Спеціально для Крим.Реалії
У 1970-х у кримськотатарському національному русі намітився певний спад. Важливу роль в цьому зіграло те, що правоохоронні органи, КДБ виробили небезуспішну стратегію боротьби з національним рухом (початок матеріалу читайте тут).
Поряд із регулярним проведенням судових процесів відносно найбільш активних учасників руху, застосовувалися і більш м'які заходи впливу, метою яких було зруйнувати єдність руху, створити шар лояльних до влади кримських татар, які байдужі до ідеї репатріації та сприяють втіленню в життя «політики партії та уряду в національному питанні». Постійно велася робота і щодо поповнення інформаторів про різні етапи й акції руху.
Дійсно, як показують нещодавно розсекречені документи, «компетентні органи» були непогано обізнані про акції руху і використовували ці знання у своїх цілях. Так, в інформації заступника голови КДБ СРСР Захарова в ЦК КПРС від 3 березня 1970 року говорилося: «Наприкінці січня 1970 року в Андижані Узбецької РСР відбулася «Республіканська нарада» кримськотатарських «автономістів», на якій були схвалені тексти «звернень», підготовлені до 100-річчя від дня народження В.І. Леніна: від усього кримськотатарського народу, молоді, від імені жінок і учасників Великої Вітчизняної війни. Комітетом Держбезпеки вживаються заходи щодо запобігання можливим небажаним проявам з боку кримськотатарських «автономістів» у дні святкування ювілею В.І. Леніна і груповим виїздам їх до Москви».
Таке повідомлення далеко не єдине. В інформації Комітету Держбезпеки Узбецької РСР у ЦК КП Узбекистану напередодні тридцятої річниці депортації (1974 рік) досить докладно, у звичайній агресивній стилістиці чекістської документації, викладалися підготовлювані заходи щодо «ініціативників»:
Обізнаність «компетентних органів» дозволяла їм вживати превентивних заходів для нейтралізації лідерів кримськотатарського руху
«Комітет Держбезпеки республіки у своєму розпорядженні має відомості про те, що націоналістично налаштована частина кримських татар, які проживають в Узбекистані та інших районах країни, вживає заходів до активізації своєї антигромадської діяльності, для чого «автономісти» хочуть використати 18 травня 1974 року ‒ 30-ту річницю від дня їх виселення з Криму. У порядку підготовки до т.зв. свого ювілею «автономісти» вже під час роботи сесії Верховної Ради Союзу РСР восьмого скликання намагалися здійснити зухвалу акцію з пошиення в Москві 500 листівок націоналістичного змісту. Прагнучи розширити в поточному році провокаційну діяльність, кримськотатарські екстремісти не припиняють зв'язок із «демократами», які перебувають на свободі, зміцнюють контакти зі своїми однодумцями в Москві, Криму, причорноморських областях України і в Краснодарському краї.
Ватажки «руху» Османови Бекір, Юрій і Муксім з Фергани, Меметов Сейдамет з Маргилана, Мухтеремов Шевкі з Самарканда, Аблаєв Амза з Янгіюля і Халілов Мустафа з Ташкента на конспіративних збіговиськах вузького кола вирішили продовжити роботу з виготовлення та поширення наклепницьких документів з подальшою їх передачею інстанціям, різним радянським установам, а також Міжнародному трибуналу й іншим закордонним «комітетам», сподіваючись цим привернути увагу противника до так званої «кримської проблеми» і в якійсь мірі спертися на підтримку Заходу. У зв'язку з цим екстремісти продовжують вселяти політично нестійким і націоналістично налаштованим кримським татарам ідею про те, що до Криму вони можуть повернутися тільки за умови підтримки їх з боку «прогресивної громадськості за кордоном і всередині країни».
Наразі ми проводимо роботу з виявлення осіб, причетних до виготовлення та прширення антирадянських наклепницьких документів і припинення злочинної антигромадської діяльності ватажків «руху». З метою активної протидії підбурювальним зусиллям екстремістів, прищеплення свідомій частині татар негативного ставлення до їхньої провокаційної діяльності, вважали б за доцільне доручити партійним організаціям в областях посилити виховну роботу серед кримськотатарського населення».
Зрозуміло, що така обізнаність «компетентних органів» дозволяла їм вживати превентивних заходів для нейтралізації лідерів кримськотатарського руху і припиняти найбільш небезпечні, в розумінні влади, акції.
Під керівництвом КДБ виготовлися і поширювалися серед кримських татар анонімні документи, в яких засуджувалася позиція активістів руху. Сумнозвісним і досі найбільш пам'ятним у народі стало так зване «звернення сімнадцяти».
У березні 1968 року багато кримських татар в своїх поштових скриньках виявили запечатані конверти без зворотньої адреси, в яких були видрукувані на машинці звернення. Ось як починалося одне з них: «Наші дорогі співвітчизники! Чверть століття наш народ живе на благодатній землі Узбекистану. За цей час ми міцно долучилися до економічного та культурного життя Узбецької республіки, зав'язали міцні зв'язки з узбецьким народом й іншими національностями, які населяють цей квітучий край. Часто наші стосунки з представниками цих національностей переростають з дружніх в родинні не тільки в переносному, а й у буквальному сенсі. Можна навести безліч прикладів, коли узбек одружується з кримською татаркою й узбечка виходить заміж за татарина. Дуже багато спільного в народних традиціях, звичаях узбеків і кримських татар».
І далі в тому ж дусі ще на кількох сторінках. Ця петиція викликала гнівний протест співвітчизників, після її оприлюднення до вищих органів влади було направлене звернення «Відповідь 17 націонал-зрадникам», яку підписали 6947 кримських татар.
Айше Сейтмуратова
Надалі спроби розколоти єдність національного руху, а кримських татар поділити на «своїх» і «чужих» робилися постійно. Як розповідала у своїй передачі на Радіо Свобода Айше Сеїтмуратова: «Борючись із кримськотатарським національним рухом, уряд прагне створити «національну аристократію», залучаючи окремих кримських татар у штати адміністративного, партійного і господарського управління. Наприклад, в «Інформаційному бюлетені» №2 Ініціативної групи кримських татар імені Муси Мамута сказано: «В останні кілька місяців влада Узбецької РСР стала вживати активних заходів, спрямованих на те, щоб відіслати в два новостворених степових райони Кашкадар'їнської області якомога більше кримських татар».
Зводяться ці інструктажі до того, продовжує Сеїтмуратова, що цим людям пропонується вести агітацію серед кримських татар за переселення в Мубарек і Бахористан, де влада планувала створити своєрідні автономії для кримських татар, описуючи які блага їх там чекають і як там, мовляв, розквітне кримськотатарська культура...
Свою передачу на Радіо Свобода Айше Сеїтмуратова закінчувала словами: «Понад 40 років кримськотатарський народ звертається до радянського уряду з листами, заявами, зверненнями та протестами, але жоден всенародний документ не був опублікований у радянській пресі. Однак для того, щоб очорнити кримськотатарський народ або активіста національного руху, тут на допомогу КДБ приходить вся радянська преса ‒ від центральних до районних газет і видавництв... Я вже не кажу про погромне виселення сімей кримських татар з Криму, що здійснюються під безпосереднім керівництвом КДБ Криму. Навіть похорони кримських татар відбуваються під наглядом карателів. Таким чином, 40 років кримськотатарський народ живе під наглядом КДБ».
Минули роки, значна частина кримськотатарського народу повернулася на батьківщину до Криму... Здавалося, часи, коли кримські татари постійно перебували «під наглядом», «під ковпаком» у пильних чекістів залишилися в минулому. Але ні, сьогоднішні новини з Криму ніяк не дають забути про цю сумну традицію, похмурої наступності, яка сьогодні описується новою формулою: «Кримські татари під наглядом НКВС-КДБ-ФСБ»...
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції