На початку травня зателефонувала до мене одна дама з Харкова. І коли ми з’ясували всі питання, вона раптом почала вітати мене з наступаючим святом. Я не зорієнтувався й наївно запитав: «А з яким?» «Із 9 травня! – почув у відповідь». «Та це, – напівжартома сказав я, – не стільки свято, скільки проблема». Настала пауза. Дама спробувала зрозуміти, що я маю на увазі. Зрештою, завершила розмову словами: «Все одно – зі святом!» Певно, не було сенсу пояснювати їй, що таке 9 травня і яке воно нині має ідеологічне навантаження.
Мимоволі пригадалася моя минулорічна поїздка до Харкова, коли на очі потрапляла не одна маршрутка з написом «Спасібо дєду за побєду».
Кому потрібен «дєнь побєди»?
У нинішньому українському суспільстві немає єдності з приводу різних ідеологічних моментів. Питання не в тому, щоб нав’язати однодумство, як це робиться в тоталітарних країнах. Але якщо держава хоче існувати, її очільники мусять запропонувати народу об’єднуючі ідеологеми, спільне бачення питань, зокрема в інтерпретації подій минулого. Українські очільники мало звертали увагу на такі речі. Їхнє хуторянське мислення занадто прагматичне і зводиться до того, щоб «осідлати» грошові потоки. Питання ідеології держави їх цікавлять мало.
Натомість наш північний сусід про ідеологію дбає. І нав’язує нам свої ідеологеми. Робить це з допомогою різних каналів – церкви Московського патріархату, проросійських мас-медіа, своїх ідеологічних та культурних агентів.
9 травня – чи не найкращий приклад у цьому плані.
Як відомо, день капітуляції Німеччини відбувся 8 травня 1945 року. У країнах Європи саме ця дата вважається днем перемоги над німецьким нацизмом. Але «батько» Сталін вирішив, що цю дату треба перенести на день пізніше. Справа була тут не в хронології, а в ідеології. «Батькові народів» важливо було показати, що Радянський Союз і його сателіти з «соціалістичного табору» живуть в іншому вимірі, ніж буржуазний Захід. Тобто з самого початку відзначення 9 травня отримало ідеологічний антизахідний підтекст.
Сталін, до речі, не поспішав бурхливо відзначати «день побєди». Наприкінці 1947 року він скасував це свято. За його часів, як і за часів правління Хрущова, 9 травня не було вихідним. Адже жило багато учасників війни, які пам’ятали її жахіття. На вулицях міст у перші повоєнні роки можна було зустріти масу інвалідів війни, які прохали милостиню, бо держава їх кинула напризволяще. «Світлим святом» 9 травня стало в 1965 році, коли про ці жахіття люди трохи забули й з’явилося нове покоління, яке вже не пам’ятало війни. Саме в період «застою» в Радянському Союзі була витворена концепція «Великої Вітчизняної» з набором відповідних ідеологем: звірства німецьких фашистів, героїзм радянського народу, який забезпечив перемогу над так званим фашизмом під мудрим керівництвом Компартії, гуманізм радянських воїнів, що визволили Європу. Ці ідеологеми свідомо нав’язувалися через роботи наукового та пропагандистського характеру, різноманітну художню літературу й кінопродукцію, мемуари ветеранів «Великої Вітчизняної» тощо. Практичним втіленням цих ідеологем стало святкування 9 травня. «Дєнь побєди» перетворився в найбільш шановане радянське свято. Але сталося ця передусім завдяки масованій пропаганді.
Комуністичне 9 травня дісталося у спадок Українській державі. Наші можновладці, за великим рахунком, не знали, що з ним робити. Вони по старинці продовжували відзначати цей день, підживлюючи радянські ідеологеми «Великої Вітчизняної». І через свою недалекозорість не передбачили, що з часом це стане проблемою для Української держави.
У Росії ж за останні роки трансформували в російсько-імперському дусі ідеологеми «Великої Вітчизняної». З’явилося чимало публікацій про цю війну, знята низка нових кінофільмів… Навіть утвердилася нова «воєнна» символіка – «георгіївська стрічка». Хоча під час війни з радянського боку, а також у радянський період вона практично не використовувалася.
Проросійські ідеологеми «Великої Вітчизняної» відіграли і продовжують відігравати не останню роль у війні на Донбасі. Використовуючи їх, російська пропаганда зуміла представити жителям Криму, Донбасу, частково Сходу й Півдня України київську постмайданну владу як «фашистську».
Через два з половиною місяці після початку нинішньої війни Росії проти України. Російський президент Володимир Путін (праворуч) і прем'єр Росії Дмитро Медведєв. Москва, 9 травня 2014 року
Також, використовуючи ці ідеологеми, проросійські сили чинять різноманітні провокації в містах України на 9 травня, а на окупованих територіях відбуваються помпезні паради.
Йдеться тут не про вшанування ветеранів війни, яких майже не залишилося, не про пам’ять про воєнні лихоліття, а про політику, яка має відверто антиукраїнський характер.
Як вирішити цю проблему?
Аваков не винен
Україна за часів незалежності так і не представила своє бачення подій Другої світової війни. Хоча їй тут є що сказати. Адже українські землі чи не найбільше постраждали під час Другої світової.
Для українців ця війна почалася не у вересні, а в березні 1939 року, коли хортистська Угорщина окупувала Карпатську Україну. А для Західної України вона тривала до початку 50-х років.
Чи є в нас багатотомне наукове видання «Україна в Другій світовій війні», де би були розглянуті всі аспекти цієї проблеми? Невже так важко було знайти кошти (не такі й великі) для підготовки та оприлюднення такого видання? Чи багато маємо документальних фільмів про Україну в Другій світовій? Про художні фільми я вже мовчу.
Правда, дещо робить у цьому плані нинішній Український інститут національної пам’яті. Запропонована альтернативна символіка «георгіївській стрічці» – червоний мак. Але зроблено це запізно. І – мало.
В ідеалі варто було б перенести вихідний та офіційне відзначення завершення Другої світової з 9 на 8 травня. Це свідчило б і про нашу відмову від комуністичного минулого, і про європейську орієнтованість. Однак українське суспільство, зомбоване радянськими й проросійськими ідеологемами «Великої Вітчизняної», неготове до такого. Відповідно, не ризикнуть це зробити й політики.
Але можна було б хоча відмовитися від культивування на офіційному рівні комуністичного «дня побєди», не влаштовувати на 9 травня в містах і містечках «ходіння до меморіалів» та інші подібні акції. Невже це так складно?
А поки що маємо те, що маємо. Росіяни на 9 травня підкидають нам чергову провокативну фішку – акцію «безсмертний полк». Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявляє, що Нацполіція і Нацгвардія дадуть відсіч провокаціям. Сподіваємося, що так і буде. Але це боротьба не з причинами, а наслідками. І Аваков тут не винен.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода