Віталій Портников: Лукашенко і російська «вертикаль»

Президент Росії Володимир Путін (л) і президент Білорусі Олександр Лукашенко (п), Санкт-Петербург, 3 квітня 2017 року

Спеціально для Крим.Реалії

Переговори російського і білоруського президентів відбулися в Санкт-Петербурзі на тлі терористичного акту в метро ‒ і вже тому більшу частину журналістів та спостерігачів цікавило, як Володимир Путін і Олександр Лукашенко відреагують на трагедію. Проте найважливіший результат цих переговорів ‒ це не чергові слова, а те, що Лукашенку вдалося в черговий раз вибити з Путіна гроші ‒ за білоруськими оцінками, до 2 мільярдів доларів на найближчі три роки. Це означає, що білоруський президент може більше не думати про стан економіки, поступки Євросоюзу в забезпеченні прав людини, реформи та інші дурниці. Можна зосередитися на репресіях.

Росіяни втрачають гроші, білоруси ‒ перспективи змінити країну

Путіну треба віддати належне ‒ в пошуку грошей для Лукашенка він задіяв не бюджет, а прибутки російських нафтогазових компаній. Саме вони зазнають збитків. Звичайно, в результаті це позбавить російський бюджет частини податкових надходжень ‒ але вже не в цьому році. А найголовніше ‒ можна буде продовжити розповідати підданим про дружбу і братерство. За рахунок підданих, зрозуміло. Причому я не стану говорити, що білоруси, які житимуть за рахунок росіян, у виграші. Росіяни втрачають гроші, білоруси ‒ перспективи змінити країну.

Лукашенко, постійно випрошуючи у Путіна нові й нові субсидії, нагадує керівника звичайного російського регіону ‒ тільки недоторканного. Він перебуває ніби на вершині піраміди російської регіональної вертикалі. Відразу слідом за ним ‒ голова Чечні Рамзан Кадиров, якому необхідно давати гроші заради збереження відносної стабільності в республіці, що пережила дві кровопролитні війни з федеральним центром. За Кадировим ‒ голова анексованого Криму Сергій Аксьонов. Якими б корупційними зловживаннями він не відрізнявся, чіпати його не можна і гроші давати потрібно. Аксьонов ‒ не тільки пропагандистський символ «російської весни», він ще й гарант домовленостей Кремля з криміналізованими кримськими кланами, які підпорядкували собі півострів. Гарант того, що за Путіна буде не гірше, ніж за Януковича.

За Аксьоновим ‒ президент Татарстану Рустам Мінніханов. Грошей він не потребує ‒ потребує самостійності. Ця самостійність і є запорукою лояльності Татарстану, чиє керівництво свого часу відмовлялося проводити у республіці вибори президента РСФСР і підписувати Федеративний договір. Ця ж група чиновників зберегла владу в Татарстані і за Путіна, і змогла перетворити республіку на справжнісіньку державу в державі.

Російська Федерація перетворюється на Російську імперію початку ХХ століття

А слідом за Мінніхановим йдуть усі інші. Кожен користується в своєму регіоні необмеженою владою путінського зразка. Але тільки ось насправді регіон не свій, а відданий в користування. Будь-кого можуть «упакувати» і перетворити на звичайного підслідного, як це і сталося з тепер уже колишнім очільником Удмуртії Олександром Соловйовим, затриманим Слідчим комітетом Росії буквально наступного дня після переговорів Путіна і Лукашенка.

Таким чином, Російська Федерація на наших очах перетворюється на Російську імперію початку ХХ століття ‒ закон ніби один для всіх, але насправді діють різні правові режими і рівні безпеки правителів. Лукашенко і Кадиров ‒ як еміри Бухари або Хіви, безпосередньо договірні з «білим царем». Аксьонов ‒ як амбин-нойон анексованої в 1914 році Туви ‒ цю анексію жодна держава світу не визнала, що не завадило Петрограду проголосити чужу територію своїм протекторатом. А Мінніханов нагадує голову парламенту Великого Князівства Фінляндського.

І хто в 1914 році засумнівався б у життєздатності такої моделі?

Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції