Образ Криму в призмі відносин Києва та Анкари

11 квітня у Києві відбулися чергові, але перші в цьому році, експертні дебати за зовнішньополітичною тематикою. Співорганізаторами заходу виступили Рада зовнішньої політики «Українська призма» (Київ) та Представництво Фонду імені Фрідріха Еберта (Німеччина) в Україні. Дискутували за заявленою темою «Дилеми співробітництва Україна-Туреччина: між цінностями та національними інтересами».

Як експерти та учасники розмови виступили заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар, Надзвичайний і Повноважний Посол Турецької Республіки в Україні Йонет Джан Тезель, Посол МЗС України з особливих доручень Сергій Корсунський, голова правління Міжнародної турецько-української бізнес-асоціації Бурак Пехліван, керівник програми досліджень безпеки в Чорноморському регіоні Ради зовнішньої політики «Українська призма» Марина Воротнюк, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень (Київ) Ігор Семиволос.

На зустрічі експерти розглядали, в тому числі, питання анексованого Криму через призму «трикутників» відносин у Чорноморському регіоні.

Заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар вважає, що потенціал українсько-турецьких відносин не вичерпаний.

Еміне Джеппар

– Потенціал українсько-турецьких відносин не є вичерпаним. Він, насправді, не використаний максимально. Кримські татари як корінний народ і питання Криму можуть бути ключовими з точки зору розвитку и поглиблення цих стосунків. Так, дійсно, зовнішньополітичний дискурс Турецької Республіки є опортуністичним, гнучким та прагматичним, і Україна мусить це розуміти. Дійсно, сьогодні в Чорноморському регіоні ми фіксуємо таку «гібридну біполярність». І, на жаль, сьогодні Україна втратила свій кут із втратою Криму. Якщо ми думаємо, яке майбутнє ми маємо вибудовувати, то саме фактор кримських татар, чия кількамільйонна діаспора проживає сьогодні в Туреччині і впливає на політичний дискурс цієї країни, мусить бути використаним.

– Я не відкрию секрет, кажучи що до 2014 року ставлення до кримськотатарського народу було більш негативним, навіть на офіційному рівні, тому що культивувались думки про те, що кримські татари бачать своє майбутнє в лавах Турецької Республіки. Втім події 2014 року довели, що кримські татари вміють захищати і поважають свою батьківщину, якою є Україна, у першу чергу. І саме сьогодні останні візити керівництва Турецької Республіки в Україну і навпаки: українського – в Туреччину, і демонструють важливість кримськотатарського фактору. Мені здається, що кримські татари відіграють не тільки політичну роль, але є мостом забудови більш тісних бізнес-зв’язків культурних, дипломатичних зв’язків. …Ми кажемо про те, що сьогодні Турецька Республіка може допомагати Україні в гуманітарному аспекті. Одна з перших неформальних делегацій, яка поїхала до Криму після окупації із моніторингом, була турецькою. За що ми дуже вдячні. Я знаю, що питання Криму і кримських татар піднімають на кожній зустрічі між президентом Реджепом Ердоганом і керівництвом Росії, з якою в України, м’яко кажучи, не прості стосунки. І я знаю, що питання Криму є червоною лінією у стосунках Турецької Республіки і Росії сьогодні. Я дякую позиції Турецької Республіки за таку політику невизнання незаконної анексії Криму. Ми вірімо, що таку політику буде продовжено. …Вірю, що ми сьогодні мусимо збільшувати не тільки бізнес-зв’язки, політичну, дипломатичну співпрацю в рамках різних платформ, у першу чергу комунікаційної…

– Скажу точно, що сьогодні Україна піднімає два аспекти, серед яких започаткування гуманітарної платформи з точки зору постійної міжнародної присутності в Криму для того, щоб захищати корінний народ, який репресують за етнічною та релігійною ознаками. Другий аспект – статус Криму має бути переглянутим. Я просто вірю в те, що Крим не буде постійно під російською юрисдикцією, це питання часу. І от саме в цьому аспекті стосунки і рівень стосунків, зміст стосунків між Туреччиною й Україною є ключовими. Майбутнє Криму без врахування кримськотатарського фактору не є можливим».

Йонет Джан Тезель акцентував увагу на тому, що «українсько-турецькі відносини мають історичну, політичну та економічну логіку».

Йонет Джан Тезель

– Ми багато говорили про потенціал цих відносин, але сьогодні час вже настав. Нам потрібна Україна демократична, незалежна, єдина, захищена з точки зору територіальної цілісності, включаючи Крим, безумовно. Ми підтримуємо європейський вибір України, і це – зрозуміло. Спільні інтереси – ось що спонукає нас бути на боці України. Дилеми немає в українсько-турецьких відносинах. Поряд із цим, Росія – важливий аспект як для Туреччини так і України… Давайте разом візьмемо журналістів, спостерігачів, політиків і будемо будувати українсько-турецькі відносини на благо миру в регіоні, благо Європи та Заходу в цілому».

Посол МЗС України з особливих доручень Сергій Корсунський нагадав про глибокі історичні корені стратегічного партнерства України і Турецької Республіки.

Сергій Корсунський

– Маємо глибокі історичні коріння стратегічного партнерства. Ще 2003 року, коли Партія Справедливості та Розвитку (АКР) прийшла до влади, на одному з закритих партійних засідань було поставлене запитання: з якою з країн Туреччині доцільно будувати найбільш близькі відносини. Було однозначно вирішено – з Україною. У 2011 році підписали угоду про стратегічне партнерство. Ми не маємо оцінювати українсько-турецькі відносини в контексті російського фактору… Туреччина знаходиться не в такому ж і дружньому оточенні. Вона має свої виклики, але і має з ними справлятися. Тому немає іншого виходу у цієї країни, ніж вибудовувати прагматичну зовнішню політику.

Нам би хотілося, щоб Туреччина приєдналася до санкцій, про це не може бути мови, звичайно. Але, якщо ви уважно прослідкуєте історію нашої дипломатичної війни з Росією, то починаючи з першої декларації найбільш важливої Генасамблеї ООН , коли 111 країн проголосували за декларацію, яка визнала російську агресію, Туреччина не просто голосувала «за», вона була соавтором цієї резолюції, і так відбувалося в кожному випадку, коли нам була потрібна допомога цієї країни, її підтримка… Турецька делегація на всіх міжнародних форумах надавала нам підтримку. Зрозуміло, що в центрі уваги наших відносин упродовж всіх цих років був Крим, була проблема кримських татар. Туреччина підтримувала їх і до того, як почалася війна… І дуже важливо, вкрай важливо, що Туреччина непохитно стоїть на позиції невизнання анексії Криму. …Раз за разом Туреччина чітко у всіх заявах МЗС, громадських організацій заявляла про те, що ні за яких умов анексія Криму не буде визнана і що кримськотатарський народ матиме повну підтримку з боку Туреччини. Погоджуюся, що потенціал у нас величезний. Я цілком впевнений, що економічні показники нашої співпраці і торгівлі поновляються тільки поноситься мир в Сирії… На всіх рівнях була підтверджена безумовна підтримка територіальної цілісності, незалежності та суверенітету України і невизнання окупації Криму. Наша дружба – не на рік, не на два. Вона – назавжди».

Керівник програми досліджень безпеки в Чорноморському регіоні Ради із зовнішньої політики «Українська призма» Марина Воротнюк зазначила, що діяльність української дипломатії на турецькому напрямі отримала позитивні оцінки експертного співтовариства в дослідженні «Української призми».

Марина Воротнюк

– Щоб танцювати танго потрібні два партнери – Україна та Туреччина. Діяльність української дипломатії на турецькому напрямку отримала позитивні оцінки експертного співтовариства у дослідженні «Української призми». Ми приречені мати добрі відносини. Україна та Туреччина є стратегічними партнерами. Я стверджую, що зараз ми маємо унікальне вікно можливостей просунутись по усіх напрямках, які до цього були не опрацьовані. Український політикум в російсько-турецьких відносинах бачив кризу. Але рано чи пізно, після інциденту з літаком, ці відносини мали б збалансуватися. І вони вийдуть на традиційний рівень керованого суперництва. Росія та Туреччина – партнери в регіоні…

Туреччина приділяє тюркським етносам велику увагу, передусім кримським татарам в Україні і здійснює підтримку… Сьогодні українсько-турецька співпраця перестала бути фрагментарною. Українська ініціатива була запропонована з деокупації Криму. Президент Порошенко говорив про неї як про формат «Женева+», в якому Туреччина також мала б вагому роль».

Голова правління Міжнародної турецько-української бізнес-асоціації Бурак Пехліван навів конкретні показники українсько-турецького співробітництва.

Бурак Пехліван

– Ми переживаємо «золотий час» нашого співробітництва, турецький бізнес вже активно працює в Україні… Ми зможемо підписати угоду про вільну торгівлю. Я про це кажу не як турок, я кажу як людина, яка дуже щиро любить Україну».

На запитання Крим.Реалії в кулуарах заходу Бурак Пехліван зазначив, що стосовно Криму повністю підтримує позицію посольства Туреччини та його глави.

Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос: «Ми звикли вимірювати відносини через Росію. Хто з Росією є другом, той нам не зовсім друг – така позиція вигадана, але, нажаль так думає більшість. Дуже довго українська дипломатія перебувала у звичній колії, де відносини вибудовувалися в трикутниках. Нарешті їх вдалося зламати. Перший злам відбувся, коли ми зробили перший крок євроінтеграції, незважаючи на Росію…. Ми зробили разом з Туреччиною новий трек, який не залежить від Росії. Складова цього треку – взаємність і готовність України та Туреччини співпрацювати у складних умовах, які виникли півтора роки тому».

Ігор Семиволос

Відповідаючи на питання чи не жалкує Україна про те, що не встигла збільшити кількість кримськотатарського та українського населення в Криму до 2014 року, панелісти зійшлися в оцінках.

Ігор Семиволос: «На початку дев’яностих років Україна, яка сама перебувала в доволі складній економічній ситуації, мала серозний сепаратистський рух в Криму. Там до 1995 року, по суті, існував сепаратистський рух, де ми мали доволі слабкі позиції. Україна докладала зусиль щоб кримські татари поверталися на свою батьківщину… Потенціал залежав від економічних і політичних обставин та, власне, від готовності людей із Узбекистану, у першу чергу, повертатися до Криму. Він не був безрозмірний і ми мали трохи більше 300 тисяч кримськотатарського населення на момент окупації Росією… Але ключовим завданням для тодішнього офіційного Києва було – «Крим – спокійна територія», де не відбувалися сутички. Будь-яка серйозна динамічна зміна б могла призвести до серозних конфліктів. Думаю, що є різниця величезна, коли ми говоримо про слабку країну зі слабкою авторитарною владою і країну з сильною авторитарною владою, яка може переселяти і здійснювати відповідні етнічні переселення...».

Йонет Джан Тезель: «Якщо подивитися назад, то перепис населення в Криму говорить, що 90-98 відсотків населення в Криму були кримські татари. Завдяки незалежності України в 90-ті роки кримські татари змогли повернутися на свою землю. Будимо дивитися вперед, коли Україна знову буде змозі контролювати Крим і все відновиться, ось чому ми їм допомагаємо. Ми не міняємо своєї позиції в діалозі з Росією. В Туреччині живе майже п’яти-шести мільйонна діаспора кримських татар, це – дуже позитивна сила та міст між Туреччиною та Україною. І ми будемо продовжувати захищати їх».

Сергій Корсунський: «Чи можна було б тоді зробити більше для кримських татар? Так, можна було. Абсолютно необхідно було їх визнати корінним народом давно. Стосовно міграційної політики, думаю, що Україна зробила не все, що могла, але досить багато. Знаєте, в Туреччині серед кримськотатарської діаспори була така дуже серйозна дискусія. І свого часу були претензії до України – чи вона зробила все, що можливо? На щастя на цій дискусії був присутнім один з найбільших авторитетних активістів – Ахмед Киримли. Це був свого часу міністр турецького уряду, кримський татарин звичайно. Він похилого був дуже віку, він стукну по столу і сказав: «Україна запросила кримських татар додому, вона відкрила дорогу нам на нашу батьківщину, ми маємо бути завжди вдячними»… Коли буде, а він – буде обов’язково, референдум про майбутнє Криму загальнонаціональний, я особисто проголосую за кримськотатарську автономію….»

Еміне Джеппар: «…Історія Криму та кримських татар знає кількох міграційних хірургів, одним з яких був Йосип Сталін, який депортував у 1944 році кримських татар та повністю вичистив від них Крим. До Сталіна «ефективно» проводила цю політику Катерина ІІ, яка анексувала Крим у XVIII сторіччі проводила таку політику стосовно еліти релігійної, дворянства кримськотатарського народу, культурної еліти, що вони були вимушені в той час іммігрувати до Османської імперії. Третина всього кримськотатарського населення на протязі ста років після першої анексії була змушена виїхати до Османської імперії. Якщо говорити, яку політику проводила Україна до 2014 року, то вона була неоднозначною. Точно скажу, що добра воля народу та української держави – це повернення кримських татар на свою історичну батьківщину до Криму… Сьогодні, оскільки Україна переживає значні трансформації всередині, та Україна з 2014 року – нова країна, якраз кримськотатарський фактор це такий лакмусовий папірець та показник того, наскільки залежна чи незалежна від російської політики сьогодні Україна. Так, дійсно, раніше ми були національною меншиною, але сьогодні Україна приєдналася до декларації про корінні народи та визнала кримських татар корінним народом, це те, за що ми боролися 25 років на протязі сучасної історії України… Вважаю, що маніпуляції, які доволі активно використовують російські дипломати (вони на всіх платформах говорять: да, Україна колись нічого не робила для кримських татар, а ми зараз їм «щастя та рай у курені влаштуємо») – це є неправдою. Того року російський представник на форумі ООН постійно говорив про те, що 18 тисяч кримських татар отримали земельні ділянки, що є неправдою, чи коли Росія сьогодні в Гаазі говорить, що десятки ЗМІ та шкіл кримськотатарських відкриваються в Криму. Це – неправда. Сьогодні Росія використовує цей фактор як фактор маніпуляції і дезінформацію стосовно того як кримськотатарське питання вирішувалося, і вирішується Україною».