15 червня відбулася 15-а «Пряма лінія з Володимиром Путіним» ‒ традиційна прес-конференція російського президента. За чотири години Путін встиг відповісти приблизно на 70 питань, основна їхня частина стосувалася соціальних тем і рівня життя, який помітно впав за останні три роки. Питання надходили з колл-центрів, через соціальні мережі, а також від спецкореспондентів, які включалися з різних регіонів Росії, і в самій студії. Туди запросили приблизно 300 осіб, серед яких були провідні російські журналісти, діячі мистецтва і звичайні громадяни.
На прес-конференції не обійшлося без гострих моментів. Наприклад, школяр із Нафтоюганська Данило Прилепа запитав Путіна про корупцію й показні посадки чиновників. Російський президент вирішив, що це питання ‒ підставне. Окрім того, до студії нібито зателефонував житель Києва, який виразно запитав Путіна, «навіщо він кинув Україну». Також під час прес-конференції на екрани вивели смс-повідомлення від громадян. Серед них були й несподівані ‒ наприклад, з питанням, коли Путін перестане порушувати Конституцію Росії, керуючи країною більше двох термінів поспіль. Також скаржилися на корупцію в анексованому Криму, безгрошів'я та мізерні зарплати.
Про що росіяни запитували Путіна? На що скаржилися кримчани? Про це говоримо з російським політтехнологом, політичним філософом Андрієм Окарою і російським політологом Ігорем Ейдманом.
‒ Андрію, звідки взялося так багато критичних питань до Путіна? Адже багато хто вважав, що прямі лінії ‒ багато в чому постановочне дійство, в якому президент постає позитивним героєм, здатним вирішити труднощі. Чому картина змінилася? Що за розгул лібералізму?
Путін виглядав досить утомленим, без підкресленої бадьорості, так і з боку народу зайвої, показної любові не спостерігалосяАндрій Окара
Окара: Справа не в розгулі лібералізму, ця пряма лінія теж була частково постановочною. Але мені теж здалося, що загальна тональність і акценти цього дійства змінилися. Раніше це було святково і пафосно, Путін був як Дід Мороз, що вирішує проблеми. Типове ручне управління: система працює погано, і єдина надія вирішити питання, особливо подалі від Москви, де безнадійна місцева бюрократія, ‒ зателефонувати царю й попросити милості. Це особливість російської політичної системи, хоча і українська в цьому сенсі недалеко пішла.
Але цього року дійство було значно менш пафосним, Путін виглядав досить утомленим, без підкресленої бадьорості, так і з боку народу зайвої, показної любові не спостерігалося. Було багато критичних запитань ‒ перш за все, щодо ситуації в економіці, приватних питань ‒ про інвалідів, учителів, загальні соціальні контексти. Однак система під контролем, і насправді Путіну не задали незручних для нього питань. Що стосується незручних запитань із смс на екрані, всі гадають: це саботаж журналістів чи технічний збій системи?
‒ Як висвітлювалася тема України та Криму?
Окара: Про Крим говорили побіжно, запитували, коли буде добудований міст, і після цієї теми Путін перейшов на цікаву, але не дуже обговорювану тему ‒ про те, що, можливо, варто збудувати міст або тунель на Сахалін, який точно буде дешевшим, ніж кримський.
Загальний тон цієї прес-конференції ‒ «я втомився, але нікуди не піду»Андрій Окара
Поява такого собі Дмитра з Києва з питанням, чому Путін залишив Україну, здалася мені неприродною: людина явно читала текст з аркуша, це було занадто улесливо, щоб бути правдою. Хоча Путін несподіваним чином почав розвивати українську тему, без звичайної агресивності. Якось несподівано згадав про Віктора Медведчука і про те, що батько Медведчука був симпатиком ОУН. Згадав Михайла Грушевського, Івана Франка, якось несподівано процитував Шевченкове «Доборолась Україна до самого краю» ‒ мабуть, це було відповіддю на цитування українським президентом Петром Порошенком «Прощай, немытая Россия» Лермонтова з нагоди «безвіза». Я чекаю, що ж тепер відповість Порошенко, це цікавий обмін люб'язностями. Але і тільки ‒ українська тема дійсно прозвучала несподівано. Загальний тон цієї прес-конференції ‒ «я втомився, але нікуди не піду».
‒ З нами на зв'язку російський політолог Ігор Ейдман. Ігоре, які ваші враження від прес-конференції Путіна?
Ейдман: Пряма лінія завжди була і залишиться постановочною. Однак цього разу, мабуть, була команда зробити її трохи більш реалістичною. Саме тому на екран потрапили незручні запитання. Мені це нагадує боротьбу з «лакувальниками» в рамках радянського соцреалізму, спроби в рамках керованої літератури надати оповіданням рис реалізму.
‒ Ігоре, наш слухач із Криму висловлював надію, що це остання «пряма лінія» Путіна. Чи поділяєте ви цю думку?
Путін може протриматися ще довго. Але не вічно ‒ і ця диктатура колись закінчитьсяІгор Ейдман
Ейдман: Я був би дуже радий, якби Володимир Путін нарешті залишив свою країну в спокої, і, наприклад, посидів на лаві трибуналу в Гаазі. Але, боюся, він ще досить міцно сидить у своєму кріслі і збирається висуватися на наступний термін. І операція з протягування його до влади, на жаль, швидше за все, відбудеться успішно. Ми вже бачили це 2012-го: молодь почала ворушитися, розуміти, які орки керують країною. Але при владі величезний каральний і пропагандистський апарат. Революції відбуваються тоді, коли є розкол еліти, каральний апарат виходить із-під контролю і стає неефективним. А в Кремлі цьому апарату приділяють занадто багато часу й сил. Так що Путін може протриматися ще довго. Але не вічно ‒ і ця диктатура колись закінчиться, впаде.
‒ Кримчани постійно звертаються до Путіна, записують відеозвернення. Але єдине питання, яке дійшло до Путіна на «прямій лінії» ‒ про те, коли буде добудований міст. Чи означає це, що Крим перестав, грубо кажучи, збуджувати російську еліту?
Ейдман: Певним чином ‒ так. Із кожним роком Крим усе менше значить для влади. Але це питання підніматиметься час від часу, коли потрібно буде демонструвати народу уявні успіхи.
(Над текстовою версією матеріалу працювала Галина Танай)