі, в Сполучені Штати прибув президент України, де зустрівся з американським президентом й вищим керівництвом США. Можна, звісно, говорити, що Порошенкові під час цього візиту не все вдалося, що його зустріч із Трампом була короткотривалою і таке подібне. Але важливий факт цієї зустрічі й переговорів. Це можна вважати успіхом української дипломатії. Завдяки цьому візиту вдалося нанести російській стороні превентивний удар на дипломатичному фронті.
Перед зустріччю в Гамбурзі росіяни отримали гучний ляпас від американців. Президент США 6 липня прибув до Варшави. Це теж символічно – адже росіяни трактують Польщу як одну із найбільш недружніх до себе держав. І саме у Варшаві Трамп говорив про дестабілізуючу поведінку Росії в Центральній Європі. Говорив він і про поставки скрапленого газу із США до Польщі й країн Центральної Європи. А це означає удар по поставках російського газу в цей регіон і, відповідно, удар по російському бюджету. Якщо це станеться, то Москва може отримати не меншу проблему, аніж нинішні санкції.
Зустріч Путіна з Трампом відбулася 7 липня. І тривала довго – понад дві години, хоча планувалося, що вона займе близько півгодини. Звісно, російська сторона це подає як успіх. Скільки ж бо часу Трамп приділив Путіну! Також російські мас-медіа подати переговори як успішні. Можливо, й так. Але для кого?
Схоже, на них успіху досягнув Трамп, а не Путін. Є певні домовленості по Сирії. І в цих домовленостях більше зацікавлена американська сторона, а не російська. Також велася мова про те, що нинішній очільник Сирії, підтримуваний Росією, Башар Асад має піти. Говорилося й про неприємні для росіян речі – їхні кібератаки. Судячи з інформації, яку ми маємо про переговори Трампа й Путіна, питання України не стояло на першому плані. Мова звелася до того, що треба виконувати «мінські домовленості». Саме до цих домовленостей і «прив’язана» більшість санкцій проти Росія. Російська ж сторона, з певних причин, ці домовленості не збирається виконувати. Отже, санкції залишаються. І чим довше вони діятимуть – тим більше економічних і соціальних проблем матиме Росія.
Резолюції ПА ОБСЄ
І саме в цей день, коли Трамп зустрічався з Путіним у Гамбурзі, Парламентська асамблея ОБСЄ на черговій своїй сесії ухвалила резолюцію про відновлення суверенітету та територіальної цілісності України.
Окрім того, положення на користь України потрапили у ще дві резолюції політичного та економічного комітетів, а українських представників знову було обрано до керівництва асамблеї. Такі рішення, звісно, викликали незадоволення з боку російської сторони. І саме цікаво, що це трапилося на сесії в… Мінську – столиці держави, яка є одним із найвідданіших союзників Росії. Символічно – чи не так?
Президент Білорусі Олександр Лукашенко виступає на засіданні Парламентської асамблеї ОБСЄ. Мінськ, 5 липня 2017 року
Загалом можемо констатувати, що спроби Росії «прорватися» на дипломатичному фронті успіху не мали. Тут, радше, можемо говорити про її поразки, про її «дипломатичний Карфаген».
Петро Кралюк, проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода