Приблизно сто дітей після анексії Криму залишились без батьків через свавілля підконтрольної Кремлю «влади»

Із початку 2015 року в окупованому Росією українському Криму підконтрольна Кремлю «влада» заарештовує кримських татар та проукраїнських активістів, звинувачуючи їх в «підриві територіальної цілісності Росії», «тероризмі» та «екстремізмі». Родичі затриманих створили організацію «Наші діти»: вона допомагає кримським дітям, які залишилися без батьків.

Із січня 2015 року в окупованому Росією українському Криму не припиняються масові арешти кримських татар і проукраїнських активістів. Серед них – 19 осіб, яких звинуватили в участі в ісламській партії «Хізб ут-Тахрір» і створенні в Криму її осередків. Незважаючи на заборону учасникам «Хізб ут-Тахрір» застосовувати силу, організація заборонена в Росії і визнана терористичною. Але при цьому досі не заборонена в Україні і до анексії існувала в Криму легально.

Правозахисний рух «Меморіал» визнає заарештованих в Криму політв'язнями. А родичі затриманих і активісти після початку арештів створили організацію «Бизим Балалар» («Наші діти»). Вона допомагає кримським дітям, які через арешт одного або декількох батьків залишилися сиротами. Таких дітей з 2014 року – вже майже сотня.

Маленький Бекір Куку – син кримського правозахисника Еміра-Усейна Куку, заарештованого в лютому 2016 року в Ялті. Хлопчик добре пам'ятає, як рано-вранці до будинку зайшли озброєні люди і забрали його батька: «Прийшли якісь люди в чорному, у них ледве видно було очі. Один з них ніс якусь величезну палицю, а інші – якісь незрозумілі кулемети». Російських силовиків він називає «невігласами». Вони зламали двері, повалили його батька на підлогу, одягли на нього наручники. І все це – на очах сина.

«Якби тато був тут – ми б невеличкий день народження відсвяткували, подарунки б купували. А він сидів там, в ізоляторі, серед бліх і кліщів, – каже Бекір. – Як би йому хотілося повернутися, щоб побачити, як його синові виповнюється дев'ять років».

«У наших дітей дитинство скінчилося 11 лютого, всього за кілька хвилин. За чоловіка зараз Ільяс», – розповідає дружина іншого арештованого, Мусліма Алієва, якого забрали в Алушті. Вдома у Мусліма залишилося четверо дітей. За старшого зараз підліток Ільяс.

«Його повалили на підлогу люди з автоматами, все це на очах у дітей, – розповідає дружина. – Я їм кажу: поясніть, що тут відбувається! Вони показали мені постанову, що шукають зброю, наркотики, боєприпаси. Я їм кажу: ну, шукайте. Дуже довго вам доведеться шукати, у мусульман немає таких речей. Це суперечить нашій релігії».

Діти можуть бачити своїх заарештованих батьків лише в судах, куди вони приходять разом з активістами і родичами. Кожне судове засідання для кримських татар – можливість продемонструвати солідарність, підтримати тих, хто опинився в ув'язненні. Діти приходять разом з дорослими, але до зали, де йде засідання, їх, найчастіше не пускають. Вони стоять в коридорі і намагаються встигнути побачити батька, поки його в наручниках проводять по коридору судові пристави.

«Ми його, слава Богу, побачили, – розповідає Бекір Куку про батька. – Він у нормальному стані».

Незважаючи на те, що з раннього віку кримські діти стикаються з обшуками й арештами і знають, що таке судове засідання і як воно проходить, вони все одно залишаються дітьми. Дочка заарештованого правозахисника Сафіє Куку бігає біля суду і радіє тому, що сьогодні вдалося побачити тата.

«Він сказав: «Великий привіт». А я сказала: «Я Вас сильно люблю», – згадує Сафіє. – Шкода, що його не відпустили».

Дівчинка ще не знає, що через кілька місяців доступ на «судовий процес» їй буде закритий остаточно.

***

Кореспондент Російської редакції Радіо Свобода Антон Наумлюк розповів, як знімав сюжет про дітей заарештованих кримських татар, і чому історія цих дітей – одна з найважливіших для сучасної Росії.

– Ситуація ускладнилася зовсім нещодавно, коли майже всі судові процеси були закриті. Суди зараз проходять в закритому режимі, з формулюванням «через загострення соціально-політичної ситуації в країні».

Взагалі в законодавстві (Росії) немає такого формулювання як причини закрити суд взагалі. Але її застосування в буквальному сенсі закриває судові процеси від всіх родичів обвинувачених, від батьків і, звичайно, від дітей. Вони кажуть, що дітей і так дуже небажано пускати до зали суду, мотивують це тим, що це може зашкодити психіці дитини. Але як жартували мами, які приходять з цими дітьми до суду, обшуки в їхніх будинках о 6-й годині ранку і батько, який лежить обличчям до підлоги, а над ним стоїть людина в масці і зі зброєю – це не шкодить психіці дитини. А те, що він в суді може побачити батька раз на півроку чи раз на 4 місяці, коли йому продовжують термін арешту, – це може пошкодити.

Ці діти переживають фактично ті ж події, що переживають дорослі, і дорослішають вони, звичайно, набагато раніше.

– Ситуація, коли дитина залишається без одного з батьків (частіше за все – це годувальник сім'ї). Якимось чином кримськотатарська спільнота чи кримське суспільство допомагає цим дітям?

– Це дуже цікаве явище, коли серед кримських татар починають виникати такі ініціативи знизу. Одна з таких громадських, цивільних ініціатив називається «Бизим балалар» («Наші діти»). Це об'єднання і рідних, і активістів, і сімей тих людей, яких затримали і заарештували, які перебувають у СІЗО або вже в колоніях, для допомоги їхнім дітям.

Допомога, перш за все, має фінансовий характер. Щомісяця кожній дитині, яка залишився без годувальника, у якої батько перебуває в ув'язненні, виділяється сума грошей для того, щоб підтримувати її і не залишити зовсім без засобів для існування. Із 2014 року таких дітей налічується вже майже сотня. 66 з них перебувають на постійному забезпеченні цієї організації.

Ще ця організація підключає дитячого психолога, який займається з дітьми, намагається їх підтримувати. Намагається якось у всіх ситуаціях, в яких опинилися ці діти, зберегти їхнє психічне здоров'я.

Допомога надається не тільки сім'ям та дітям кримських татар, а й, наприклад, дітям українського кінорежисера Олега Сенцова, дітям загиблого Решата Аметова (це перша жертва анексії, людина, яка вийшла з одиночним пікетом проти анексії на самому початку подій 2014 року і зникла, потім його знайшли вбитим). Організація цілеспрямовано підкреслює свій неполітичний характер і характер своєї діяльності, тобто, намагається абстрагуватися від будь-яких речей, не пов'язаних з допомогою дітям.

Оригінал матеріалу – на сайті спецпроекту «Настоящее время»