Не встигли учасники контактної групи в Мінську домовитися про «великоднє» перемир’я, як з’явилися перші ж повідомлення про його порушення так званими «бойовиками». Власне, нічого іншого й чекати не доводилося. Росія не зацікавлена в перемир’ї на Донбасі. Постійні обстріли й загибель українських військових і мирних жителів – важлива частина путінського плану дестабілізації України.
Коли ми говоримо, що Росія взяла курс на фактичну відмову від виконання Мінських угод і перетворення Донбасу на таке собі «нове Придністров’я», ми не повинні розраховувати, що на Донбасі все буде, як у Придністров’ї. Тобто самопроголошені «республіки», що заявлятимуть про свій суверенітет, отримуватимуть гроші з Росії й оброблятимуть місцеве населення в дусі вірності «народу Донбасу». А в іншому буде звичайне мирне життя, про конфлікт нагадуватимуть хіба що переходи через лінію розмежування й необхідність пред’являти паспорт під час поїздок із Краматорська до Донецька.
Найчастіше обстрілюватимуть просто без жодного приводу – для того, щоб гинули люди
Так ось, усе це може й бути. Але при цьому – і це головна відмінність від Придністров’я – на лінії розмежування продовжуватимуть стріляти. Весь час, допоки окуповані території перебуватимуть під контролем Кремля. Приводи для обстрілу будуть найрізноманітніші – «відповідь» на обстріли української армії, заклики до «відновлення територіальної цілісності ДНР», боротьба з «диверсантами» з України. Але найчастіше обстрілюватимуть просто без жодного приводу – для того, щоб гинули люди.
Мало хто зараз пам’ятає, що уряд у Тбілісі пішов на операцію в Південній Осетії тільки після систематичних обстрілів території з боку Цхінвалі. На лінії розмежування між Грузією й Південною Осетії такого миру, як між Молдовою і Придністров’ям не було майже ніколи. Обстріли грузинської території всі роки до нападу Росії на Грузію використовувалися Москвою для дестабілізації ситуації в сусідній країні, для того, щоб представити її керівництво безпорадним і нерішучим. Керівництво Грузії весь час стояло перед вибором – домовленості на умовах Москви чи війна. Зрештою, у Тбілісі обрали війну. І програли.
Україні не потрібна велика війна. Але й на умови Росії в Києві піти не можуть
Мудрість держави, яка хоче здобути перемогу над більш сильним противником – у тому, щоб не робити такого вибору. Україні не потрібна велика війна. Але й на умови Росії, які, по суті, мають на меті перетворення України на сателіта Кремля, в Києві піти не можуть. Тоді що ж робити?
Ослаблення Росії змусить її залишити Донбас
Домагатися ослаблення Росії. Адже міжнародна ситуація й економічне становище самої Росії цьому сприяють. Коли в Москві будуть зайняті внутрішніми проблемами, про експансію доведеться забути. Росія тоді піде з Донбасу сама – разом із бойовиками й ракетними установками.
Одні запевнятимуть, що Донбас можна звільнити за одну добу, інші – що потрібно просто поїхати до Москви й домовитися з Путіним
Так, це вимагає часу. Так, Росію не так просто буде вигнати з Криму, як із Донбасу. Так, весь цей час – до відходу Росії і її найманців – триватимуть обстріли й гинутимуть люди. Так, весь цей час ми нікуди не дінемося від контрабанди й диверсій – на війні як на війні. Так, весь цей час українську владу – зокрема, й за допомогою російських і проросійських пропагандистів і політиків – звинувачуватимуть або в «нерішучості», або в «нездатності до діалогу». Так, у багатьох політичних сил буде спокуса брехати громадянам і переконувати, що проблему можна вирішити й обстріли припинити. Одні запевнятимуть, що Донбас можна звільнити за одну добу, інші – що потрібно просто поїхати до Москви й домовитися з Путіним. Усе це буде зухвалою брехнею, але за такі обіцянки голосуватиме велика кількість українців. За допомогою цієї брехні в Україні приходитимуть до влади. Через нездатність виконати брехливі обіцянки в Україні втрачатимуть владу. Так може тривати роками.
Але якщо українці хочуть не заспокоїти себе брехнею, а перемогти у війні, вони мають набратися мудрості й терпіння.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода