Садрі Максуді: «Мій духовний батько ‒ Ісмаїл Гаспрали»

Спеціально для Крим.Реалії

Ще за життя його називали «батьком нації російських мусульман». Ім'я Ісмаїла Гаспринського (Гаспрали) ‒ великого кримськотатарського громадського діяча, просвітителя, видавця, реформатора тюркського світу ‒ шановане й сьогодні. Про нього написано безліч книг, тисячі сторінок текстів. За радянських часів його праці були заборонені, а вивчення великої спадщини стало справою крамольною.

Ісмаїл Гаспринський (Гаспрали) народився 8 (21) березня 1851 року неподалік від Бахчисарая, в селі Авджикой. У першій половині життя він багато вчився: сільська мусульманська школа-мектебе, Сімферопольська чоловіча гімназія й Воронезький кадетський корпус. Навчання в престижній Московській військовій гімназії стало можливим тому, що батько Гаспринського перебував на державній службі й належав до роду кримських мурз, прирівняних до російського дворянства. З 1867 року Гаспринський викладав у Зинджирли-медресе в Бахчисараї. Через три роки він поїхав до Франції, відвідував лекції в Сорбонні, працював перекладачем і особистим секретарем письменника Івана Тургенєва. Приблизно протягом року Гаспринський прожив у Туреччині, в Стамбулі, писав статті для низки російських газет.

Повернувшись до Криму, Гаспринський деякий час працював учителем. Але вже в лютому 1879 року його обрали міським головою Бахчисарая ‒ на цій посаді він пробув до березня 1884 року. У цей період він був уже зрілим інтелектуалом, здатним здійснити свої плани з реформування сучасного життя. Ці ідеї стосувалися насамперед розвитку мусульманської умми.

Дієвою відповіддю на питання, що хвилювали Гаспринського, стає джадидістська (від «усул-і джадид» ‒ «новий метод») реформа, яка завдяки Гаспринському набула поширення серед мусульман Росії. Основні напрямки джадидізму перебували переважно в площині стратегії освіти. Це реформування освіти мусульман відповідно до передових європейських стандартів; створення єдиної тюркської літературної мови; посилення громадянської активності й покращення становища жінки-мусульманки; створення цивільних, філантропічних товариств, зміцнення зв'язків між тюрко-мусульманськими народами Росії.

У квітні 1883 року Гаспринський почав видавати газету «Терджиман» (Перекладач) у Бахчисараї. Газета, що торкалася найбільш злободенних тем життя людей, друкувалася кримськотатарською й російською мовами. Вона проіснувала до самої смерті Гаспринського 1914 року, а потім ще чотири роки виходила під редакторством його сина Рефата.

Випуск газети «Терджиман»

Гаспринський також видавав щотижневу газету «Міллет» («Нація»), журнал для жінок «Алем-і нісван» («Світ жінок»), редактором якого була його дочка Шефіка, журнал для дітей «Алем-і субьян» («Світ дітей») кримськотатарською мовою, а також гумористичне видання «Ха-ха-ха!».

Вважаючи мову основою загальнотюркської солідарності, Гаспринський намагався здійснити мовну реформу. Вироблення своєрідного тюркського есперанто на основі модернізованої версії кримськотатарської мови було важливим кроком на шляху до загальнотюркського зближення. Ще однією сферою, котра потребувала рішучого реформування, була система освіти. Гаспринський розробив «новий метод» шкільної освіти.

20-річний ювілей «Терджимана» 1903 року перетворився на загальнонаціональний форум, що закріпив за Гаспринським статус «батька нації» російських мусульман.

Цікаві спогади про нього збереглись у книзі Адиле Айда, присвяченій батькові, ‒ Садрі Максуді. Максуді ‒ видатна особистість татарського національного руху, вчений-правознавець, сходознавець.

Садрі Максуді

Садрі Максуді народився 1878 року в селі Ташсу Казанського повіту Казанської губернії в сім'ї мулли. Після закінчення Паризького університету 1906 року він повернувся на батьківщину, де розпочав політичну діяльність, був депутатом II і III Державних дум. Член Центрального комітету партії «Союз мусульман». На I Всеросійському мусульманському з'їзді його обрали членом виконкому Всеросійської мусульманської ради. Після Лютневої революції Максуді ‒ член Казанського мусульманського комітету (створений 7 березня 1917 року), член Тимчасового центрального бюро російських мусульман, брав участь у декількох з'їздах російських мусульман у Казані.

Історик Айдар Хабутдінов пише: «Для опису життя Садрі Максуді найбільш доречний жанр античної трагедії. Це герой, який знайшов для своїх дій потрібні місце й час. Подібно Прометею, він підняв справу єдності татар на недосяжну висоту, і вперше ‒ і поки що востаннє ‒ об'єднав націю в межах єдиної автономії. Він дав їй ім'я, накреслив Конституцію і створив її Міллі Ідаре (уряд) і Міллєт Меджлісі (парламент)... Максуді був великим учнем. І дійсно, хто ще з татар може похвалитися такими геніальними Вчителями, як Ісмаїл Гаспринський, Лев Толстой, Ахмад Мидхат, Еміль Дюркгейм та Анрі Бергсон?! За десять років підліток ‒ випускник старометодного медресе ‒ виріс у політика європейського рівня».

Саме з цього періоду життя Садрі Максуді збереглися його спогади про Ісмаїла Гаспринського ‒ одного з його Вчителів. У своїй книзі Адиле Айда присвячує Гаспринському чимало сторінок і главу під назвою «Садрі в Криму». Як же юний казанський татарин опинився в Криму?

Адиле Айда пише: «Щоб сприяти зросійщенню казанських тюрків, російський уряд відкрив 1872 року в Казані вчительську школу. Сюди набирали татарських дітей і готували з них викладачів російської. Передбачалося, що таким чином татари самі сприятимуть власному зросійщенню». 1895 року разом зі старшим братом Хаді Садрі Максуді приїжджає до Криму.

У Бахчисараї він знайомиться з Ісмаїлом Гаспринським. Як пише Адиле Айда, «поїздка Садрі з братом до Криму та знайомство там із Ісмаїлом Гаспрали стали дуже важливою подією в його житті, може бути, найважливішою». Автор зупиняється «на житті й людських якостях великого чоловіка на ім'я Ісмаїл Гаспрали». Вона детально описує етапи його біографії:

«Після повернення до Криму він намагається випускати газету азербайджанською мовою, проте російська влада не дає дозволу... 1883 року Ісмаїл Гаспрали нарешті вириває дозвіл на видання газети азербайджанською мовою, і щотижнева газета під назвою «Терджиман» починає, як сонечко, висвітлювати тюркський світ. Матеріали в газеті складені науково, продумано, з урахуванням національного почуття. У «Терджимані» друкуються звістки з усіх куточків земної світу при рівному шанобливому ставленні до будь-якого повідомлення... До того часу, як Хаді Максуді прибув викладати в медресе «Зинджирли», газета «Терджиман» виходила вже багато років, а слава Гаспрали охопила весь тюркський світ».

Типографія газети «Терджиман»

У Бахчисараї юний Садрі не тільки вчився в прославленому Зинджирли-медресе, але мав можливість спілкуватися з видатним кримським татарином, який «просвітлював його молодий розум, давав поради й настанови».

Головна думка, яку Гаспринський прищепив тоді ще зовсім юному Садрі, ‒ про тюркську єдність. Як пише дочка Максуді, «він вселив Садрі, що всі тюрки ‒ одна велика сім'я, що казанські та кримські тюрки споріднені башкирам і киргизам, навіть християнам-чувашам і шаманістам-якутам є тюрків братами. Треба сказати, що в казанських інтелігентів, оскільки вони були найбільш цивілізованими серед російських тюрків і очолювали майже всі медресе, була деяка зарозумілість щодо казахів і узбеків. Гаспрали абсолютно ліквідував цю схильність у Садрі Максуді, навчив його любити кожного тюрка». Пізніше, вже за радянських часів, ідея Гаспринського та його сподвижників про єдність тюркських народів була офіційно визнана крамолою і стала однією з причин заборони й забуття навіть імені ‒ не кажучи про спадщину ‒ великого кримськотатарського мислителя.

Спілкування з Гаспринським не припинилось і після того, як юнак залишив Крим. Ще довгі роки Гаспринський допомагав Садрі порадою, підтримував морально й матеріально. Він же порадив Садрі вирушити на навчання до Франції: «Якщо вже ти хочеш вчитися, їдь до Парижу. Всі, в кого мізки на місці, поїхали туди. Франція ‒ найбільш цивілізована країна світу, а Паризький університет ‒ найкращий у світі. Якщо ти вчитимешся там, матимеш авторитет і тут, і в себе на батьківщині», ‒ наставляв юного Садрі Гаспринський. Так і сталося…

Молодий Садрі прив'язався до Гаспринського, і, як пише Адиле Айда: «Ставився до нього з глибоким захопленням і безмежною любов'ю». Увесь свій довгий вік Садрі Максуді не втомлювався повторювати: «Мій духівник ‒ Ісмаїл Гаспрали»...

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції